Проаналізовано філософсько-естетичні проблеми діалектичного розвитку складових музичного естезису, його структуру та рівні, зокрема, об'єктивний, суб'єктивний та інтерсуб'єктивний. Розглянуто проблему особистісного сприйняття музики. Визначено музичний естезис як універсальну умову соціокультурного буття музики.

Проанализированы философско-эстетические проблемы диалектического развития слагаемых музыкального эстезиса, его структура и уровни, в частности, объективный, субъективный и интерсубъективный. Рассмотрена проблема личностного восприятия музыки. Определен музыкальный эстезис как универсальное условие социокультурного бытия музыки.

Розглянуто феномен ПОСТ-культури та визначено основні тенденції сучасного філософсько-естетичного процесу. З'ясовано особливості естетичного аспекту концепції діалогу культур, за якою проблема діалогу культур перетворюється на проблему діалогу творів культури. Розкрито суть музичного естезису в діалектиці музичної мови та твору як логіко-діалогічної єдності. Розкрито діалектику об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису та визначено структуру, механізм функціонування та соціокультурного буття цього явища. У контексті проблеми інтерсуб'єктивності музичного естезису проаналізовано проблему музичного виховання. Доведено, що музичне виховання з позицій філософсько-естетичної методології є процесом естетико-культурного спілкування. Обгрунтовано необхідність синтезу музично-педагогічних ідей з філософсько-естетичними, зокрема - феноменологією музики. Доведено, що музичний естезис є універсальною умовою соціокультурного буття музики, його генетичні засади синтезують чисте музичне буття з суб'єктивно-особистісним людським буттям. Відзначено, що цей синтез є фундаментальною основою соціокультурного існування музики, її впливу на особисту культуру індивіда.

Досліджено проблему музичного семіозису XX ст. як філософсько-естетичного феномену. З'ясовано, що є музичним семіозисом сучасної музики, в чому специфіка його структури та особливостей музично-естетичного сприйняття, спираючись на міждисциплінарний підхід і методологію музичної естетики, філософії музики, музичної семіотики, герменевтики та феноменології. В координатах музичної семіотики, музичної герменевтики та феноменології осмислено генезисні основи сприйняття музичного простору сучасної опус- та поп-музики з позицій філософсько-естетичної думки. Встановлено, що опус-музика як інтелектуальна практика формує аналітично-математичні основи музичного семіозису, який дозволяє зрозуміти ті феноменологічні смисли, що витлумачуються через аналітичне декодування всієї музичної культури загалом.

Досліджено музичний семіоз XX ст. як естетико-процесуальної знаково-символічної цілісності, у якій відбувається інтерпретація музичного буття. Розроблено концепцію музичного семіозису, що формує нову категоріальну систему семіотико-естетичного дослідження й розширює апарат естетичного знання. Наголошено, що музичний семіозис є структуруючим елементом естетичного відношення, що відбувається у вимірах, які позначають способи розкриття суб'єктивно-особистісного розуміння музично-знакового відношення. Констатовано, що процес музичного семіозису в його сутності стає процесом народження цінності, аксіологічною формою структурованості музичного смислу. Обгрунтовано структуру музичного семіозису.Зазначено, що об'єктивний шар у структурі семіозису визначає естетико-герменевтичний аспект структури музики, яка містить внутрішньо-знаковий шар та зовнішньо-текстуальний. Акцентовано, що суб'єктивний шар формується як естетико-феноменологічний аспект структури музики на основі музичного сприйняття та розуміння, що складається у свідомості людини. Сформульовано феноменолого-герменевтичні підстави музичних смисло-цінностей опус- та поп-музики; надано визначення їх семіозису. Наголошено, що за умов сучасної культури музичне мислення перетворюється на семіозисне, дослідження якого дозволяє сформулювати фундаментальні підстави естетичного сприйняття й мислення людини. Відображено специфіку музично-семіозисного мислення в цьому дослідженні та розглянуто як в інтелектуальних практиках опус-музики, так і в популярно-розважальній музиці, що стикається з масовою культурою. Зроблено висновок, що семіозисне мислення постає однією з ключових категорій музичної естетики, процесом становлення нескінченних особистісних смислів у музичному просторі сучасної культури.