Проаналізовано лікування 105-ти дітей з патологією куприка, які знаходились на лікуванні в клініці хірургії дитячого віку ДДМА. Серед них 74 дитини лікувалось консервативно, 31 дитина з переломами та переломо-вивихами прооперовано за методикою клініки. Встановлено, що використання розробленого органозбереженого методу лікування переломів та переломо-вивихів куприка у дітей дозволяє значною мірою покращити результати хірургічного лікування цієї категорії хворих.

Выявлены группы риска больных с замедленной консолидацией переломов костей, проанализированы результаты лечения 40 детей. Основной метод диагностики - рентгенологический, но для выявления более ранних признаков развития замедленной консолидации применялось ультразвуковое исследование. Всем больным был проведен курс лечения замедленной консолидации на протяжении 10 дней по разработанному способу стимуляции консолидации переломов костей. Использование предложенного способа лечения замедленной консолидации переломов костей позволило улучшить результаты лечения этой категории больных, сократить пребывание больного в стационаре, уменьшить продолжительность гипсовой иммобилизации и срок лечения.

З використанням системного підходу, на підставі концептуального обгрунтування та результатів експериментальних і клінічних досліджень розроблено новий напрямок у лікуванні доброякісних пухлин та пухлиноподібних уражень. Уперше виявлено оптимізувальний вплив синтетичного аналога ендогенних нейропептидів даларгіну на регенерацію дефекту кістки. Проведено морфологічне вивчення стадійно-часових характеристик репаративного остеогенезу та установлено, що даларгін стимулює процес формування клітинної бластеми регенерату. Виявлено, що дія даларгіну на репаративний остеогенез супроводжується підвищенням диференціювання клітин остеобластичного ряду, формуванням тканиноспецифічних структур регенерату з переважанням кісткової тканини, а ефективність препарату підвищена за умов внутрішньоочеревинного введення. Установлено активізацію регенерації в інтермедіарній і ендостальній ділянках внаслідок впливу даларгіну. Розроблено та використано новий ефективний спосіб консервативного лікування кісток у випадку кіст у дітей у процесі консервативного лікування, проведено розподіл пухлин на піддатливі та резистентні щодо консервативної терапії, розроблено нові підходи до їх діагностики та лікування. Удосконалено методи кісткової пластики в ділянці росткових зон. Уперше розроблено систему медичної реабілітації дітей з доброякісними пухлинами та пухлиноподібними ураженнями кісток, що містить діагностику, методи консервативного та хірургічного лікування залежно від виду, поширення та локалізації патологічного процесу.

Дисертацію присвячено виявленню індивідуальних особливостей топографії, зв'язків та внутрішньої структури війкового вузла у людей зрілого та похилого віку. З використанням сучасних морфологічних досліджень розглянуто внутрішню будову вузла, його оболонку та зв'язки (на максимальних збільшеннях світлової оптики і під електронним мікроскопом). Визначено топографію війкового вузла в осіб з різною формою мозкового відділу голови та субвузлові структурно-функціональні одиниці, інтегративною ланкою яких є специфічно орієнтовані у просторі, замкнені артеріолярні мікросудини. Вікова перебудова війкового вузла обумовлена зменшенням кількості нейроцитів, що є одним із факторів виникнення вікової далекозорості.

Висвітлено актуальні проблеми діагностики та лікування доброякісних пухлин, пухлиноподібних уражень кісток і хронічного гематогенного остеомеліту у дітей. Обгрунтовано підходи до диференційної діагностики уражень кісток і методи їх лікування. Увагу приділено питанням медичної реабілітації, що значно зменшує кількість ускладнень, незадовільних наслідків лікування та відсоток інвалідності у дітей з даними захворюваннями.

Розглянуто основні вади розвитку та хвороби у дітей. Описано причини їх виникнення, клінічний перебіг, диференціальну діагностику, методи обстеження та лікування. Увагу приділено анастезіологічному забезпеченню оперативних втручань у дітей різних вікових груп, особливостям передопераційної підготовки та післяопераційного спостереження, реанімаційним заходам. Наведено інформацію про гнійно-запальні хвороби, травматичні ушкодження органів черевної порожнини, вади розвитку та хвороби опорно-рухового апарату, добро- і злоякісні пухлини у дітей.

