Приведены результаты эхокардиографического исследования больных хроническим гломерулонефритом (ХГ) и хроническим пиелонефритом (ХП) с терминальной почечной недостаточностью (ХПН), а также в динамике их лечения программным гемодиализом. При этом у больных ХГ в миокарде отмечено преобладание процессов дилатации, у больных ХП превалируют процессы, связанные с гипертрофией стенок сердца. У больных ХПН, длительно получающих заместительную терапию программным гемодинамиком, описано развитие диастолической дисфункции миокарда.

Досліджено функціональний стан клітин периферичної крові у випадку гломерулонефриту. Встановлено, що у разі загострення гломерулонефриту в клітинах крові збільшується анаеробний гліколіз, внаслідок чого знижується фагоцитарна активність клітин, а також відбуваються зміни розмірів клітин крові. Одержано додаткову інформацію щодо ступеня активності гломерулонефриту. Доведено, що найкращий ефект під час лікування гломерулонефриту в експерименті та у хворих має комбінована терапія глюкокортикоїдами та гормоном щитовидної залози.

Проведено комплексний аналіз морфофункціонального стану серцево-судинної системи у хворих з термінальною нирковою недостатністю (ТНН) у динаміці проведення гемодіалізної (ГД) терапії. У порівняльному аспекті проаналізовано дані ехокардіограми (ЕхоКГ) у хворих, яким проведено замісну терапію перитонеальним діалізом і після трансплантації нирки. Виявлено відмінні особливості функціонального стану кардіогемодинаміки. Одержано відомості про патогенез серцево-судинних ускладнень у гемодіалізних хворих. Установлено, що у хворих на ГД розвивається гіпертрофія лівого шлуночка на фоні збільшення діастолічної дисфункції. За цього виявлено морфологічно виражені запальні зміни в міокарді, жирову дистрофію, виражену гіперплазію та набряк строми міокарда з деструктивними порушеннями у кардіміоцитах і розладами мікроциркуляції. Для характеристики цих явищ запропоновано термін "діалізна кардіоміопатія". Вивчено рівень гормонів ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, симпато-адреналової системи та передсердного натрійуретичного пептиду за різних варіантів перебігу синдрому артеріальної гіпертензії у діалізних хворих на фоні терапії метопрололом і каптоприлом, а також протягом процедури гемодіалізу. Проведено порівняльне оцінювання ефективності зазначених препаратів. На підставі дослідження внутрішньоеритроцитарного гомеостазу у пацієнтів у динаміці розвитку та лікування хронічних хвороб нирки установлено, що за нефрогенної анемії морфофункціональні властивості еритроцитів, а також процеси обміну глюкози в них взаємопов'язані зі структурною особливістю еритроцитарних мембран.

Обследовано две группы беременных - первая группа с гестационным пиелонефритом, вторая с обострением хронического пиелонефрита (ХП). Оценены особенности клинического течения гестационного и ХП. Результаты исследований показали, что гестационный пиелонефрит у беременных чаще развивается у женщин с ожирением, в большинстве случаев протекает тяжело, с классической клинической картиной (правосторонним болевым синдромом, в крови лейкоцитоз, микроэритроцитурия и т.д.), и очень часто этому сопутствует угроза прерывания беременности. ХП пиелонефрит у беременных чаще имеет легкое течение, не сопровождается угрозой прерывания беременности, болевой синдром у женщин выражен в одинаковой степени, как справа, так и слева, в общем анализе крови, по сравнению с гестационным пиелонефритом, отмечаются незначительные отклонения.

Показано, что при ишемической болезни сердца и кардиомиопатии в эритроцитах повышается содержание вторичных продуктов пероксидации липидов и среднемолекулярных олигопептидов (продуктов неполного распада белков). В то же время, в эритроцитах увеличивается активность каталазы и глутатионредуктазы.

Наведено результати порівняльної оцінки лікування анемії у двох груп хворих на хронічні захворювання нирок. На тлі комбінованого прийому препаратів заліза і гормону щитовидної залози - тироксину спостережено вірогідно кращі показники приросту показників червоної крові в порівнянні з пацієнтами, які одержували монотерапію препаратами заліза.

У хворих з хронічною нирковою недостатністю, які отримують тривалу гемодіалізну терапію, проаналізовано показники клітинної і гуморальної ланок імунітету. Виявлено зниження функціональної активності нейтрофілів, моноцитів і збільшення активності лімфоцитів. Відзначено кількісну зміну субпопуляцій лімфоцитів, підвищений вміст у крові циркулювальних імунних комплексів і С-реактивного білка. Під час кожного сеансу гемодіалізу відбувається активація імунокомпетентних клітин крові, що, можливо, призводить до вказаних порушень.