Розглянуто питання розвитку правових положень концепції "відкритого суспільства" К. Поппера у працях радянських, вітчизняних і зарубіжних вчених. Висвітлено розроблені науковцями сутнісні правові елементи концепції (поняття відкритого суспільства, його ознаки та принципи, співвідношення його з громадянським суспільством, економічною системою, державою), визначено сучасні напрямки їх розвитку.

Рассмотрены вопросы развития правовых положений концепции "открытого общества" К. Поппера в работах советских, отечественных и зарубежных учёных. Освещены разработанные учёными сущностные правовые элементы концепции (понятие открытого общества, его признаки и принципы, соотношение его с гражданским обществом, экономической системой, государством), определены современные направления их развития.

The author examine problems of legal regulations development in open society concept by К. Popper in correspondent works of soviet, native and foreign scientists; investigates essential legal items of concept worked out by scientists (open society concept, its indications and principles, its correlations with civil society, economic system, state etc.), determines modern directions of their development.

Подано інформацію про судові та правоохоронні органи України. Викладено предмет, метод і систему навчальної дисципліни "СПОУ". Описано судову владу та судову систему України. Розглянуто органи прокуратури, органи внутрішніх справ і службу безпеки України. Увагу приділено діяльності державної податкової, прикордонної та митної служби України. Охарактеризовано систему правозахисних органів України та їх діяльність.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4ВЕЛ)6-671.1

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Викладено загальні положення науки і навчальної дисципліни "Судові та правоохоронні органи України". Розкрито загальні засади судової влади в Україні. Увагу приділено функціонування судів в Україні. Висвітлено організацію та гарантії роботи незалежних судів в України. Розглянуто зарубіжний досвід організації судової влади. Висвітлено правоохоронну діяльність органів прокуратури в Україні. Розглянуто правоохоронну діяльність органів Державної фіскальної служби України, Державної прикордонної служби України. Охарактеризовано правоохоронну діяльність у сферах лісових ресурсів та рибного господарства. Розкрито особливості правоохоронної діяльності державного регулятора ринку цінних паперів у США. Охарактеризовано сучасний розвиток і міжнародне співробітництво правоохоронних органів України.

Подано інформацію про структуру та повноваження судових і правоохоронних органів України, а також про порядок взаємодії між ними. Охарактеризовано судову систему України. Розкрито функціональне призначення та типову структуру неспеціалізованих місцевих і апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів. Описано моделі судових систем зарубіжних країн. Увагу приділено правоохоронній діяльності органів Державної фіскальної служби України та Державної прикордонної служби України, військовій службі правопорядку у Збройних силах України, правоохоронній діяльності Рахункової палати у сфері публічних фінансів. Розкрито питання дисциплінарної відповідальності адвокатів, загальні права й обов'язки нотаріуса, проблеми міжнародного співпробітництва правоохоронних органів України.

Висвітлено питання розмежування протиправних діянь, їх кваліфікації, основні проблеми правозастосування, шляхи їх вирішення, формування наукового базису для оновлення антикорупційного законодавства України. Розглянуто соціальні передумови антикорупційних трансформацій у сфері публічного права, духовно-культурні передумови публічно-правових трансформацій. Охарактеризовано політичні та інші соціально-правові умови реалізації антикорупційних реформ у сфері публічного права. Проаналізовано "антикорупційні" обмеження як засіб запобігання корупційним правопорушенням та правопорушенням, пов'язаним з корупцією: види, засади правового регулювання та запобігання вчиненню. Викладено проблеми кримінально-правового забезпечення протидії корупції.

Досліджено характеристики праці членів парламенту у складі детермінант і мультиплікаційних факторів дії антикорупційних механізмів права. Встановлено, що архаїчні правові норми й прогалини в законодавчому регулюванні праці членів парламенту означають неправовий характер наявних правил, зумовлює їх вплив на неефективну роботу парламенту. Підкреслено, що право за визначенням людиновимірне й соціовимірне, корелює з природою прогресивного типу міжлюдських відносин. Наголошено, що корупція - ознака деструкції правопорядку в роботі парламентаріїв, яка виникає в результаті вад їх природи й недоліків правового регулювання належної реалізації ними своїх професійних повноважень. Визначено, що законодавчі вимоги до високих стандартів розвитку членів парламенту надають змогу зменшити витрати з державного бюджету на утримання персоналу. Продуктивність таких витрат підвищується через відсутність потреби в оплаті тих ресурсів, які компенсують недорозвинення МП, а саме: наймають помічників і забезпечують їм умови праці, інформаційні ресурси, надають транспорт. Водночас достатність таких ресурсів вимірюється рівнем операційних потреб для належної організації робочих процесів найдосконалішого члена парламенту. Підсумовано, що перша умова для досягнення доброчесності в парламенті - обрання гідних, високорозвинених людей, які з-поміж усіх інших громадян мають найвищий рівень духовних досягнень, зокрема й у канві теоретичного й практичного розгортання цінностей й інших складових правової культури. Другою вихідною підставою для відсутності корупції й інших перепон у роботі парламенту стають чіткі правила здійснення трудових обов'язків його членами - телеологічний підхід винагороди за виконану працю; контроль за ефективністю роботи; відповідальність за неефективну роботу депутата парламенту.

