Обследовано 56 больных с экстрофией мочевого пузыря и экстрофией клоаки, которые были разделены на 5 возрастных групп. Путем клинического исследования и рентген-функциональной диагностики изучены характер движений в тазобедренных суставах и геометрические взаимоотношения костей таза. Проанализировано влияние остеотомии костей таза на функцию и анатомические взаимоотношения в тазобедренном суставе. У 6-ти пациентов обнаружены минимальные проявления дисплазии, однако не обнаружено ни одного случая подвывиха или вывиха бедра, при этом диастаз костей лона увеличивался с возрастом и не зависел от остеотомии. Обнаружено, что остеотомия костей таза при екстрофии мочевого пузыря и екстрофии клоаки не влияет на походку и функцию тазобедренного сустава.

Обстежено 148 дітей з аноректальними аномаліями (АРА). Шляхом клінічного, імуногістохімічного методів дослідження виявлено, що у 96,6 % пацієнтів з АРА наявні порушення іннервації термінального відділу кишки: класичний агангліоз - у 22,3 %, гіпогангліоноз - у 26,3 %, дисгангліоноз - у 6 %. Зроблено висновок, що часткова денервація прямої кишки у разі оперативного втручання є не єдиною причиною формування хронічних запорів. Не рекомендовано використання ректальної фістули та дистального відрізка прямої кишки в реконструкції аноректальних вад.

Обследованы 148 детей с аноректальными аномалиями (АРА). Путем клинического, иммуногистохимического метода исследования установлено, что у 96,6 % пациентов с АРА присущи нарушения иннервации терминального отдела кишки: классический аганглиоз - у 22,3 %, гипоганглионоз - у 26,3 %, дисганглионоз - у 6 %. Сделаны выводы, что частичная денервация прямой кишки при оперативном вмешательстве не является основной причиной формирования хронических запоров. Не рекомендовано использование ректальной фистулы и дистального отрезка прямой кишки в реконструкции аноректальных пороков.

Обстежено дітей з нейрогенними порушеннями сечовипускання на фоні комбінованих вад розвитку аноректальної зони, хребта та спинного мозку з використанням ультразвукового, рентгенологічного, уродинамічного методів. Розроблено критерії диференційованного підходу до лікування на підставі даних уродинаміки. Запропоновано алгоритм лікування.

Обследованы дети с нейрогенными нарушениями мочеиспускания на фоне комбинированных нарушений развития аноректальной зоны, позвоночника и спинного мозга с использованием ультразвукового, рентгенологического, урологического методов. Разработаны критерии дифференцированного подхода к лечению на основе данных уродинамики. Предложен алгоритм лечения.

Проведено експериментальне моделювання аноректальних та урогенітальних вад у ембріонів щурів шляхом внутрішньочеревного введення адріаміцину. Виявлено, що відсутність хвостового жолобка та недорозвинення дорсальної клоакальної мембрани, конфігурація клоаки й уроректальної перегородки, порушення поєднання уроректальної перегородки та клоакальної мембрани впливають на формування аноректальних та урогенітальних вад.

Проведено экспериментальное моделирование аноректальных и урогенитальных нарушений у эмбрионов крыс путем внутрибрюшинного введения адриамицина. Установлено, что отсутствие хвостатого желобка и недоразвития дорсальной клоакальной мембраны, конфигурация клоаки и уроректальной перегородки, нарушения сочетания уроректальной перегородки и клоакальной мембраны влияют на формирование аноректальных и урогенитальных нарушений.

Надано аналіз симптомів, що виявляються у ході ультразвукового (УЗ) пренатального дослідження плодів з екстрофією сечового міхура (ЕСМ). Виявлено, що найбільш інформативними УЗ-симптомами були відсутність сечового міхура та порушення розвитку зовнішніх статевих органів. Запропонований метод ранньої одномоментної фізіологічної корекції дає найкращі косметичні та функціональні результати лікування пацієнтів з ЕСМ.

