Індекс рубрикатора НБУВ: Ш152.131.11-212.4

Рубрики:

Персидська (новоперсидська, фарсі) мова

Шифр НБУВ: Ж69560 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено схожі та семантичні ознаки у структурах лексичних значень зіставлюваних просторово-кількісних прикметників, які можуть складати основу зіставно-типологічного опису української та перської мов з іншими мовами. Результати проведеного номінативного тесту та лінгвістичного інтерв'ю з носіями української та перської мов дозволяють стверджувати, що українська мова менше, ніж перська залежить від позиції спостерігача. Розбіжності в значеннях слів у кожній з мікрогруп прикметників української та перської мов визначаються факторами: вибором семантичних мікрокомпонентів у зв'язку з виділенням будь-яких аспектів у сигніфікативному макрокомпоненті лексичного значення прикметників; виокремленням мікрокомпонентів у межах емпіричного макрокомпонента лексичного значення прикметників, тобто відмінним членуванням семантичної осі "об'єктів"; вибірковою сполучуваністю мікрокомпонентів сигніфікативного та емпіричного макрокомпонентів лексичного значення досліджуваних лексем. Доведено наявність в українській та перській мовах типологічно суттєвих ознак стосовно позначення ними просторово-кількісних характеристик об'єктів.

Висвітлено структуру сучасної перської мови (ПМ) у взаємозв'язку з мовленнєвою інтерференцією, мовними запозиченнями та конвергенцією. Визначено більше 20-ти різнорівневих ознак, спряжених з аглютинативною технологією взаємозв'язку морфем, а також сучасну ПМ як мову аглютинативного морфологічного типу. Встановлено, що за відсутності наведених мовних особливостей в давньоперській мові та активного розвитку деяких з них, продовжується процес морфологічного становлення ПМ. Увагу приділено новим малодослідженим лінгвістичним категоріям.

Проаналізовано результати лікування у 2006 - 2012 рр. 135 хворих, у яких з приводу виявлення плеврального випоту виконано різні види плевроктомії (ПЕ) з декортикацією легені (ДКЛ), у 42 (31,1 %) - застосовано "класичну" ПЕ з ДКЛ з використанням широкої торакотомії; у 34 (25,2 %) - відеоасистовану торакоскопічну (ВАТС) ПЕ з ДКЛ; у 36 (26,7 %) - відеоторакоскопічну (ВТС) ПЕ з ДКЛ; у 23 (17,0 %) - "класичну" ПЕ з ДКЛ та резекцією ураженої ділянки паренхіми легень. Загальна ефективність оперативного втручання - 96,3 %, летальність - 1,5 %, частота післяопераційних ускладнень - 8,9 %. На ранніх стадіях захворювання перевагу слід віддавати менш інвазивним втручанням. У разі сумнівів у необхідності виконання "класичної" ПЕ з ДКЛ операцію запропоновано розпочинати з ВТС ревізії плевральноі порожнини. У деяких випадках можлива конверсія у мініторакотомію з застосуванням ВАТС ПЕ з ДКЛ або широка латеральна торакотомія з виконанням "класичної" ПЕ з ДКЛ.

Проаналізовано результати виконання пульмонектомії (ПЕ) і плевропульмонектомії у 89 хворих з приводу мультирезистентного деструктивного туберкульозу легень. Наведено інтраопераційні методи укріплення кукси бронха з використанням полімерних матеріалів і перикардіальної жирової тканини на судинній ніжці, методи запобігання післяопераційних ускладнень, особливості ведення післяопераційного періоду. Загальна ефективність оперативного лікування у разі використання запропонованих методів у терміни спостереження до 6 років становила 86,5 %.

Узагальнено результати хірургічного лікування 116 хворих з приводу туберкульозу органів дихання на тлі цукрового діабету (ЦД). Наведено дані щодо частоти виявлення різних типів ЦД у фтизіохірургії. Загальна успішність лікування становила 96 %. Частота хірургічних ускладнень - 12,2 %. Висвітлено власний погляд щодо ведення пацієнтів у разі поєднання туберкульозу органів дихання і ЦД.

