Висвітлено проблему хірургічного лікування новоутворень надниркових залоз. Зазначено, що широке застосування ультрасонографії, комп'ютерної томографії та дослідження гормонального профілю призвело до більш частого виявлення новоутворень надниркових залоз. Вивчено безпосередні та віддалені результати адреналектомії з френолюмботомічного доступу та відеолапароскопічної адреналектомії. Зіставлення результатів лікування в обох групах вказує на значні переваги відеолапароскопічної адреналектомії, зокрема, значно зменшуються больовий синдром, потреба в анальгетиках, післяопераційне перебування в стаціонарі та кількість післяопераційних ускладнень. Лапароскопічне видалення надниркової залози до 6 см. в діаметрі загалом не викликає технічних проблем. Динаміка нормалізації артеріального тиску залежить від форми захворювання. У разі феохромоцитоми, кортикостероми та кіст з часом спостерігається нормалізація артеріального тиску. У разі гіперплазії надниркової залози з утворенням вузлів артеріальний тиск зазвичай знижується незначно, що, однак, у комплексі з сучасною гіпотензивною терапією дозволяє досягти його стійкої нормалізації.

Освещена проблема хирургического лечения новообразований надпочечных желез. Показано, что широкое применение ультрасонографии, компьютерной томографии и исследования гормонального профиля привели к более частому проявлению новообразований надпочечных желез. Изучены непосредственные и отдаленные результаты адреналэктомий с френолюмботомического доступа и видеолапароскопической адреналэктомии. Сопоставление результатов лечения в двух группах указывает на значительные преимущества видеолапароскопической адреналэктомии. В частности, значительно уменьшается болевой синдром, необходимость в анальгетиках, послеоперационное пребывание в стационаре и количество послеоперационных осложнений. Лапароскопическое удаление надпочечной железы до 6 см.в диаметре в целом не вызывает технических проблем. Динамика нормализации артериального давления зависит от формы заболевания. Так, при феохромоцитоме, кортикостероме и кистах со временем наблюдается нормализация артериального давления. При гиперплазии надпочечных желез с образованием узлов артериальное давление обычно снижается незначительно, что, однако, в комплексе с современной гипотензивной терапией позволяет достичь его стойкой нормализации.

Описано новий спосіб виконання лапароскопічної холецистектомії. Головним моментом способу є субсерозна коагуляція гілок міхурової артерії. Показано нові хірургічні переваги даного способу, який повинен стати операцією вибору в лікуванні жовчнокам'яної хвороби й її ускладнених форм.

Описан новый способ выполнения лапароскопической холецистэктомии. Основным в способе является субсерозная коагуляция веток желчно-пузырной артерии. Показаны новые хирургические преимущества данного способа. Этот способ должен стать операцией выбора в лечении желчнокаменной болезни и ее осложненных форм.

Протягом 2001 - 2006 рр. з використанням відеоторакоскопічної техніки прооперовано 23 пацієнти з гострим ексудативним перикардитом і загрозою розвитку тампонади серця. Операцію виконано двома способами: у 15-ти хворих відеоторакоскопічну фенестрацію перикарда (ВФП) зроблено за способом, описаним О.С. Никоненко, у 8-ми хворих - модифікованим способом, запропонованим у клініці госпітальної хірургії. Проаналізовано результати лікування. Доведено можливість успішного виконання ВФП у разі хірургічного лікування гострого ексудативного перикардиту та загрози розвитку тампонади серця.

В течение 2001 - 2006 гг. с использованием видеоторакоскопической техники прооперировано 23 пациента с острым экссудативным перикардитом и угрозой развития тампонады сердца. Операция выполнена двумя способами: у 15-ти больных видеоторакоскопическую фенестрацию перикарда (ВФП) сделана методом, описаным Никоненко О.С., у 8-ми больных - модифицированным способом, предложеным в клинике госпитальной хирургии. Проведен анализ результатов лечения. Полученный опыт свидетельствует о возможности успешного выполнения ВФП при хирургическом лечении острого экссудативного перикардита и угрозе развития тампонады сердца.

Досліджено імовірнісні методи розпізнавання та проаналізовано можливості їх застосування з метою розпізнавання стану зовнішнього обводу літального апарата в польоті.