Наведено результати лікування 17 285-ти немовлят у відділенні патології новонароджених ДМКЛ N 3 м. Дніпропетровськ за 1977 - 2006 рр. Констатовано зростання рівня захворюваності за рахунок ураження центральної нервової системи (на 11,4 %), інфекційної патології (на 29,0 %), вітальних вроджених вад розвитку (на 6,5 %), а також збільшення кількості недоношених дітей, що потребують інтенсивну терапію та виходжування (на 7,5 %), зростання кількості випадків поліорганної патології (на 38,3 %). Виявлено зниження рівня летальності серед немовлят (з 7,9 % - у 1997 р. до 1,3 % - у 2006 р.) за зміни її структури за рахунок лідерства інфекційної патології (у 2006 р. - 50 % випадків), яка відтіснила перинатальні чинники на друге (37,5 %), а вроджені вади розвитку центральної нервової системи (12,5 %) - на третє місце. Показано, що перспективи розвитку неонатології полягають у профілактиці та ранній пренатальній діагностиці вроджених патологічних станів, створенні належних умов для діагностики, лікування і виходжування новонароджених дітей.

На клиническом материале 65 детей (40 мальчиков, 25 девочек) с экстрофией мочевого пузыря и тотальной эписпадией проведена оценка отдаленных результатов лечения. Хирургическая коррекция эписпадии проводилась методом Young (18 детей), методом Cantwell-Ransley (22 ребенка). Надлобковая реконструкция шейки мочевого пузыря проводилась методом Young - Dees у 9, у 30 - методом Leadbetter, у 8 - передняя тубуляризация передней стенки мочевого пузыря методом Tanago, методом Pippi Salle - 4, у 3 детей с минимальным объемом мочевого пузыря проведена операция методом Аrap. Отмечена нормальная функция удержания мочи у 85,2 %. Обнаружено, что достижение удержания мочи наступает после периода неполного удержания, на протяжении которого длительность сухого периода прогрессивно увеличивалась. Сделаны выводы, что успех хирургической коррекции экстрофии мочевого пузыря и тотальной эписпадии зависит от своевременности лечения в специализированном центре. Для достижения удовлетворительных результатов лечения необходимо проводить программу длительной абилитации.

Проведено исследование эффективности комплексных реабилитационных мероприятий с использованием медико-технических систем с биологической обратной связью (БОС) для коррекции функций мышц тазового дна при недержании мочи у детей с экстрофией мочевого пузыря. Показано, что проведение БОС-терапии в сочетании с электростимуляцией мышц тазового дна не имеет абсолютных противопоказаний, является патогенетически обоснованным, клинически эффективным и хорошо сочетается с другими видами лечения (как консервативного, так и хирургического). Предложены количественные критерии оценки выраженности нарушений мочеиспускания и результатов БОС-тренинга. Показано наличие статистически достоверной связи между результатами БОС-терапии функций тазовых мышц и снижением выраженности недержания мочи.

Проведено изучение качества жизни (КЖ) и отдаленных результатов лечения (ОРЛ) 296 пациентов (аноректальные аномалии (АРА) - 178, экстрофия мочевого пузыря (ЭМП) - 78, урогенитальный синус (УГС) - 40). Пациенты были разделены на 2 группы в зависимости от периода лечения. При оценке ОРЛ пациентов с АРА в группе N 1 недержание мочи отмечено у 21,7 %, в группе N 2 - у 13,7 %. Оценка ОРЛ пациентов с ЭМП в группе N 1 выявила хорошие результаты у 12,9 % детей, удовлетворительные - у 45,2 %, неудовлетворительные - у 41,9 %. В группе N 2 хорошие результаты получены у 85,1 %, удовлетворительные - у 10,6 %, неудовлетворительные - у 4,3 %. При УГС оценка ОРЛ составила 15,4 % хороших, удовлетворительных - 23 %, неудовлетворительных - 61,6 % пациентов. В группе N 2 отмечено 73,9 % хороших, 26,1 % удовлетворительных результатов. КЖ пациентов с АРА группы 1 и 2 оценено в 0,65 и 0,82 балла соответственно. При ЭМП индекс КЖ в группе N 1 и N 2 оценен в 0,44 и 0,73 балла. При УГС - КЖ оценивалось соответственно в 0,56 и 0,89 балла. Отмечено, что в случае раннего одномоментного лечения указанных врожденных пороков развития наблюдаются наилучшие отдаленные результаты и наивысший показатель КЖ.