Артеріовенозні фістули (АВФ) - рідкісне вроджене захворювання дихальної системи. Проаналізовано 19 спостережень АВФ легень за період 32 роки. Чоловіків було 13 (68,4 %), жінок - 6 (31,6 %). Вік пацієнтів у середньому 25 років. У 4 (21,1 %) пацієнтів діагностовано хворобу Рендю - Вебера - Ослера. Характерними скаргами були акроціаноз, задишка за навантаженням, швидкої втомлюваності. За даними лабораторного дослідження виявлено поліцитемію, гіпоксемію. Всі пацієнти оперовані, у найбільше здійснено лобектомію - у 14 (73,6 %). Множинні АВФ виявлено у 4 (21,1 %) хворих. Перебіг післяопераційного періоду без ускладнень у 15 (78,9 %) пацієнтів. Помер 1 (5,3 %) хворий віком 24 років з двобічними АВФ через 24 доби після виконання нижньої лобектомії справа від кровотечі з контралатеральної легені і асфіксії.

Представлено результати виконання заключної плевропульмонектомії (ЗППЕ) у 16 хворих з приводу мультирезистентного туберкульозу (ТБ) легень за період з 2004 по 2012 р. У 75 % пацієнтів під час першого оперативного втручання виконано атипову (апаратну) резекцію легень. ЗППЕ здійснювали з приводу фіброзно-кавернозного ТБ - в 11 (68,8 %) хворих, циротичного ТБ - у 4 (25,0 %), казеозної пневмонії - в 1 (6,3 %). Частота інтраопераційних ускладнень становила 12,5 %. Ранні післяопераційні ускладнення виникли у 5 (31,3 %) хворих, пізні - у 3 (18,8 %). Загальна ефективність ЗППЕ становила 81,3 %.

Зазначено, що структура перської мови, починаючи з кінця І тис. до н.е., демонструє стійку тенденцію до зміни власного мовного типу. Уже в середньоперській мові на всіх її рівнях знайдено елементи, притаманні мовам аглютинативної структури. У сучасній перській мові існує більше двадцяти різнорівневих ознак, спряжених з аглютинативною технікою зв'язку морфем, таких, що "співпрацюють" на збереження детермінанти (стрижневої ознаки) аглютинативних мов - незмінної морфеми-слова. Процес набуття перською мовою цих ознак обов'язково повинен був супроводжуватися функціональними запозиченнями (такими, які на відміну від відомих всім формальних запозичень, не асимілюються до системи мови-реципієнта, а, навпаки, перебудовують елементи окремої підсистеми під модель мови-донора) на всіх мовних рівнях. Незважаючи на масовість у певні періоди часу семітських запозичень у перській мові на всіх мовних рівнях, вони жодним чином не вплинули на перебудову жодної підсистеми перської граматичної системи. Для доведення того, що процес впливу тюркських діалектів (зокрема, азербайджанської мови) на перську мову триває й досі, проведено польові дослідження вживання перської лексики з просторово-кількісною семантикою, на предмет виявлення в мовленні азербайджаномовних і персомовних іранців провідної стратегії щодо іменування просторових вимірів об'єктів. З'ясовано, що в устах азербайджаномовного населення Ірану перська мова зазнає відчутної прихованої інтерференції. У подальшому така модель функціонування лексичної підсистеми з семантикою розміру може стати причиною мовної конвергенції.

Вивчено питання щодо актуальності застосування катетеризації центральних вен (КЦВ) у фтизіохірургічних хворих. Узагальнено власний погляд щодо показань та боку встановлення центрального венозного катетера у пацієнтів. Наведено дані щодо частоти катетеризації відповідних вен. Загальна успішність КЦВ в клініці становила 96 %. Частота ускладнень - 11,8 %, в тому числі механічних - 8,2 %, тромботичних - 2,3 %, інфекційних - 1,3 %. Обгрунтовано оптимальність катетеризації внутрішньої яремної вени як одного з найбільш безпечних способів центрального доступу.