Удосконалено системи автоматичного керування польотом літака малої авіації за умов стабілізації на траєкторії. Синтезовано структуру комплексованої системи автоматичного керування з нейро-нечітким регулятором для ефективного керування польотом за умов невизначеності. Розроблено структуру, моделі й алгоритм роботи комплексованої системи, що складається з безплатформної інерційної навігаційної системи, приймача супутникової навігаційної системи та нейро-нечіткого регулятора. Показано, що алгоритм роботи комплексованої системи дозволяє оцінити похибки безплатформної інерційної навігаційної системи, які коректуються за рахунок інформації, яка надходить від СНС. Розроблено нейро-нечіткий регулятор для стабілізації заданої траєкторії літаком малої авіації за умов невизначеності шляхом компенсації наростаючих відхилень від траєкторії руху у разі зникнення сигналу від СНС. На підставі результатів дослідження за допомогою математичного моделювання показано переваги нейро-нечіткого регулятора у порівнянні з нечітким регулятором і традиційними методами керування (ПІД-регуляторами) у точності утримання літака малої авіації на траєкторії за умов невизначеності.

Установлено, що за одночасної трансплантації нирки та нефректомії полікістозно зміненої нирки реципієнта післятранспланаційний період супроводжується розвитком гнійно-септичних ускладнень, що зумовлює необхідність попередньої нефректомії у даної категорії хворих. Доведено, що попередня нефректомія власних нирок у хворих на полікістозну хворобу та хронічний пієлонефрит знижує ризик септичних ускладнень та подовжує строки функціонування трансплантату. Виявлено, у 4,7 % хворих, які лікуються хронічним гемодіалізом, має місце розвиток вторинного гіперпаратиреозу, який потребує хірургічного лікування. Зазначено, що субтотальна паратиреоїдектомія призводить до поступової регресії клінічних і рентгенологічних симптомів гіперпаратиреозу та нормалізації фосфорно-кальцієвого обміну. Доведено можливість хірургічної підготовки хворих з хронічною нирковою недостатністю, що ускладнилася уремічною тампонадою серця, до трансплантації нирки. Установлено, що у випадку спонтанного розриву алотрансплантату видалення його показано лише за умов тромбозу ниркової вени трансплантату та за гострого відторгнення III ступеня та гострого канальцевого некрозу. На підставі результатів проведених досліджень розроблено комплексну хірургічну програму трансплантації нирки, яка передбачає дотрансплантаційну підготовку, саме трансплантацію та хірургічну корекцію ускладнень у післятрансплантаційному періоді, завдяки здійсненню якої досягнуто показники: річну виживаність ниркового трансплантату у 77,5 % випадків та функціонування алонирки протягом п'яти років - 64,5 %.

Наведено результати лінгводискурсивного дослідження вербалізації концепту CHESS / ШАХИ в сучасній англомовній картині світу. Зазначено, що предметом аналізу є засоби вербалізації концепту CHESS /ШАХИ в англійській мові та специфіка їх метафорізації в англомовному художньому й публіцистичному дискурсах. Визначено статус концепту CHESS / ШАХИ в типології лінгвокогнітивних та лінгвокультурних концептів як архетипного ментального утворення, що презентує архетипне протиставлення "свій/чужий", культурологічно трансформоване у вигляді ігрової діяльності. Виокремлено поняттєвий, образний та ціннісний складники концепту CHESS в англійській лінгвокультурі, описано семантику, етимологію, засоби вербалізації, а також когнітивні й асоціативні ознаки його субконцептів. Проаналізовано реалізації когнітивних і метафоричних ознак вербалізованого концепту CHESS в англомовному публіцистичному й художньому дискурсах та встановлено взаємозв'язок лінгвальних ознак концепту CHESS з їх дискурсивним утіленням у формі метафоричних образів в англомовній картині світу.

Описан клинический случай успешного хирургического лечения пациентки с параганглиомой при сложном межмагистральнососудистом расположении опухоли. Указаны результаты лабораторных и инструментальных методов исследования, описана техника выполнения хирургического вмешательства и методика проведения общего наркоза, а также реакции организма пациентки во время удаления опухоли и методы стабилизации состояния, ведение послеоперационного периода с коррекцией артериального давления после удаления параганглиомы.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.11

Рубрики:

Хірургічне лікування холециститу і ангіохоліту (холангіту)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452 + Р415.12

