Вперше за даними ендориноскопії та спіральної комп'ютерної томографії (СКТ) визначено специфічну семіотику продуктивних пансинуїтів і специфічні зміни архітектоніки носової порожнини у пацієнтів. На підставі порівняльної оцінки даних клініко-генеалогічного анамнезу пацієнтів з локальними та розповсюдженими формами продуктивного хронічного риносинуїту, доведено мультифакторний тип успадкування схильності до пансинуїтів. Встановлені зміни цитогенетичних показників, анатомічні, синтопічні особливості носової порожнини дозволять розширити уявлення про мультифакторний етіопатогенез захворювання.

Зазначено, що знання особливостей формування та перебігу аспіринової тріади, як метаболічної хвороби, надасть змогу ранньої діагностики та ефективного лікування, що спрямовуватиме порушений метаболізм у потрібне русло.

Наведено сучасний концептуальний погляд на етіопатогенез аспіринової тріади як метаболічного захворювання, що вносить принципові зміни в уяву про механізми етіопатогенезу. Гіперчутливість, або непереносимість ацетилсаліцилової кислоти, до останнього часу пояснювали неімунологічними механізмами, оскільки визначити сенсибілізацію до вказаного препарату ні у випадку бронхіальної астми, ні за назального поліпозу не вдавалося. Етіопатогенез пов'язували з порушенням метаболізму арахідонової кислоти, а причиною цього порушення вважали прийом аспірину або інших нестероїдних протизапальних препаратів. В результаті досліджень "розшифровано" біохімічний фенотип захворювання, який полягає в тому, що первинне, генетично детерміноване і не стимульоване аспірином зниження активності ферменту циклооксигенази закономірно призводить до активації "обхідних шляхів" метаболізму арахідонової кислоти і накопичення їх активних метаболітів, біологічні ефекти яких є основними етіопатогенетичними ланками розвитку хронічного еозинофільного запалення в слизовій оболонці респіраторного тракту та формування хронічного поліпозного риносинуситу і бронхіальної астми.

Представлено сучасний концептуальний погляд на етіопатогенез аспіринової тріади як метаболічного захворювання, що вносить принципові зміни в уяву про механізми етіопатогенезу. Гіперчутливість або непереносимість ацетилсаліцилової кислоти до останнього часу пояснювали неімунологічними механізмами, оскільки визначити сенсибілізацію до вказаного препарату ні за бронхіальної астми, ні за назального поліпозу не вдавалося. Етіопатогенез пов'язували з порушенням метаболізму арахідонової кислоти, а причиною цього порушення вважали прийом аспірину або інших нестероїдних протизапальних препаратів. У результаті досліджень "розшифрований" біохімічний фенотип захворювання, який полягає в тому, що первинне, генетично детерміноване і не стимульоване аспірином зниження активності ферменту циклооксигенази закономірно призводить до активації "обхідних шляхів" метаболізму арахідонової кислоти і накопичення їх активних метаболітів, біологічні ефекти яких є основними етіопатогенетичними ланками розвитку хронічного еозинофільного запалення в слизовій оболонці респіраторного тракту і формування хронічного поліпозного риносинуситу і бронхіальної астми.

Асоціація лімфоїдної тканини глоткового мигдалика з респіраторним ептелієм є морфологічним субстратом герпетичного, зокрема герпесвіруса Епштейна - Барра, ураження носоглотки, за якого поряд з ураженням слизової оболонки носоглотки розвивається вірусне запалення лімфоїдної тканини, що супроводжується реакцією лімфоретикулярного апарату. Стандартне лікування без імуномодулювальної та противірусної терапії носить симптоматичний характер, оскільки не впливає на механізм вірусного запалення лімфоїдної тканини глотки та сприяє хронізації. Лабораторне підтвердження гострого вірусного процесу одержано тільки у 28 % хворих, в інших осіб діагностовано хронічний характер герпесвірусної інфекції, що і пояснює те, що 64 % із обстежених пацієнтів перебували на диспансерному обліку як діти, які часто хворіють. Включення в схему лікування імупрету з комплексним імуномодулювальним і противірусним впливом на етіопатогенез запалення лімфоретикулярної тканини забезпечує достовірно кращий у порівнянні з контролем регрес клінічних проявів, тривалий безрецидивний період, а імупрет може бути рекомендований як препарат вибору для лікування та профілактики гострого вірусного назофарингіту з 1-го дня захворювання.

