Рассмотрены актуальные проблемы нейробиологии обонятельного анализатора и его роли в формировании поведения животных, раскрыты перспективы исследований в данной области. Приведены электрофизиологические характеристики обонятельного анализатора, исследована его роль в процессах обучения и памяти. Изложены некоторые методики, применяемые при анализе роли обонятельного анализатора в механизмах поведения.

Автор описывает в общих чертах и комментирует актуальные проблемы современной нейробиологии тревожности и соответствующие экспериментальные задачи.

Рассматриваются некоторые актуальные проблемы изучения особенностей и механизмов стрессорных поведенческих реакций, раскрываются перспективы исследований в данной области, обсуждается ряд нейропсихофармакологических вопросов. Исследуются перспективы моделирования тревожности, полифазные эффекты стресс-тропных препаратов на поведение (синопсис), раскрывается принцип Йеркеса-Додсона. Информируется о классификации и механизмах возникновения аутодеструктивного поведения у животных, освещаются некоторые вопросы нейробиологии тревожности и др.

Рассмотрены механизмы, с помощью которых осуществляется "уринационная" биологическая сигнализация. Проанализирована роль выделения мочи в формировании поведения животных, освещены перспективы исследований в данной области.

Рассмотрены механизмы, с помощью которых осуществляется взаимосвязь процессов дефекации и поведенческих реакций животных. Особое внимание уделено вопросам феромональной сигнализации, а также роли дефекации в реализации стрессорных реакций организма.

Розглянуто механізм взаємодії активних форм кисню (АФК) клітини з її ДНК, які згідно з думкою деяких авторів можуть відігравати не тільки деструктивну, а й позитивну роль на рівні взаємодії з геномом клітини. Обговорюється підвищений синтез окремих білків за дії АФК, а також пояснюється, чому цей факт не може бути доказом регуляторної функції АФК у клітині. Наведено альтернативні можливості дії АФК, у тому числі синтез білків за рахунок неспецифічного ушкодження білків-репресорів клітинних генів або відповідних до них активних центрів зв'язування ДНК. Аналізуються антиоксидантні системи клітини. Доводиться, що класичні АФК (такі, як гідроксил-, пероксид- або супероксид-аніон тощо) не мають бути "позитивними регуляторами" обміну речовин. У той самий час припускається, що певні регуляторні функції можуть бути реалізованими за участі "високомолекулярних" вільних радикалів, до складу яких входить кисень, і які утворюються в клітині під час ланцюгових реакцій окислення клітинних біомакромолекул. Передбачається, що подібна "позитивна реакція" може відбуватися в залежності не від властивостей і природи таких радикалів, як АФК, а через макромолекулярні "полімерні" взаємовідношення останніх із молекулою ДНК клітини.