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Хвороби щитовидної залози

Шифр НБУВ: Ж16789 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описан клинический случай редкостной доброкачественной опухоли - шванномы желудка. Пациентка госпитализирована для планового оперативного лечения желчекаменной болезни, но интраоперационно обнаружили опухолевидное образование желудка. Операция остановлена для более качественного обследования больной. После дообследования провели радикальное лечение - пилоросохраняющую резекцию желудка. Гистологическое исследование не дало полноценного ответа о структуре опухоли, что обусловило необходимость иммуногистохимической диагностики. По ее результатам, клетки опухоли положительные на виментин, белок S-100 и SOX-10, слабо положительные на CD34. Все клетки опухоли негативны на десмин, гладкомышечный актин, CD117/c-kit, Dog1, общие цитокератины. Указанный иммунофенотип соответствует гастроинтестинальной шванноме.

Доля узлового токсического зоба (УТЗ) в структуре понятия "узловой зоб" составляет от 7,3 до 10,0 %. Существуют трудности в дооперационной дифференциальной диагностике УТЗ и других заболеваний щитовидной железы, протекающих с синдромом тиреотоксикоза. Противоречивы данные о преимуществах резекционных операций над тиреоидэктомиями у пациентов с УТЗ. Цель работы - сравнительная оценка результатов диагностики и лечения пациентов с УТЗ в раннем и отдалённом послеоперационных периодах после резекционных хирургических вмешательств и тиреоидэктомий. В исследование включили 51 пациента с УТЗ. Средний возраст больных в группе составил 51,7 года. В группе превалировало двустороннее многоузловое поражение - 34 (66,7 %) пациента. Уровень свободного Т3 определен только у 15 (29,4 %) пациентов, у 7 (46,7 %) из них отмечено повышение показателя. Гемитиреоидэктомия с перешейком выполнена 15 (29,4 %) больным, субтотальная резекция - 2 (3,9 %), тиреоидэктомия - 34 (66,7 %). Выводы: в структуре УТЗ преобладали многоузловые двусторонние поражения щитовидной железы - 34 (66,7 %) пациента, что диктовало необходимость проведения тиреоидэктомии. Одноузловая и многоузловая односторонняя патология диагностирована у 17 (33,3 %) больных, которым выполнено органосохраняющее оперативное вмешательство. Определение у больных с УТЗ свободного Т3 позволило в 46,7 % случаев диагностировать Т3-тиреотоксикоз, который является диагностическим критерием для установления функциональной автономии узлов. Выполнение органосохраняющего оперативного вмешательства у 17 (33,3 %) пациентов с УТЗ обусловило необходимость назначения заместительной гормональной терапии препаратами левотироксина в отдалённом послеоперационном периоде (более 1 года) в средней дозе 25,0 (25,0; 50,0) мкг.

Розглянуто актуальну проблему сучасної ендокринології - автоімунного тиреоїдиту, патології щитоподібної залози, яку описав у 1912 р. японський лікар X. Хашимото. Зауважено, що до сьогодні вона залишається загадковою і невивченою. Із урахуванням сучасних позицій розглянуто питання щодо етіології, генетики й епігенетики, морфологічної характеристики, патогенетичних та імунологічних механізмів розвитку і прогресування захворювання. Детально описано особливості клінічних проявів автоімунного тиреоїдиту, його впливу на органи та системи організму, зокрема на серцево-судинну, репродуктивну, травну системи, опорно-руховий апарат та ін. У контексті методологічних підходів значну частину монографії присвячено медикаментозному та хірургічному лікуванню та методам управління автоімунним тиреоїдитом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р453.8 + Р457.465.52-92

Рубрики:

Передопераційний і післяопераційний період

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити структуру ускладнених форм колоректального раку та хірургічну тактику лікування хворих із даною патологією в умовах загальнохірургічного стаціонару. В дослідження включено 71 пацієнта, що отримував лікування з приводу ускладнених форм колоректального раку. Первинні радикальні оперативні втручання виконані 48 (67,61 %) хворим, паліативні - 18 (25,35 %), симптоматичні - 5 (7,04 %). Висновки: сформована в умовах загальнохірургічного стаціонару лікувальна і діагностична тактика призводить до досить високого рівня ускладнень - 45,07 % (ускладнення виникли у 32 хворих) та летальності - 11,27 % (померли 8 хворих).