Рассмотрены основные недостатки развития и болезни у детей. Описаны причины их возникновения, клиническое протекание, дифференциальная диагностика, методы обследования и лечения. Уделено внимание анастезиологическому обеспечению оперативных вмешательств у детей разных возрастных групп, особенностям предоперационной подготовки и послеоперационного наблюдения, реанимационным мероприятиям. Дана информация о гнойно-воспалительных болезнях, травматических повреждениях органов брюшной полости, недостатках развития и болезнях опорно-двигательного аппарата, добро- и злокачественных опухолях у детей.

Увагу приділено питанням діагностики, лікування та надання екстренної медичної допомоги дітям з вадами розвитку товстої кишки, передньої черевної стінки, сечової та статевої систем, опорно-рухового апарату. Надано відомості про вроджені кісти легенів, гіпоплазію легенів, вроджену часткову емфізему, а також атрезію стравоходу та діафрагмові грижі. Розглянуто питання надання невідкладної допомоги у разі дихальної, серцево-судинної, ниркової та печінкової недостатності, набряку мозку. Описано диференційну діагностику гідронефрозу.

Мета дослідження - вивчення генералізованих форм гострого гематогенного остеомієліту (ГГО) з урахуванням мікробного пейзажу, їх оцінка з позицій сьогоднішнього трактування сепсису; визначення раціонального впливу на осередок запалення як парентерально (антибіотиками), так і місцево (антисептиками); виявлення причин летальних результатів. Враховуючи мікробний пейзаж осередку запалення, проаналізовано структуру тяжких форм ГГО в дітей Дніпропетровського регіону. Виконано аналіз історій хвороб дітей із ГГО, які перебували на лікуванні в обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпропетровськ із 2001 по 2011 р. Із токсичною формою знаходилося на лікуванні 15 дітей, і септикопіємічною формою - 17 пацієнтів. Серед загальної кількості хворих на ГГО (635 дітей) пацієнти з тяжкими формами склали 4,88 %. Проаналізовано 32 випадки тяжких форм ГГО (токсичної та септикопіємічної), серед яких було 6 летальних випадків: у разі септикопіємічної форми - 2 (11,8 %) та за токсичної - 4 (20 %), що склало 0,94 % від загальної кількості пацієнтів. Проведений аналіз показав, що токсична форма ГГО частіше зустрічається в дітей віком від 10 років і старше, септикопіємічна - у дітей до 3 років. Найтяжчий перебіг має токсична форма захворювання, що зумовлено перш за все мікрофлорою осередку запалення, продукти життєдіяльності котрої здатні уражати різноманітні органи і тканини організму. Полірезистентність виділених штамів мікроорганізмів зумовлює зниження чутливості до антибіотиків, що слід брати до уваги, враховуючи ступінь тяжкості стану хворого під час призначення емпіричної антибіотикотерапії.

Зазначено про набутий досвід лікування хворих хлопчиків з гострим захворюванням органів мошонки. За 10 років в обласній дитячій клінічній лікарні на лікуванні перебувало 1 039 хворих віком від 1-ї доби до 18-ти років. Найбільш чисельну групу хворих склали діти з перекрутом гідатиди Морганьї. Пізня діагностика та лікування дітей з перекрутом яєчка, яке спостерігалося у 138-ми хворих, призвело до проведення орхектомії у 46,9 % хворих.

Освещен опыт лечения больных мальчиков с острым заболеванием органов мошонки. За 10 лет в областной детской клинической больнице на лечении находилось 1 039 больных в возрасте от 1-х суток до 18-ти лет. Наиболее многочисленную группу больных составили дети с перекрутом гидатиды Морганьи. Поздняя диагностика и лечение детей с перекрутом яичка, которое наблюдалось у 138-ми больных, привело к проведению орхэктомии у 46,9 % больных.

Зазначено, що військово-патріотичне виховання студентів передбачає формування якостей, необхідних для виконання військового обов'язку. Це досягається шляхом чіткої організації навчального процесу, виконання Уставу, високого рівня вимогливості до студентів, особистим прикладом викладачів під час виконання військового обов'язку.

Висвітлено особливості новітніх технологій навчання лікарів-інтернів на кафедрі екстремальної та військової медицини, створення взаємозв'язаних ланок підготовки, навчальних програм, які враховують спеціалізацію майбутніх спеціалістів, керуючись основними закономірностями сприйняття й умов матеріалу. Маючи базу передового педагогічного досвіду та досліджень сучасних технологій викладання, у роботу кафедри впроваджено індивідуально-групові форми навчання, котрі виступають основним засобом реалізації індивідуального диференційованого підходу до підготовки майбутніх спеціалістів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.569.60-5

Рубрики:

Пухлини шкіри і слизових оболонок у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено сучасні відомості про частоту виникнення гемангіом у дітей, про прийняту у світі термінологію, класифікацію, теорії виникнення, діагностику, маркери відмінності гемангіом та судинних мальформацій у дітей, про можливі ускладнення та лікувальні підходи до дитячих гемангіом. Судинні аномалії у дітей - неоднорідна група патологічних станів, які потребують диференційованого лікувального підходу. Принципово важливе розрізнення гемангіом та судинних мальформацій у дітей молодшого (0 - 36 міс) віку. У зв'язку із різноманітністю локалізацій гемангіом, несхожістю їх форм, розмірів, функціональних та косметичних ризиків, характеру й тяжкості ускладнень лікувальний підхід - це проблема міждисциплінарна. Медична стриманість у більшості випадків є нормою. Оцінку ризиків необхідно робити якомога раніше, щоб своєчасно вжити заходів для запобігання порушенню життєво важливих функцій організму. Запропоновано стратифікацію гемангіом за групами ризику та застосування в подальшому індивідуалізованого стандартизованого вибору лікувальної стратегії для одержання найкращих функціонального і косметичного результатів. У лікуванні проблемних гемангіом методом вибору вважаємо системну терапію пропранололом, доповнену лазерним впливом неабляційного типу.

З усіх видів кишкової непрохідності інвагінація досі складає 70 - 80 %, а по даним деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета дослідження - виробити оптимальну тактику в лікуванні інвагінації кишечнику у дітей із застосуванням малоінвазивної хірургії. Проаналізовано результати консервативного та хірургічного лікування 208 дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2012 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 173 дітей (83,2 %). У 35 (16,8 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 8 (22,9 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 5 (14,3 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13 випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 22 (57,1 %) випадках було проведене роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: застосування лапароскопічного контролю в поєднанні з накладанням пневмоколона за умов міорелаксації та ендотрахеального наркозу є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації і надає змогу зменшити не тільки травматичність оперативного лікування, а й кількість класичних лапаротомій.

Хвороба Гіршпрунга є одним з важких пороків розвитку товстої кишки у дітей. Частота ускладнень в ранньому післяопераційному періоді залишається ще високою (9,1 % - 77 %), в 4,9 % - 13 % випадків виникає необхідність в повторних реконструктивних операціях. Мета роботи - проаналізувати результати лікування дітей з хворобою Гіршпрунга, оперованих за методом трансанальної ендоректальної резекції. У період 2010 - 2012 рр. на базі ОДКЛ м. Дніпропетровськ одномоментне трансанальне низведення товстої кишки у разі хвороби Гіршпрунга виконано у 23 дітей. Вік дітей на момент постановки діагнозу був від 20 діб до 3 років. Середній вік склав 10 місяців. Ранні післяопераційні ускладнення, які зажадали повторного оперативного втручання, виникли у 8,6 %. Катамнестичне спостереження проводилось протягом від 3 до 30 міс після оперативного втручання. У всіх дітей відмічено регулярний, самостійний стілець. Висновки: методика трансанального ендоректального низведення товстої кишки у разі хвороби Гіршпрунга ефективна і надає добрі результати у 90 % випадків у дітей раннього віку.

У зв'язку з тяжким перебігом, великою кількістю негативних наслідків, котрі можуть з'являтися протягом всього періоду росту дитини і призводити до інвалідизації, метаепіфізарний остеомієліт є медико-соціальною проблемою. Мета дослідження - визначення пріоритетних методів діагностики, вивчити раціональний вплив на вогнище запалення як парентерально і антибіотиками, так і місцево і антисептиками; дослідити основні напрямки реабілітації. Наведено методику та результати лікування 32-х дітей, які поступали до стаціонару в ранні строки захворювання з першої по третю добу, результати опитування 53-х респондентів, що перенесли метаепіфізарний остеомієліт 20 і більше років потому. Проведено аналіз причин ускладнень і наслідків захворювання. Порівнюючи результати лікування визначено зниження кількості ортопедичних ускладнень і наслідків хвороби з 26,9 % до 18,75 %. Висновки: рання діагностика та раціональна антибактеріальна терапія зменшує кількість ортопедичних ускладнень і наслідків метаепіфізарного остеомієліту. Спостереження за дітьми впродовж 2-х років після гострого періоду гематогенного остеомієліту є профілактикою ортопедичних ускладнень і наслідків. Роль психолога в реабілітації багатозначна в підготовці до життєво-професійної адаптації в суспільстві.