На клиническом материале 40 детей с общим урогенитальным синусом (УГС) проведена оценка результатов в зависимости от использованных методов лечения. Оценено наличие сформированной функции удержания мочи, инфекции мочевых путей, пациентам проведено комплексное уродинамическое исследование. Оперативная коррекция УГС методом тотальной урогенитальной мобилизации в сочетании с послеоперационной абилитационной программой приведена к улучшению результатов лечения в группе N 2: хорошие результаты лечения получены у 70,4 %, удовлетворительные - у 29,6 %. В группе N 1 хорошие результаты получены у 15,4 %, удовлетворительные - у 23,1 %, неудовлетворительные у 61,5 %. Сделаны выводы, что успех хирургической коррекции УГС зависит от своевременности лечения в специализированном центре. Для достижения удовлетворительных результатов лечения необходимо проводить программу абилитации с использованием методики биологической обратной связи.

Обследовано 148 детей с аноректальными аномалиями (АРА). Путем клинического, рентгенологического, ультразвукового, уродинамического обследования выявлены факторы, вызывающие нарушения функции мочеиспускания при АРА. Отмечено, что пациенты с высокими и низкими формами данного порока имеют значительный процент нейрогенных расстройств мочеиспускания. Отсутствие аномалий развития позвоночника не исключает этих детей из группы для углубленного урологического обследования. Наиболее информативными методами диагностики подобных нарушений являются ультразвуковое измерение толщины стенки мочевого пузыря, 4-часовый мониторинг мочеиспускания и уродинамические исследования. Рекомендовано проводить исследование всем детям с аноректальными пороками для своевременного выявления и лечения нейрогенных расстройств мочеиспускания. Усовершенствование методов диагностики и создание алгоритма выявления патологии подобного характера на фоне АРА с целью предупреждения осложнений со стороны мочевыводящих путей является перспективным для снижения летальности и уровня инвалидности для данной группы пациентов.

Розглянуто імуногістохімічне виявлення локалізації, кількісний аналіз М2 та М3 мускаринових рецепторів в стінці сечового міхура за норми, та за екстрофії сечового міхура (ЕСМ). Зразки тканин були отримані з 30-ти дітей з ЕСМ та 20-ти контрольних. Було виявлено наявність М2 та М3 рецепторів в гладких м"язах, нервових закінченнях в детрузорі та судинах, епітелії в контрольному дослідженні з їх кількісним виявленням. За ЕСМ має місце зниження кількості М2 та М3 мускаринових рецепторів. Також виявлено порушення розповсюдження і зменшення кількості даних рецепторів в стінці сечового міхура за ЕСМ. Кількісна імуногістохімія є точним і ефективним методом вивчення рецепторного апарату сечового міхура за ЕСМ.

Рассмотрено иммуногистохимическое выявление локализации, количественный анализ М2 и М3 мускариновых рецепторов в стенке мочевого пузыря в норме и при экстрофии мочевого пузыря (ЭМП). Образцы тканей были получены у 30-ти детей с ЭМП и 20-ти контрольных. Было выявлено присутствие М2 и М3 рецепторов в гладких мышцах, нервных окончаниях в детрузоре и сосудах, эпителии в контрольном исследовании с их количественным определением. При ЭМП выявлено уменьшение количества М2 и М3 мускариновых рецепторов. Также выявлено нарушение распространения и уменьшения количества данных рецепторов в стенке мочевого пузыря при ЭМП. Количественная иммуногистохимия является эффективным методом изучения рецепторного аппарата мочевого пузыря при ЭМП.

Здійснено морфологічне вивчення тканин сечового міхура 30-ти новонароджених пацієнтів хворих на екстрофію сечового міхура. Відмічено зростання коефіцієнта тканевого матрикса до 1,2 проти 0,38 в контрольній групі. Виявлено зменшення кількості мієлінізованих нервових волокон зі рахунок зменшення кількості малих волокон за збереженням великих нервових волокон.

