Розкрито сутність і специфіку мови сміху як філософсько-антропологічного феномену. Проаналізовано зв'язок сміху з архаїчними ритуальними практиками. Розглянуто давні архетипові мотиви й образи у міфологічній спрямованості сміху у разі його деконструкції. Проведено систематичне дослідження основних етапів і тенденцій розвитку форм реалізації сміху як характерної риси української ментальності. Визначено філософсько-антропологічні домінанти осмислення мови сміху у контексті концепції "редукції" сміху (за М.М. Бахтіним), основна ідея якої полягає у тому, що людина (мікрокосм), носій сміху, не має власне "прямої" мови й відчуває іронічну перевагу над дійсністю, граючи з усіма речами всесвіту (макрокосм). Виділено основні різновиди антропотипу "homo ridens": Той, Хто Іронізує, особистість, що перетворюється на "клоуна", "блазня", "маріонетку", надлюдина (як його предтеча Заратустра). Визначено основні характеристики мови сміху: трансгресивність, деконструктивність, маніпулятивність і перверсивність. Виявлено джерела трансгресивності сміху в архаїчних обрядах та її підстави у філософській антропології. Доведено, що сміх має трангресивне подвоєння, смислом якого є власне повернення. Обгрунтовано об'єднуючі мотиви-фактори сміху й смерті в їх трансгресивному співвідношенні. Розглянуто основні футурологічні аспекти мови сміху. Доведено можливість використання сміху та мови як засобів маніпуляції свідомістю. Інтерпретовано новий ефект перверсивної мови сміху.

Наведено результати досліджень у галузях суспільствознавства, культурології, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, історії, туризму, менеджменту книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, сучасних інформаційних технологій. Розкрито культурно-символічний зміст і функції їжі у святкових обрядах східних слов'ян (на прикладі Масляної). Окреслено перспективи використання орнаменталістики в комунікативній роботі етнографічних відділів музеїв Слобожанщини. Увагу приділено проблемі проведення соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки молодших школярів засобом мультиплікації. Досліджено вплив українського фольклору на світову музичну культуру. Висвітлено методологічні особливості викладання диригування на початковому етапі навчання в мистецьких навчальних закладах. Визначено місце жіночих персонажів у традиціях Пекінської Національної опери XX - початку XXI ст. Розглянуто напрями підвищення ефективності видавничої діяльності наукових бібліотек України. Проведено порівняльний аналіз веб-сайтів притулків для тварин.

Розглянуто музичне мистецтво в часопросторі культури. Приділено увагу учням M. Ф. Манойла як продовжувачам виконавських і педагогічних традицій видатного митця. Розглянуто також музично-теоретичні проекції вербального дискурсу композиторської авторепрезентації (аа матеріалі творчості П. Шеффера). Акцентовано увагу на репрезентації народнопісенної традиції Харківщини у виконавській практиці студентського фольклористичного гурту. Проаналізовано динаміку розвитку дитячого народно-оркестрового репертуару в Україні. Описано особливості рок-вокалу та його характерні прийоми у музичній культурі України (на прикладі вітчизняних артистів). Розглянуто ліричний модус мислення локального середовища у весільних мелотипах Харківщини. Увагу приділено виконавському диханню із перманентним видихом на кларнеті як особливому типу техніки. Розглянуто фортепіанну музику українських композиторів як фактор розвитку піаністичної культури України середини XX ст.