Зазначено, що поліпоз, асоційований із непереносимістю аспірину, відноситься до групи метаболічних захворювань, а принципова позиція його етіології та патогенезу полягає у генетично детермінованому зниженні експресії конститутивної циклооксигенази - ключового ферменту обміну ненасичених жирних кислот. Встановлено, що у сполучній тканині відбуваються ключові процеси патогенезу поліпозного риносинуситу, які призводять до формування різних типів захворювання, що виливається в наявність різних клінічних форм одної патології, різної чутливості до методів лікування та тенденцією до рецидивування.

Наведено результати клініко-анамнестичного, променевого та лабораторного досліджень 150 пацієнтів з різними типами поліпозного риносинуситу (аспірин-асоційованим, алергійним та пов'язаним з порушенням аеродинаміки носового дихання). У результаті дослідження виявлено достовірні відмінності у показниках пацієнтів різних клінічних груп. Наявність відмінностей у статі, віці, важкості клінічних проявів та характеру патологічних змін дозволила виділити найбільш поширені клінічні фенотипи поліпозного риносинуситу. Хворих з аспірин-асоційованим поліпозом у порівнянні з іншими типами відрізняє початок захворювання у зрілому віці, переважання жіночої статі, особлива важкість клінічних проявів, тотальне або субтотальне ураження пазух та пов'язана з цими ознаками резистентність до стандартних методів лікування. Наведені фенотипи розглянуті у рамках чітко визначеної патології, що дозволяє оптимізувати діагностичний процес і визначити адекватну терапевтичну тактику у кожному конкретному випадку.

Гострий риносинусит (ГРС) є однією з найважливіших проблем клінічної медицини. У реалізації ГРС інфекційне навантаження відіграє вирішальну роль, а його причиною у 80 % випадків є ті ж респіраторні віруси, що й у разі гострих респіраторних вірусних інфекцій: рино-, рео-, коронавіруси, віруси парагрипу та грипу, респіраторно-синцитіальний вірус та аденовіруси. Під впливом вірусів клітини миготливого епітелію втрачають війки, що надзвичайно швидко запускає патогенетичний каскад запалення. Таким чином, ГРС швидко трансформуються в післявірусні, частина з яких (0,5 - 2 %) зумовлена бактеріями.

Наведено результати лікування 50-ти пацієнтів з аспіринасоційованим поліпозним риносинуситом. В результаті дослідження виявлено достовірні відмінності в ефективності стандартної терапії у пацієнтів з додатковою дієтотерапією. У вказаній групі хворих покращання відбувалось на 12 % частіше за критерієм суб'єктивних скарг і на 16 % за критерієм регресії поліпозної тканини. Таким чином, дотримання пацієнтами дієтичного обмеження сприяє стабілізації перебігу захворювання та підвищенню ефективності фармакотерапії. Дієтотерапія є ефективним методом патогенетичного лікування хворих з аспіринасоційованим поліпозом порожнини носа.

Розглянуто особливості організації самостійної роботи студентів на кафедрі оториноларингологи за умов кредитно-модульної системи з урахуванням сучасних вимог та умов навчання, методів її ефективної організації у бібліотеках, навчальних класах, комп'ютерних класах, навчально-практичному центрі слуху. Самостійна робота студента є основним засобом засвоєння навчального матеріалу. Вона здійснюється з метою відпрацювання та засвоєння навчального матеріалу; визначеного тематичним планом для самостійних занять; закріплення та поглиблення знань, умінь і навичок. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і складає для студентів стоматологічного факультету 15 год та для студентів медичного факультету - 50 год.