Дане клінічне спостереження підтверджує статистичні дані про низьку частоту (1,0 - 5,0 %) кишкової непрохідності, що виникає через інвагінацію товстої кишки внаслідок злоякісних новоутворень. Низька частота захворювання зумовлює труднощі у правильному виборі методів діагностики та своєчасному встановленні діагнозу, що призводить до ускладнень та негативного впливу на лікування.

Мета роботи - оцінити ефективність діагностики старечої астенії за допомогою шкали Edmonton Frail у невідкладній абдомінальній хірургії та визначити її вплив на тяжкість перебігу періопераційного періоду. У дослідження залучили 81 пацієнта з гострим холециститом на фоні жовчнокам'яної хвороби. Хворим здійснили оцінювання старечої астенії за допомогою шкали Edmonton Frail. Для одержання вірогідних результатів у дослідження залучали лише пацієнтів, госпіталізованих ургентно в хірургічне відділення з ліжками гінекології КНП "Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги" ЗМР із клінічними симптомами гострого холециститу. Всі хворі перебували на лікуванні в одному відділенні, їм призначали лікування за стандартами та клінічними протоколами клініки. За результатами оцінювання за шкалою Edmonton Frail пацієнтів поділили на дві групи: у групу порівняння включили 50 (61,7 %) осіб, у яких не виявили старечу астенію, в основну - 31 (38,3 %) пацієнта з діагностовано старечою астенією. Висновки: шкала Edmonton Frail показала свою ефективність під час встановлення ступеня вираженості старечої астенії в пацієнтів похилого та старечого віку в невідкладній абдомінальній хірургії, є простою та швидкою в використанні. Загальна тяжкість стану, серцева недостатність у пацієнтів зі старечою астенією спричиняють збільшення тривалості оперативного втручання та загальної тривалості ШВЛ: у групі порівняння - 39,52 (30,00; 45,00) хвилини, в основній - 49,19 (35,00; 50,00) хвилини, U = 482,50, p = 0,0046. Значущо відрізнялась і тривалість ШВЛ: у групі порівняння - 61,50 (48,00; 75,00) хвилини, в основній - 93,84 (60,00; 80,00), U = 513,50, p = 0,0112. Ступінь тяжкості старечої астенії негативно впливає на перебіг періопераційного періоду, збільшується частота післяопераційних ускладнень: 2 (4,0 %) випадки у групі порівняння, 7 (22,6 %) - в основній, U = 556,00, p = 0,0337. Внаслідок цього збільшується тривалість стаціонарного лікування: в групі порівняння - 7,9 +- 2,2 доби, в основній - 9,7 +- 3,2, U = 530,50, p = 0,0177. Модифікація підходів до передопераційної підготовки та післяопераційного ведення пацієнтів похилого та старечого віку, в яких діагностована стареча астенія, дасть змогу зменшити частоту післяопераційних ускладнень і скоротити термін перебування в стаціонарі.

Мета роботи - визначити частоту гострих шлунково-кишкових кровотеч виразкової етіології та проаналізувати результати ендоскопічного та хірургічного методів гемостазу в пацієнтів похилого та старечого віку. За період 2019 - 2020 рр. пролікували 463 пацієнтів із гострою шлунково-кишковою кровотечею (ГШКК) виразкової етіології, з-поміж них 323 (69,8 %) особи були старші за 60 років. Активність кровотечі визначали за J. A. H. Forest (2006). Локальний гемостаз здійснили 68 (21,1 %) пацієнтам віком понад 60 років. Висновки: серед пацієнтів із ГШКК виразкової етіології особи віком понад 60 років становили 69,8 %. Серед цих пацієнтів локальний гемостаз здійснили 21,1 %, хірургічний гемостаз превалював над ендоскопічним - 52,9 і 47,1 % відповідно. Варіанти хірургічного гемостазу травматичні, надійніші, але спричинили високу летальність - 44,4 %. Ендоскопічний гемостаз малотравматичний, стійкий у 75 % хворих, але нестійкий через рецидив профузної кровотечі (у 25 % випадків) із наступним хірургічним гемостазом, що призвів до високої летальності (83,3 %).