Визначено теоретико-методологічні засади правової інституціоналізації антикорупційних трансформацій органів публічної адміністрації у відкритому суспільстві. Концептуалізовано дефініції інституціоналізації, доброчесності, корупції, нації та інших ключових понять за темою роботи, а також методологію пізнання напрямів згаданих вище антикорупційних трансформацій й історіографію дослідження.

Досліджено ефективність використання моделей європейських правових механізмів протидії корупції в Україні. Встановлено, що Україна обрала модель створення спеціалізованої антикорупційної інфраструктури. Вона базується на найкращих зразках європейського досвіду здійснення антикорупційної політики. Серед її основних компонентів наявні правоохоронна, законотворча, управлінська публічно-правова діяльність та кадрова робота у цих сферах. Наголошено, що нинішнє домінування ігнорування вимог законів виключає елімінацію корупційних ризиків з публічно-правової сфери на рівні, що забезпечує сталий розвиток України. Визначено, що потрібно адекватно відображати прогресивні тенденції світогляду громадян високоцивілізованих європейських у практиках творення і застосування права. Пізнання правової природи європейця складає важливу передумова для подолання розбіжностей між законодавчо визначеною моделлю антикорупційної політики й правосвідомістю громадян на теренах України та інших європейських країн. Одержані відомості стають інструментом для оновлення форм і підходів до надання послуг публічною владою, їх якості, доступності, достатньої орієнтації на потреби людини тощо. Підсумовано, що досвід європейських країн особливо корисний для України, якщо взяти до уваги серйозність її намірів інтегруватися до ЄС. Його релевантність зумовлена тим, що причини і змістовне наповнення корупційної діяльності не має суттєвих національних відмінностей. Навпаки, вони мають спільні загальні закономірності протидії, що відображають зв'язки між причинами і наслідками недоброчесної поведінки у різних країнах Європи. Юридична коректність відображення на рівні антикорупційного законодавства організаційно-правових закономірностей прийнятно однакова як для України, так й для будь-якої іншої близької за правовими, економічними, духовно-культурними та іншими параметрами цивілізаційного розвитку до неї країни, зокрема тих, що складають ЄС. При цьому правозастосування однаково досконалих антикорпуційних норм права різне. Очевидна глибина проблеми корупції у країнах, які наважуються створити органи спеціальної антикорупційної юрисдикції, означає її системність, що вимагає відповідного системного підходу до її елімінації із соціуму.

Розміщено положення про зміни антикорупційного права, їхню детермінованість традиціями політичної та інших видів духовно-культурної комунікації. У цих зв'язках концепт доброчесності протиставляється корупції, зокрема під час визначення балансу антропного інтересу з публічним інтересом, кореляції між професійним та часовим чинниками в правових інститутах антикорупціиних обмежень. Викривлення сутності і/або змісту публічно-правових відносин ототожнюється з наслідками домінування людських вад, неможливістю обирати ефективні варіанти вирішення соціальних проблем. Відповідно відкрите для прогресу суспільство антипод закритому суспільству. Саме антикорупційне право розглянуто як з юснатуралістичної, так й з позитивістської теорії пізнання права. Серед профільної діяльності органів кримінальної юстиції особливий акцент зроблено на правозастосуванні із протидії корупції, що здійснюється судами, антикорупційним бюро і національною поліцією. Визначено зміст корупцій-ної дисфункції парламенту та публічної адміністрації. Віджилантизм та інші форми участі громадськості у боротьбі з корупцією концептуалізовано як ключові компоненти антикорупційних трансформацій публічного права. Проілюстровано використання формальної та діалектичної логіки, а також інструментарію історико-правового, формально-догматичного, синергетичного методологічних підходів до пізнання вищезазначених предметів дослідження.

Встановлено правові основи інституціоналізації доброчесності публічної адміністрації у відкритому суспільстві. Концептуалізовано дефініції інституціоналізації, доброчесності, корупції, нації та інших ключових понять за темою роботи, а також методологію пізнання напрямів згаданих вище антикорупційних трансформацій та історіографію дослідження. Окреслено природно-правові компоненти вітчизняного антикорупційного законодавства, його правові віхи формування, номінативні та інші властивості правових підвалин для перетворень профільного законодавства із запобігання корупції в умовах становлення відкритого суспільства. Виявлено роль доброчесного законотворення у правовій інституціоналізації антикорупційних трансформацій органів публічної адміністрації, а також розкрито основи його правових взаємозв’язків із доброчесним правозастосуванням публічної адміністрації (у т. ч. профільним з питань протидії корупції органу правопорядку) й судів. Доведено, що для доброчесної роботи публічної адміністрації необхідно виключити політичну корупцію у парламенті. Визначено роль інститутів референдуму, виборів, мітингів, зборів, масових виступів громадян як основних правових інститутів впливу на доброчесність та актуальну для публічних інтересів змістовність рішень публічної адміністрації.