Наведено результати лікування 50-ти пацієнтів з аспірин-асоційованим поліпозним риносинуситом. У результаті дослідження виявлено достовірні відмінності в ефективності стандартної терапії у пацієнтів з додатковою дієтотерапією. У даній групі хворих покращання наставало на 12 % частіше за критерієм суб'єктивних скарг і на 16 % за критерієм регресії поліпозної тканини. Таким чином, дотримання пацієнтами дієтичного обмеження сприяє стабілізації перебігу захворювання і підвищенню ефективності фармакотерапії. Дієтотерапія є ефективним методом патогенетичного лікування хворих з аспірин-асоційованим поліпозом порожнини носа.

Розглянуто питання лікування гострого риносинуситу в дітей. Наведено дані дослідження, присвяченого порівнянню ефективності рослинного препарату з комплексною дією синупрет та синтетичного протизапального засобу фенспірид у лікуванні дітей з негнійними формами гострого риносинуситу. Встановлено, що препарат із комплексною дією синупрет та фенспірид подібні за ефективністю і є дієвими засобами для лікування дітей з негнійними формами гострого риносинуситу. Синупрет у монотерапії рекомендується при всіх клінічних варіантах негнійних форм гострого риносинуситу в дітей віком від 2 років. Застосування цього підходу запобігає поліпрагмазії з усіма її негативними наслідками.

Поліпозний риносинуїт лишається однією з найважливіших проблем сучасної оториноларингології, його поширеність у загальній популяції сягає 4 %. Спостерігається широка різноманітність варіантів клінічного перебігу, різна чутливість до загальноприйнятих методів лікування, але все це обієднано в одному діагнозі "поліпозного риносинуситу". Це підштовхує до думки про неоднорідність групи пацієнтів з загальним діагнозом "поліпозний риносинусит" і необхідності детального вивчення різних клінічних варіантів поліпозу носа, тобто клінічних фенотипів захворювання. Мета дослідження - оцінити клінічні особливості перебігу хронічного поліпозного риносинуїту залежно від тригеру захворювання і визначити клінічні фенотипи назального поліпозу. Наведено результати клініко-анамнестичного, променевого та лабораторного досліджень 150-ти пацієнтів з різними типами поліпозного риносинуїту. Пацієнтів було розподілено на 3 групи: I група - поліпоз, асоційований з ненереносимістю аспірину, 50 пацієнтів; II група - поліпоз, пов'язаний з порушенням аеродинаміки носового дихання, 50 пацієнтів; III - Ig-E-залежний (алергічний) поліпоз, 50 пацієнтів. В результаті дослідження виявлено достовірні відмінності у показниках, що досліджуються у різних клінічних групах. Наявність відмінностей у статі, віку, тяжкості клінічних проявів та характеру патологічних змін надало змогу виділити найбільш розповсюджені клінічні фенотипи поліпозного риносинуїту. Висновки: хворих з аспіринасоційованим поліпозом в порівнянні з іншими типами відрізняє початок захворювання у зрілому віці, переважання жіночої статі, особлива тяжкість клінічних проявів, тотальне або субтотальне ураження пазух та пов'язана з цими ознаками резистентність до стандартних методів лікування. Вказані фенотипи розглянуто у межах чітко визначеної патології, надають змогу оптимізувати діагностичний процес і визначити адекватну терапевтичну тактику у кожному конкретному випадку.

Основною метою освітнього процесу в медичному ВУЗі є формування навиків клінічного мислення. Здатність до прийняття самостійних рішень у конкретній клінічній ситуації, тобто вміння використовувати теоретичні знання у практичній діяльності є основним критерієм готовності до практичної діяльності. Використання ситуаційних задач (СЗ) надає змогу оптимізувати навчальний процес, покращити засвоєння значного обієму інформації за обмежений період часу, розвинути навики клінічного мислення та спроможність приймати відповідні рішення, підвищити самооцінку студента.