Проведено морфологическое изучение тканей мочевого пузыря 30-ти новорожденных с экстрофией мочевого пузыря. Отмечено возрастание коэфициента тканевого матрикса до 1,2 против 0,38 в контрольной группе. Выявлено уменьшение количества миелинизированных нервных волокон за счет уменьшения количества маленьких волокон с сохранением больших нервных волокон.

Увагу приділено розвитку нових підходів до діагностики, лікування, медичної абілітації дітей з аноректальними вадами розвитку та екстрофією сечового міхура. Запропоновано експериментальну модель формування комбінованих вроджених вад розвитку сечостатевої та травної систем у плодів щурів. Вивчено структурні зміни, особливості анатомічних співвідношень органів малого тазу, формування спинної хорди за цих вад. На підставі ретроспективного аналізу ультразвукових пренатальних досліджень плодів з підозрою на вроджені вади розвитку розроблено критерії ранньої діагностики аноректальних і урогенітальних аномалій. Вивчено кількісно-просторову організацію структурно-функціональних елементів стінки сечового міхура у разі екстрофії сечового міхура та аноректальних вад, ректоуретральної фістули та дистального відділу прямої кишки у разі аноректальних вад. Виявлено чинники ризику формування незадовільних результатів лікування. Оцінено ефективність різних методів у ранній діагностиці нейрогенних розладів сечовипускання у дітей з вказаними вадами розвитку. Обгрунтовано критерії диференційованого підходу до вибору методу хірургічної корекції вказаних вад з метою зниження ризику ураження органів сечостатевої системи. Проаналізовано вплив різних видів лікування на психологічний стан, показники якості життя, визначено економічні показники лікування цієї групи хворих залежно від методів лікування. Встановлено критерії вибору абілітаційних програм з використанням хірургічних, фармацевтичних видів лікування, методів біоуправління для формування функції тримання сечі.

Проведен ретроспективный анализ историй болезни 35 новорожденных (19 мальчиков, 16 девочек), лечившихся в отделении реконструктивно-пластической хирургии КУ "Днепропетровский клинический центр охраны здоровья матери и ребенка им. проф. М. Ф. Руднева" г. Днепропетровска в период 2008 - 2013 гг., которым было проведено одноэтапное лечение АРА в периоде новорожденности. Всем детям оперативное вмешательство проведено в первые 48 часов жизни. Масса тела детей варьировала от 2,8 до 4,4 кг (средний вес 3,2 кг). Среди сопутствующих состояний наблюдали пузырно-мочеточниковый рефлюкс - 11 (31,4 %), VATER ассоциация - у 6 (17,1 %), пороки развития позвоночника - 18 (51,4 %), пороки сердца - 2 (5,7 %). Во время проведения цистоскопии свищ в мочевой системе обнаружен у 16 мальчиков. Оперативное лечение проводилось методом задней сагиттальной аноректопластики (ЗСАРП) по A. Pena. У 2 пациентов была дополнительно выполнена лапаротомия. Из 16 пациентов с фистулами в мочевую систему у 14 обнаружена фистула в простатической части уретры, у 2-к шейке мочевого пузыря. Все они в послеоперационном периоде выделяли мочу через катетер в течение 7 дней. Дети были выписаны из больницы через 2 недели после операции. Все это время дети получали антибиотики в связи с наличием пузырно-мочеточникового рефлюкса. Через 1 месяц после операции проводили микционную цистоуретрографию. Отдаленные результаты изучены в период от 10 до 24 мес. У всех пациентов обнаружен ПМР без признаков гидронефроза. В сроке 3 - 6 мес после операции у 2-х пациентов обнаружен стеноз анального отверстия вследствие нарушения режима бужирования. При проведении оценки результатов в отдаленном периоде (10 - 24 мес. после операции) отмечено наличие самостоятельного стула 2 - 3 раза в день, у 3-х детей наблюдались периодические запоры, лечившиеся диетой. Все пациенты имели хороший поток мочи и имели стул самостоятельно без посторонней помощи и применения медикаментов или клизм. Отмечены определенные преимущества описанного способа: проводится только одна операция и общая анестезия, прекращается продолжающаяся контаминация мочевой системы патогенной флорой через фистулу, снижается потенциальный риск осложнений лапаротомии и колостомии, визуализация фистулы при цистоскопии позволяет избежать рентгенологического исследования.

