Дослідження поглядів античних філософів на знання надає можливість розкрити буття людини як центр філософського розуміння знання, історичну взаємообумовленість вдосконалення знання і розвитку особистості, пізнання і освіти. Геракліт не вважав знання безособистісним, байдужим до щастя і гідного життя людини. Знання - це свідоме ставлення до закону людського буття як універсального, вічного Логосу, воно здатне вдосконалити людину, надати його життю сенс, принести щастя. Елеати визначають істинність знання через пізнавальні здібності людини, вони використовують принцип людиноцентризму. Знання визначає цілі, рішення, вчинки і поведінку людей. Від нього залежить досконалість людського життя. Знання вже не розглядається як онтологічна категорія, яка визначається Логосом (як це було у Геракліта). Емпедокл, Анаксагор, Левкіпп і Демокріт вводять поняття цілепокладання і цілеспрямованості в філософський розгляд знання і людини, розглядають свободу як похідну від теоретичного знання. Філософія софістів надає початок просвітницької, освітньої спрямованості філософської думки. До софістів наукове мислення було спрямовано на вивчення зовнішнього світу. Софісти предметом філософських роздумів роблять саме мислення. У центрі уваги опиняється суб'єкт який мислить і усвідомлює як він здійснює процес мислення. Розум розглядається як результат суб'єктивної діяльності мислення. Але софісти абсолютизували суб'єктивність знання. Відносність усіх понять, етичних норм і оцінок походить від людини. Протидією цьому стало послідовне поглиблення принципу людиноцентризму в розумінні знання в філософії Сократа, Платона та Аристотеля. Історичний метод розгляду філософського розуміння знання є перспективним для подальшого вивчення ролі знання в процесі творення людини і удосконалення способу людського існування.

Здійснено філософську концептуалізацію соціального потенціалу знання у векторі сталого розвитку суспільства. Соціально-філософський теоретико-методологічний рівень дослідження знання як соціального феномену в його філософських вимірах в контексті пошуку стратегій розвитку сучасного суспільства дасть змогу розкрити соціальний потенціал знання та забезпечити його використання, перетворити його можливості на дійсний сталий розвиток суспільства. Соціальний потенціал знання актуалізовано через його функціонування в усіх сферах життєдіяльності соціуму і розкрито під час його імплементації через інституційні організаційні форми: освіту, науку, інженерію. Але для того, щоб соціальний потенціал знання зміг актуалізуватися, знання має набути категоріальної форми. Зазначено, що знання у формі категорій створює необхідні передумови для самовідтворення і забезпечення суспільного саморозвитку на основі реалізації можливостей і використання наявних у знанні ресурсів. Доведено, що розвиток науки і продукування теоретичного знання у єдності з освітою та інженерією має отримати випереджальний характер і бути спрямованим у майбутнє, задавати стратегію і відкривати перспективи подальшого розвитку суспільства.