Принципова позиція патогенезу аспіринасоційованого поліпозного риносинуситу (ПРС) полягає в наявності "генетичного блоку" конститутивної циклооксигенази - ключового ферменту метаболізму арахідонової кислоти (АК). Це обгрунтовує необхідність вивчення особливостей її обміну. Мета дослідження - визначити рівень АК та стан процесів пероксидації ліпідів і білків у хворих на ПРС, асоційований з непереносимістю аспірину. Вивчено рівень АК, малонового діальдегіду й оксидних модифікацій білка сироватки крові у 20-ти хворих на ПРС, асоційований з непереносимістю аспірину і 7 здорових. Визначено значне збільшення рівня АК у хворих. Пошук обхідних шляхів її метаболізму стимулює процеси пероксидації ліпідів і білків та призводить до збільшення рівня малонового діальдегіду і оксидних модифікацій білка. Особливості біохімічних зрушень свідчать про прозапальну спрямованість обміну ліпідів. Висновки: одержані дані підтверджують гіпотезу "генетичного блоку" метаболізму АК як основної патогенетичної ланки ПРС, асоційованого з непереносимістю аспірину, та надають змогу чітко інтерпретувати біохімічну картину захворювання.

Хірургічні втручання в носовій порожнині супроводжуються реактивними явищами у післяопераційному періоді. На їх фоні розладнується процес фізіологічної регенерації, що проявляється порушенням фізіологічних функцій носової порожнини. Мета дослідження - вивчити процес відновлення основних фізіологічних функцій носової порожнини в ранньому післяопераційному періоді у хворих па поліпозний риносинусит, асоційований з непереносимістю ацетилсаліцилової кислоти. Прооперовано 80 хворих на хронічний поліпозний риносинусит; асоційований з непереносимістю аспірину у віці від 24 до 57 років, яких було розподілено на 2 групи: контрольну - 30 та дослідну - 50 хворих. Хворі контрольної групи з першого дня післяопераційного періоду одержували: туалет, анемізацію носової порожнини, іригаційну терапію. В дослідній групі додатково призначали препарат "BNO 10t". Ефективність оцінювалась на третій, 7-й і 10-й день лікування. Післяопераційна реабілітація з включенням фітонірингового препарату "BNO 101" забезпечує достовірне покрашення носового дихання, швидкості мукоциліарного транспорту і показників назальної пікфлуометрії у порівнянні з контролем. Незважаючи на суб'єктивне покращання носового дихання, показники пікової об'ємної швидкості видиху були нижчими від нормативних на 34,2 % в дослідній і на 54,7 % в контрольній групі, що обгрунтовує призначення подальшого лікування. Висновки: післяопераційна реабілітація хворих на поліпозний риносинусит, асоційований з непереносимістю аспірину, забезпечує швидше, у порівнянні із контрольною групою, покращання основних функцій носової порожнини.

Наведено новий підхід до лікування хворих на гострий риносинуїт (ГРС), заснований на оцінюванні функції співусть навколоносових пазух і пов'язаної з нею клініко-ендоскопічної симптоматики. Показано взаємозв'язок функціонального стану співусть з тяжкістю основних клініко-ендоскопічних проявів. Суть нового підходу полягає у призначенні базової медикаментозної терапії препаратом з комплексною дією, тропним до слизової оболонки дихальних шляхів, а корекція лікування проводиться з урахуванням стану одного з основних факторів розвитку та перебігу захворювання - функції співусть навколоносових пазух. Монотеранія базовим препаратом надає змогу досягти повного лікування у всіх хворих з функціонуючим співустям (54,3 %). Для досягнення аналогічного результату пацієнти з частково (30,4 %) або повністю блокованим (15,2 %) співустям потребують призначення додаткової терапії системними деконгестантами і антибактеріальними препаратами. Відсутність поліпрагмазії разом з раннім клінічним ефектом сприяє швидкому поліпшенню якості життя та досягненню високої ефективності лікування.