Метод тимчасового двобічного блокування (ТДБ) наросткової зони (НЗ) пластинами широко застосовується при лікуванні помірної різниці довжини нижніх кінцівок у дітей. Структурно-функціональні зміни НЗ в умовах її ТДБ різними фіксаторами є предметом активних досліджень і мають науково-практичний інтерес. Особливості функціонування НЗ після припинення її ТДБ залишаються недостатньо вивченим питанням та потребують вирішення. Мета роботи - визначення особливостей поздовжнього зростання дистальної НЗ стегнової кістки після припинення її тимчасового двобічного блокування різної тривалості із застосуванням пластин різних типів (неблокованих та блокованих) у експериментальних тварин. Для експерименту відібрано 12 білих кроликів. Усім тваринам проведено ТДБ дистальної НЗ правої стегнової кістки пластинами з гвинтами. Залежно від типу використаних пластин тварини були поділені на групи: у групі 1 (6 кроликів) ТДБ проведено неблокованими пластинами, у групі 2 (6 кроликів) - блокованими пластинами. За допомогою визначення зміни відстані "спиця - щілина колінного суглоба" була проведена оцінка відновлення поздовжнього зростання кістки після припинення ТДБ. Отримані дані з дослідної кінцівки порівнювали з контрольною. Обробка та порівняння отриманих даних проводились за допомогою статистичних методів (t-критерій). Оцінка результатів вимірювань відстані "спиця - щілина колінного суглоба" показала поступове збільшення зазначеного параметра на дослідній та контрольній кінцівках у всіх кроликів обох груп на всіх термінах дослідження. Різниця середніх показників зміни відстані "спиця - щілина колінного суглоба" між дослідними та контрольними кінцівками кроликів обох груп, що вимірювалась протягом трьох тижнів після припинення ТДБ різної тривалості, була статистично незначимою. Висновки: збільшення відстані "спиця - щілина колінного суглоба" на дослідній кінцівці в динаміці після припинення тимчасового двобічного блокування різної тривалості (5 та 7 тижнів) неблокованими та блокованими пластинами свідчить про відновлення функції дистальної НЗ стегнової кістки кроликів. Порівняння середніх показників зміни відстані "спиця - щілина колінного суглоба" в динаміці між дослідними та контрольними кінцівками свідчить про відновлення темпів поздовжнього зростання в обох групах тварин.

Зазначено, що некротизуючий ентероколіт (НЕК) є одним з найбільш поширених захворювань шлунково-кишкового тракту новонароджених дітей у відділеннях інтенсивної терапії та найважливішою причиною смертності серед недоношених дітей з дуже малою масою під час народження. На жаль, незважаючи на десятиріччя досліджень та удосконалень лікування, летальність асоційована з НЕК залишається високою (від 15% до 30%), і навіть вищою у немовлят з НЕК, які потребують хірургічного втручання. Діти, які вижили, можуть мати довготривалі ускладнення. Труднощі своєчасної діагностики НЕК великою мірою полягають у суб’єктивній оцінці неспецифічних клінічних та параклінічних даних, яка залежить від індивідуального досвіду лікарів, а також обумовлюються суперечностями в підходах до технологій лікування і виходжування недоношених новонароджених з порушеннями функції шлунково-кишкового тракту. Тому узагальнення сучасних даних щодо провідних факторів ризику, основних патогенетичних механізмів формування НЕК у недоношених новонароджених, ефективних методів ранньої діагностики, сучасних стратегій профілактики і адекватного своєчасного лікування дітей з НЕК, безумовно матимуть практичне значення для лікарів неонатологів, анестезіологів, дитячих хірургів і допоможуть скоординувати їх зусилля щодо зниження показників захворюваності та летальності від некротизуючого ентероколіту.

