Введено до наукового обігу матеріали дослідження мегалітичного поховання, виявленого восени 2011 р. біля с. Ілятка Старосинявського району Хмельницької області, яке входить у межі так званої східної групи культури кулястих амфор. Культура кулястих амфор (Globular Amphora culture) - археологічна культура епохи пізнього енеоліту, що існувала на території Дніпровського Правобережжя та межиріччя Пруту і Серету України, а також Польщі та Східної Німеччини в ІІІ тисячолітті до н.е. Зазначено, що знайдене поховання є новим типом тогочасних поховань.

Висвітлено один із епізодів діяльності Народного архітектора України І. Могитича, а саме: перший етап робіт над реконструкцією давньоруської дерев'яної церкви XII - XIII ст., який виявив автор 1994 р. в урочищі Батарея поблизу с. Сокілець Дунаєвецького району Хмельницької області.

Подано антропологічний матеріал з розкопок нових могильних комплексів культури кулястих амфор на Поділлі. Розглянуто питання про фізичні навантаження та захворювання населення культури кулястих амфор Хмельниччини. Висвітлено питання історії культури скриньових гробів на теренах Західного та Східного Поділля.

Подано результати досліджень оборонних споруд XVI - XVII cт., залишки яких збереглися вздовж західного відрізка Кучманського шляху - від "воріт у Східне Поділля" м. Бар до Південно-Волинської Базалії, біля якої Кучманський шлях вливається у Чорний.

Представлено результат дослідження доісторичного минулого одного з регіонів Хмельницької області, Дунаєвеччини, що розкрита здобутками археологічних розвідок та досліджень упродовж ХІХ-ХХ ст. З позицій філософії мови і системного аналізу доведено, що переважна кількість топонімів Дунаєвеччини походить з мови-матері наших предків - доісторичної індоєвропейської мови. Ці первісні самоназви були результатом ході самоідентифікації тутешніх спільнот. У давнину ці назви іменували конкретні праукраїнські громади за їх основним заняттям чи за природними ознаками освоєного жилого простору і таким способом закріплювали природні права людей на обжиті землі. Використано також цікаві ілюстрації, карти, фотокартки, які суттєво доповнюють текстовий виклад. Увагу приділено ознакам самоідентифікації первісних спільнот Дунаєвеччини в епоху палеоліту (до XI тис. до н. е.) та мезоліту (ХІ-VІІ тис. до н. е.). Представлено сучасну пам’ятко-охоронну документацію меж територій, зон охорони пам’яток археології та режимів їх використання.