Наведено результати хірургічного лікування 158 пацієнтів фтизіохірургічного стаціонару, у яких діагностований ВІЛ/СНІД. В основну групу включено 103 (65,2 %) пацієнти, оперовані з приводу туберкульозу різної локалізації. У 70 (44,3 %) хворих на ВІЛ/СНІД здійснено відеоторакоскопію з біопсією плеври, у 50 (31,6 %) - біопсію лімфатичних вузлів з приводу лімфаденопатії нез'ясованого генезу. Частота післяопераційних ускладнень 4,4 %. Обгрунтовано пріоритетність виконання відеоскопічних втручань у пацієнтів у випадку ВІЛ/СНІД.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.3

Рубрики:

Хвороби лімфатичних вузлів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: З970.60

Рубрики:

Системи цифрового оброблення сигналів

Шифр НБУВ: Ж68690 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р411.3-45

Рубрики:

Хвороби лімфатичних вузлів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Збільшення частоти виявлення синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатіі (СВГЛ) спричинило необхідність пошуку інформативного, безпечного, малотравматичного методу його діагностики. Встановлено, що чутливість, специфічність точність відеоторакоскопічної(ВТС) біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ) становила відповідно 96,0, 98,1 і 97,1 %, відеоасистованої торакоскопії (ВАТС) - 93,8, 93,6 і 93,5 %. Низька частота інтраопераційних і післяопераційних ускладнень (відповідно 4,4 і 7,7 %), невелика інтраопераційна крововтрата (29 мл), тривалість оперативного втручання (45 хв), швидка реабілітація пацієнтів після операції (10,6 діб) свідчать про доцільність використання ВТС біопсії і ВАТС як безпечних і малотравматичних методів при СВГЛ.

Проаналізовано 132 біоптати внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ) з подальшим цитологічним (ЦД) і гістологічним (ГД) дослідженням, взятих у хворих, яких з приводу синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії (СВГЛ) невстановленої етіології лікували у відділенні торакальної хірургії та інвазивних методів діагностики у період 2008 - 2014 рр. Визначали чутливість, специфічність і загальну точність ЦД і ГД з використанням різних способів відбору біопсійного матеріалу.

Мета роботи - порівняти ефективність застосування "класичної", відеоасистованої та відеоторакоскопічної плевректомії з декортикацією легені при різних видах патології плеври запального генезу й обгрунтувати оптимальні строки застосування цих оперативних втручань залежно від тривалості патологічного процесу. Проаналізовано результати лікування 173 хворих із плевральними випотами різної етіології у відділенні торакальної хірургії та інвазивних методів діагностики Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського НАМН України у 2006 - 2016 pp. Пацієнтів розподілили на чотири групи: 1-ша група - 54 (31,2 %) пацієнти, прооперовані із застосуванням "класичної" плевректомії з декортикацією легені з використанням широкої торакотомії, 2-га група - 36 (20,8 %) пацієнтів, прооперованих із застосуванням відеоасистованої плевректомії з декортикацією легені, 3-тя група - 55 (31,8 %) пацієнтів, прооперованих з використанням відеоторакоскопічної плевректомії з декортикацією легені, 4-та група - 28 (16,2 %) пацієнтів, прооперованих із застосуванням "класичної" плевректомії з декортикацією легені та резекцією ураженої патологічним процесом ділянки легеневої паренхіми. Загальна ефективність оперативного лікування становила 96,5 %, летальність - 1,2 %, частота післяопераційних ускладнень - 9,8 %. Висновки: на ранніх стадіях захворювання перевагу слід віддавати менш інвазивним втручанням. При сумнівах у необхідності виконання "класичної" плевректомії з декортикацією легені операцію слід починати з відеоторакоскопічної ревізії плевральної порожнини. У певних випадках можлива конверсія в міні-торакотомію із застосуванням відеоасистованої плевректомії з декортикацією легені або широка латеральна торакотомія з виконанням "класичної" плевректомії з декортикацією легені. При тривалості захворювання до 4 тиж добрі результати лікування дає застосування відеоторакоскопічної плевректомії з декортикацією легені, при більшій тривалості - виконання відеоасистованої або "класичної" плевректомії з декортикацією легені.