Ендоскопія стала невід'ємною частиною дитячої хірургії. Принципово новий підхід до діагностики відкриває великі перспективи в розпізнаванні захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ) у дітей. В кабінеті ендоскопічної діагностики КЗ "Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня" ДОРІ за останні 2 роки виконано всього 7896 досліджень ФЕГДС, з них 1495 дітей були госпіталізовані в ургентне відділення з гострою хірургічною патологією. Відзначається значне зростання патології органів травлення у дітей. Зростаюча частота тяжких захворювань органів травлення потребує використання ФЕГДС. Змінилася структура захворювань ШКТ, збільшилася кількість хворих, які страждають на виразкову хворобу, ерозивні процеси. ФЕГДС застосовується на етапах діагностики та лікування захворювань ШКТ у дітей. Висновки: у дітей показано використання ендоскопічних методів дослідження за наявності скарг або гастроінтестінального синдрому, що надає змогу вчасно поставити діагноз. Своєчасна діагностика та лікування патології ШКТ у дітей запобігає тяжким ускладненням.

Міхуро-сечовідний рефлюкс (МСР) у дітей є найбільш частою причиною порушення уродинаміки та складає від 35 до 66,4 % серед хворих із аномалією розвитку та інфекцією сечової системи. Наведено результати лікування 580 дітей із (МСР) віком від 6 місяців до 17 років. Застосування консервативних методів лікування привело до одужання 35,6 % хворих дітей. Ефективність ендоскопічного методу лікування склала 87,3 %. У 12,7 % дітей з рецидивом МСР було проведене оперативне втручання. Застосування консервативних і ендоскопічних методів лікування є приоритетними у виборі підходу до лікування МСР. Застосування ендоскопічного методу лікування обгрунтовано при неефективності консервативного лікування хворих, при II - IV ступенях МСР. МСР, який сформувався на фоні нейрогенної дисфункції сечового міхура та при МСР, які супроводжуються частими загостреннями пієлонефриту, вираженими розладами уродинаміки та порушенням функції нирок.

Інвагінація - найчастіший вид придбаної кишкової непрохідності змішаного типу у дітей та становить 70 - 80 % з усіх видів кишкової непрохідності, а за даними деяких авторів займає друге місце серед хірургічної патології органів черевної порожнини у дітей. Мета роботи - показати роль лапароскопії в лікуванні інвагінації кишечника, грунтуючись на власному клінічному досвіді. Проаналізовано лікування 236-ти дітей з діагнозом гостра інвагінація кишечнику, які перебували на лікуванні в ОДКЛ м. Дніпропетровськ з 2008 по 2013 рр. Консервативна дезінвагінація була ефективна у 197-ми дітей (83,5 %). У 39-ти (16,5 %) дітей після безуспішного консервативного лікування проводилася лапароскопічно асистована дезінвагінація. У 10-ти (25,6 %) випадках після розправлення інвагінату та лапароскопічної оцінки кишечник визнаний нежиттєздатним. У 6-ти (15,4 %) випадках причиною інвагінації був дивертикул Меккеля. У всіх цих 13-ти випадках, що потребували резекції кишки, проводилася лапароскопічно асистована резекція дивертикула Меккеля або нежиттєздатної кишки з накладенням кишкового анастомозу шляхом мінілапаротомії. В 23-х (59 %) випадках було проведено роздування інвагінату під ендотрахеальним наркозом з обов'язковим лапароскопічним контролем. Усі діти одужали. Висновки: консервативний метод лікування інвагінації кишечнику у дітей є методом вибору, а його ефективність становить до 85 %. Застосування методу розправлення інвагіната повітрям під лапароскопічним контролем є оптимальним у випадках неефективності консервативної дезінвагінації та надає змогу досягти хороших результатів, зменшуючи тяжкість операційної травми і є альтернативою загальноприйнятому хірургічному втручанні.

У зв'язку з тяжким перебігом, великою кількістю негативних наслідків, котрі можуть з'являтися протягом всього періоду росту дитини та призводити до інвалідизації метаепіфізарний остеомієліт є медико-соціальною проблемою. Мета роботи - вибір оптимального антисептика для місцевого впливу на вогнище запалення. Наведено методику та результати лікування 32-х дітей, які поступали до стаціонару в ранні строки захворювання з першої по третю добу. Порівнюючи результати лікування, визначено зниження кількості ортопедичних ускладнень і наслідків хвороби з 26,9 % до 18,75 %. Висновки: рання діагностика та раціональна антибактеріальна терапія зменшує кількість ортопедичних ускладнень і наслідків метаепіфізарного остеомієліту.