Вузловий токсичний зоб (ВТЗ) посідає друге місце в структурі тиреотоксикозу, становить майже 10,0 - 12,0 % загальної захворюваності. Питання післяопераційного ведення пацієнтів із ВТЗ, застосовуючи інфрачервоний лазер, залишається недостатньо вивченим і доволі дискутабельним. Це обгрунтовує доцільність продовження досліджень із цієї проблеми. Мета роботи - оцінити результати застосування терапії інфрачервоним лазером у пацієнтів із ВТЗ у ранньому та відділеному післяопераційних періодах після органозберігальних хірургічних втручань і тиреоїдектомій. Дослідження здійснили за участю 35 (50,7 %) хворих основної групи, яким у післяопераційному періоді додатково здійснили 1 - 3 курси терапії інфрачервоним лазером, а також 34 (49,3 %) пацієнтів групи порівняння, яким таке лікування не призначали. У структурі операцій основної групи превалювала тиреоїдектомія - 20 (57,1 %) випадків. Органозберігальні операції виконали 15 (42,9 %) пацієнтам. У групі порівняння здійснили 18 (52,9 %) тиреоїдектомій і 16 (47,1 %) резекційних операцій. Висновки: майже в половині випадків ВТЗ (14 (41,2 %) в основній та 15 (42,9 %) у групі порівняння) визначили однобічне моно- чи багатовузлове ураження, а отже можна було виконати органозберігальне оперативне втручання. У разі виконання резекційного оперативного втручання не зареєстрували жодного випадку післяопераційного гіпопаратиреозу. Всі випадки такого ускладнення виявлено у хворих після тотальних тиреоїдектомій - 7 (35,0 %) в основній групі та 8 (44,4 %) у групі порівняння, p = 0,2956. Застосування інфрачервоної терапії на післяопераційну ділянку стимулює кровообіг у тканинах і пришвидшує відновлення функції прищитоподібних залоз. Так, в основній групі рівень паратгормона відновлювався в середньому через 3,5 (1,5; 6,0) місяця, а в групі порівняння - через 6,5 (3,5; 9,0) місяця, p = 0,0412. Призначення терапії інфрачервоним лазером у післяопераційному періоді хворим, яким здійснили органозберігальні оперативні втручання, дало змогу зменшити дозу замісної терапії з 25,0 (25,0; 50,0) мкг у групі порівняння до 12,5 (12,5; 25,0) мкг в основній групі, p = 0,0341.

Мета роботи - здійснити аналіз результатів хірургічного лікування та патоморфологічного дослідження препаратів хворих, які оперовані ургентно з приводу ускладнених форм раку ободової кишки, та оцінити їхній вплив на правильність стадіювання пухлинного процесу в післяопераційному періоді. Здійснено аналіз результатів патоморфологічних досліджень 71 (100 %) пацієнта, які перебували на лікуванні на базі хірургічного відділення з приводу ускладнених форм раку ободової кишки. У всіх пацієнтів (100 %) виявили аденокарциному товстого кишківника: у 3 (4,23 %) хворих діагностували муцинозну аденокарциному, в 68 (95,77 %) випадках аденокарцинома не уточнена. У 44 (61,97 %) пацієнтів виявили помірнодиференційовану аденокарциному товстого кишківника, у 25 (35,21 %) - низькодиференційовану, в 2 (2,82 %) випадках - високодиференційовану пухлину. Висновки: у разі оперативних втручань з приводу ускладнених форм раку ободової кишки лімфатична дисекція в мінімальному обсязі (D1) здійснена 54 (76,06 %) хворим, без видалення лімфатичних вузлів прооперували 17 (23,94 %) пацієнтів. Недостатній рівень виконання лімфатичних дисекцій у хворих з ускладненими формами злоякісної патології товстого кишківника не дає змогу оцінити реальну картину метастатичного ураження регіонарних лімфовузлів і правильно визначити стадію pN за TNM 8 (у 17 (23,94 %) хворих взагалі не здійснили патоморфологічне оцінювання, в 40 (56,34 %) пацієнтів у препараті не наведена кількість досліджених лімфатичних вузлів). У структурі стадійності онкопатології в 12 (16,90 %) хворих стадію онкозахворювання визначили лише за критерієм ступеня інвазії (Т), ще у 5 (7,04 %) - за даними інструментального обстеження й інтраопераційної ревізії (клінічно), стадія була завищена. Те, що не здійснили чітке послідовне оцінювання макроскопічних, мікроскопічних, імуногістохімічних і молекулярних характеристик пухлинного процесу в 17 (23,94 %) пацієнтів, призвело до неточностей під час визначення стадійності пухлинного процесу, а отже вплинуло на прогноз щодо рецидивування та виживаності хворого, тактику післяопераційного лікування.