Відеоторакоскопія (ВТС) - надійний мініінвазивний метод діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії (ВГЛ). До інтраопераційних ускладнень ВТС відносять кровотечу та пошкодження легені, до післяопераційних - недорозправлення легені (пневмоторакс), кровотечу, гнійні ускладнення. Основними методами профілактики ускладнень ВТС та оптимізації умов ВТС біопсії внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ) є задовільна інтраопераційна візуалізація, що забезпечує оптимальне положення тіла пацієнта на операційному столі та достатній колапс легені на боці втручання, використання медичного альфа-ціанакрилатного клею з гемостатичною губкою для гемостазу в зоні біопсії, системне використання антибіотиків. Застосування запропонованих методів дозволило зменшити частоту інтраопераційних ускладнень з 19,2 до 2,8 %, післяопераційних - з 23 до 2,8 %.

Мета роботи - порівняти ефективність застосування "класичної", відеоасистованої і відеоторакоскопічної плевректомії з декортикацією легені у разі патології плеври специфічного і неспецифічного генезу. Проаналізовано власні результати лікування 160 хворих з патологією плеври специфічного і неспецифічного генезу з застосуванням "класичної" (I група - 55, або 34,4 %), відеоасистованої (II група - 40, або 25,0 %) та відеоторакоскопічної (III група - 65, або 40,6 %) плевректомії з декортикацією легені. Серед прооперованих 123 (76,9 %) хворих зі специфічним туберкульозним процесом у плевральній порожнині. Неспецифічний запальний процес у плеврі був у 28 (17,5 %) пацієнтів. У 9 (5,6 %) хворих оперативне лікування виконували щодо внутріплевральної гематоми. "Класичну" плевректомію з декортикацією легені з використанням торакотомії було застосовано у 55 (34,4 %) хворих, найчастіше - за хронічної емпіємі плеври - 23 (14,4 %) спостережень, відеоторакосконічну - у 65 (40,6 %) хворих, найчастіше за хронічного або підгострого туберкульозного плевриту з тенденцією до хронізації - 36 (22,5 %). Відеоасистовану плевректомію з декортикацією легені з мініторакотомією було виконано у 40 (25,0 %) хворих. У цій групі більшість пацієнтів було прооперовано з приводу хронічного туберкульозного плевриту - 17 (9,8 %). Загальна ефективність лікування в клініці склала 97,5 %, післяопераційна летальність - 0,6 %, післяопераційні ускладнення - 8,8 %. Висновки: застосування "класичної" плевректомії з декортикацією легені доцільно на будь-яких термінах захворювання за умови технічної неможливості виконання менш травматичних втручань. За сумнівів у необхідності виконання "класичної" плевректомії з декортикацією легені операцію слід починати з відеоторакоскопічної ревізії плевральної порожнини і визначення можливості конверсії в широку латеральну торакотомію. За тривалості захворювання до 4 тиж хороші результати надає відеоторакоскопічна плевректомія з декортикацією легені, на пізніх термінах - "класична" або відеоасистована.

Мета роботи - аналіз ефективності інвазивних методів діагностики та розробка алгоритму їх оптимального застосування. У дослідженні взяли участь 164 пацієнти, які проходили діагностику ДУ "Національний інститут фтизіатрії та пульмонології імені Ф. Г. Яновського НАМН України" в 2008 - 2014 рр. Використано трансбронхіальну біопсію внутрішньогрудних лімфовузлів під ультразвуковим контролем (48, або 25,3 % втручань), біопсію із застосуванням медіастиноскопії (36, або 18,9 %), зідеоасистовану біопсію (100, або 52,7 %), відкриту біопсію (6, або 3,2 %). Середній вік хворих становив 37,0 +- 11,8) року; чоловіків було 96 (58,5 %), жінок - 68 (41,5 %). Інформативність неінвазивних методів діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії становила 21,4 %. Частота помилкових діагнозів у разі неінвазивної діагностики сягала 64,3 %. Чутливість відеоасистованого оперативного втручання без мініторакотомії - 90,2 %, відеоасистованого оперативного втручання з мініторакотомією - 94,4 %, медіастиноскопії з біопсією - 88,9 %, трансбронхіальної біопсії під ультразвуковим контролем - 72,9 %, відкритої біопсії - 100,0 %. На підставі цих даних розроблено алгоритм застосування інвазивних методів діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії. Висновки: визначено ефективність застосування інвазивних методів, що стало підгрунтям для розробки алгоритму їх оптимального застосування для підвищення точності діагностики синдрому внутрішньогрудної лімфаденопатії.