Сьогодні спостерігається широкий клініко-лабораторний поліморфізм "поліпозного риносинуситу". Це завідчує роль спадковості у формуванні захворювання та необхідність детального вивчення генетичного фактора у формуванні різних клінічних варіантів полілозу. Мета дослідження - вивчення ступеня порушення функціонального стану геному епітеліальних клітин слизової оболонки порожнини носа у хворих на поліпозний риносинусит (ПР) шляхом використання методик питої енетичного дослідження. Наведено результати цитогенетичного дослідження 70 пацієнтів з різними типами ПР (аспіринасоційованим та алергічним), в яких за допомогою методу клініко-генеалогічного аналізу виявлено спадкову схильність до захворювання. Виявлено достовірні відмінності в кількісних характеристиках функціонального стану геному назальних епітеліоцитів у пацієнтів з аспіринасоційованим ПР у порівнянні з алергічним і контрольною групою за критерієм індексів, хроматизації, ядерцевого, гетєропікнетичної X-хромосоми та патологічно змінених ядер. Виявлені зміни слугують критерієм зниження активності транскрипційно-трансляційних процесів у разі аспіринасоційованого ПР. Висновки: зміни показників функціонального стану геному епітеліоцитів слизової оболонки порожнини носа слугують об'єктивним підтвердженням гіпотези про епігенетичний характер патології.

Здійснено сучасний компетентністний підхід до викладання оториноларингології з використанням нових технологій, які нададуть змогу покращити засвоєння матеріалу з врахуванням знань, вмінь, навиків, досвіду кожному студенту. Компетентністний підхід успішно може бути реалізований на основі форми активного навчання, насичення навчального процесу елементами професійної діяльності. У процесі аналізу ситуацій, ділових і навчальних ігор сіудент формується як спеціаліст і член майбутнього колективу. Якість освіти необхідно покращити шляхом ефективної організації та інформації навчального процесу, впровадженням передових наукових розробок у практику викладання, забезпеченням високого професіоналізму викладачів, створенням сучасної навчально-методичної бази.

Якісна освіта є запорукою майбутнього країни, важливою складовою її національної ідентичності та державного добробуту. За сучасних умов ринку праці та особливості працевлаштування зростають вимоги до професійної компетентності випускників, що обумовлює якісно нові форми та методи вищої освіти, спрямовані на створення цілісної системи безперервної освіти та розширення сфери самостійної діяльності студента, які формують навички самоорганізації та самоосвіти [1,2]. Дистанційне навчання - це цілеспрямований процес взаємодії викладача та студента, що базується на використанні сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, які надають змогу проводити навчання на відстані, що є актуальним за теперішніх умов, [3, 4, 5, 6]. Поява дистанційного навчання не є випадковим, це закономірний етап розвитку та адаптації освіти до сучасних умов [7, 8]. Впровадження дистанційного навчання на кафедрі оториноларингології є невідкладною ланкою освіти у вищій медичній школі за сучасних умов. Оториноларингологія є клінічною дисципліною, тому вивчення матеріалу неможливо проводити в умовах дистанційного навчання тільки на підставі тестів та усного опитування. Для формування у студентів мотивації до навчання, логічного послідовного мислення, вирішення складних клінічних завдань, вимагає від викладача високого професіоналізму та забезпечення заняття якісним ілюстративним матеріалом, а також використання таких сучасних ресурсів, як Школа Доказової Медицини, академія оториноларингології Євролор, Івано-Франківська школа отоларингології на яких представлено безліч відеоматеріалів клінічних випадків із реальними пацієнтами, коментарями щодо тактики обстеження, лікування, та у випадку хірургічного лікування, демонстрація всіх етапів оперативного лікування з операційного блоку. Мета роботи - покращити якість дистанційного навчання шляхом систематизації отриманих знань і професійних вмінь, які базуються на принципах доказової медицини.