На теперішній час, за даними літератури, відзначається стійка тенденція до підвищення частоти виникнення переломів щелеп в дитячому віці. При цьому переломи нижньої щелепи займають друге місце по частоті серед усіх переломів щелепно-лицевої ділянки. Найчастіше переломи щелепно-лицевої ділянки у дітей трапляються у періоди 6 - 7 років - час початку відвідування школи, 12 - 14 років - значне зростання фізичної активності, участі у спортивних змаганнях та тренуваннях, 16 - 18 років - хуліганські травми. За даними наукових джерел, частота виникнення перелому різних відділів нижньої щелепи варіюється. Мета даного дослідження - підвищення ефективності лікування переломів кута нижньої щелепи у дітей 6 - 8 років шляхом визначення оптимального місця для фіксації мініпластин за допомогою аналізу комп'ютерних томограм. Проведено аналіз історій хвороб дітей з переломами кутів нижньої щелепи, які лікувались шляхом остеосинтезу у щелепно-лицевих відділеннях міських лікарень м. Дніпро за період з 2012 по 2020 рр. Проведений аналіз 23 томограм дітей 6 - 8 років виявив максимально близьке розташування нижньощелепного каналу у 100 % випадків. Після вивчення ортопантомограм та комп'ютерних томограм обстежених дітей із змінним прикусом розроблено власну методику фіксації мініпластини. Запропоновано та відпрацьовано методику фіксації мініпластини по зовнішній косій лінії з чотирма точками свердління для гвинтів в безпечних зонах. Одним із основних етапів успішного лікування переломів кута нижньої щелепи у дітей 6 - 8 років методом остеосинтезу є обгрунтування розташування гвинтів для фіксації мініпластин.

Якісний анестезіологічний супровід при хірургічній корекції природжених вад внутрішніх органів і протягом післяопераційного періоду в новонароджених і немовлят ускладнюється супутніми захворюваннями. А такі захворювання значно впливають на процеси метаболізму, газообміну, гомеостазу, церебральної, периферійної гемодинаміки тощо до, під час і після хірургічного втручання. Мета роботи - виявити провідні фактори ризику, що асоціюються зі смертельними випадками при різних видах анестезіологічного супроводу новонароджених і немовлят за хірургічної корекції природжених вад розвитку. Матеріали та методи. До ретроспективного дослідження залучено новонароджених із природженими вадами розвитку хірургічного профілю, а також немовлят, які отримували поетапне хірургічне лікування з приводу природжених вад розвитку залежно від комбінованого анестезіологічного супроводу (інгаляційне - регіональне знеболювання; інгаляційне - внутрішньовенне знеболювання). Дослідження проведено за такими етапами: до хірургічного лікування та анестезіологічного супроводу, уведення дитини в наркоз, травматичний етап операції, упродовж 1 год після операції, через 24 год після операції. Фактори ризику визначено методом простої логістичної регресії з розрахунком відношення шансів, 95 % довірчого інтервалу (95 % ДІ). Результати. За результатами простого логістичного регресійного аналізу, в дітей з природженими вадами розвитку ризик смертельного випадку до, під час, одразу та через 24 год після операційного втручання на тлі комбінованої анестезії зростає в разі відхилень від норми таких функціональних показників життєдіяльності організму: знижених периферійної сатурації - на всіх етапах хірургічного супроводу (в 7,8 - 15,0 раза) і церебральної оксигенації дитини - в момент індукції в наркоз та в післяопераційний період (у 10,8 раза - на 2-му етапі; до 72,0 раза - на 4-му етапі); підвищеного діастолічного артеріального тиску - на етапі індукції дитини в наркоз (в 1,6 раза). Висновки: для запобігання ризику смерті при різних видах анестезії в дітей з природженими вадами розвитку доцільно під час хірургічного лікування більш прискіпливо контролювати показники артеріального тиску, церебральної, периферійної оксиметрії та своєчасно корегувати порушений стан дитини. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів.