Уперше встановлено патогенетичні механізми порушення акту сечовипускання у літніх жінок та вивчено особливості інфекційно-запального процесу в сечовому міхурі залежно від тривалості менопаузи. Проведено клінічну оцінку зазначеного акту та вивчено стан уродинаміки нижніх сечових шляхів у жінок з урогенітальними розладами у постменопаузі. З використанням системного підходу проаналізовано частоту, особливості клінічного перебігу та вплив на якість життя функціональних порушень сечовипускання та інфекційно-запальних захворювань органів сечової системи в жінок у постменопаузному періоді. Запропоновано діагностичний алгоритм і обгрунтовано комплексний підхід до діагностики зазначених розладів. Доведено ефективність нового вітчизняного фітоестрогенного препарату "ЕКСО" у комплексному лікуванні функціональних порушень та інфекційно-запальних захворювань органів сечової системи в жінок у постменопаузі.

Мета дослідження - визначення особливостей вегетативного забезпечення реалізації акту сечовипускання у разі гіперактивного сечового міхура (ГАСМ) і вивчення можливостей корекції адаптаційних можливостей сечового міхура з урахуванням фону вегетативної регуляції. У 78 % хворих на цисталгію виявлено зниження активності сегментарних механізмів у регуляції тонусу детрузора з компенсаторним напруженням надсегментарних. У 61 % пацієнток з ургентною інконтиненцією підвищення симпатичної активації спостерігається вже за незначного наповнення сечового міхура. При імперативному сечовипусканні вихідні механізми забезпечення тонусу детрузора реалізуються активацією симпатичної сегментарної ланки за збереження підвищення надсегментарних симпатичних впливів. Також встановлено, що патогенетична дія терапії сертраліну гідрохлоридом в поєднанні з габапентином в комплексному лікуванні ГАСМ полягає в позитивній динаміці інтенсивності дизурії, покращенні показників ефективності сечовипускання, що вказує на оптимізацію резервуарно-евакуаторної функції сечового міхура, регулювальний вплив на тонус детрузора та замикального апарату шийки сечового міхура.

Цель исследования - определение особенностей вегетативного обеспечения реализации акта мочеиспускания при гиперактивном мочевом пузыре (ГАМП) и изучение возможностей коррекции адаптационных возможностей мочевого пузыря с учетом фона вегетативной регуляции. У 78 % больных с цисталгией выявлено снижение активности сегментарных механизмов в регуляции тонуса детрузора с компенсаторным напряжением надсегментарных. У 61 % пациенток с ургентной инконтиненцией повышение симпатической активации наблюдается уже при незначительном наполнении мочевого пузыря. При императивном мочеиспускании выходные механизмы обеспечения тонуса детрузора реализуются активацией симпатического сегментарного звена при сохранении повышенных надсегментарных симпатических влияний. Также установлено, что патогенетическое действие терапии сертралина гидрохлоридом в сочетании с габапентином в комплексном лечении ГАМП заключается в положительной динамике интенсивности дизурии, улучшении показателей эффективности мочеиспускания, что указывает на оптимизацию резервуарно-эвакуаторной функции мочевого пузыря, регулирующее влияние на тонус детрузора и запирательного аппарата шейки мочевого пузыря.

Розроблено високоякісну протеїнову кормову добавку з хімічно консервованих рибних відходів. Експериментально досліджено продуктивну дію раціонів для молодняку свиней за часткової або повної заміни рибного борошна хімічно консервованими рибними відходами в господарствах Степу України. Обгрунтовано економічну ефективність використання раціонів, що містять хімічно консервовані рибні відходи, визначено їх вплив на продуктивність тварин, витрату корму, перетравність поживних речовин, баланс азоту, кальцію та фосфору, гематологічні показники, забійні та м'ясо-сальні якості свиней. Сутєво розширено знання про кормову цінність хімічно консервованих рибних відходів як джерела біологічно повноцінного протеїну з метою підвищення амінокислотної збалансованості раціону та забезпечення нормованої годівлі свиней. Наукову новизну одержаних результатів підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель "Спосіб одержання комплексних рідких і порошкоподібних кормових добавок" № 26993, МПК А 23 К 1/00, А 23 К 1/10.

Мета дослідження - оцінювання змін показників електроміографії (ЕМГ) у жінок з гіперактивним сечовим міхуром (ГАСМ) і вивчення можливості корекції адаптаційної здатності сечового міхура методом біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ) у поєднанні з ETS (ЕМГ-триггерна електростимуляція) м'язів тазового дна. Обстежено 73 жінки з симптомами ГАСМ. Дослідженням ЕМГ симптоми дисфункції поперечносмугастих м'язів промежини і сфінктерного апарата тазових органів були встановлені у 78,2 % жінок з ургентної формою інконтиненції. У жінок з "сенсорними" симптомами ГАСМ без інконтиненції дисфункції м'язів промежини і сфінктерного апарата були встановлені у 36,8 % і у 53,4 % хворих ГАСМ з алгічним синдромом. Також встановлено, що у разі застосування методу БЗЗ в поєднанні з ЕТS показники м'язової роботи тазових сфінктерів покращилися вже через 2 тижні у 52 % хворих, через 4 тижні - у 61 % хворих, а до 15-го заняття прогрес щодо якості м'язової роботи зафіксований у 68 % хворих.

Цель исследования - оценка изменений показателей электромиографии (ЭМГ) у женщин с гиперактивным мочевым пузырем (ГАМП) и изучение возможности коррекции адаптационной способности мочевого пузыря методом биологической обратной связи (БОС) в сочетании с ETS (ЭМГ-триггерная электростимуляция) мышц тазового дна. Обследованы 73 женщины с симптомами ГАМП. Исследованием ЭМГ симптомы дисфункции поперечнополосатых мышц промежности и сфинктерного аппарата тазовых органов были установлены у 78,2 % женщин с ургентной формой инконтиненции. У женщин с "сенсорными" симптомами ГАМП без инконтиненции дисфункции мышц промежности и сфинктерного аппарата были установлены у 36,8 % и у 53,4 % больных ГАМП с алгическим синдромом. Также установлено, что при применении метода БОС в сочетании с ЕТS показатели мышечной работы тазовых сфинктеров улучшились уже через 2 недели у 52 % больных, через 4 недели - у 61 % больных, а к 15-му занятию прогресс в качестве мышечной работы зафиксирован у 68 % больных.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.56-5 + Р696.024

Рубрики:

Хвороби сечового міхура

Розлад сечовипускання (дізурія)

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р696.56 + Р696.024

Рубрики:

Хвороби сечового міхура

Розлад сечовипускання (дізурія)

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено стан уродинаміки нижніх сечових шляхів і біоелектричної активності м'язової системи тазового дна у жінок, які страждають на нетримання сечі під час статевого акту. Обстежено 53 жінки, які були розділені на групи спостереження: 1-шу групу склали 29 жінок із скаргами на виділення сечі під час пенетрації, 2-гу групу - 18 жінок із скаргами на виділення сечі під час оргазму й 3-тю групу - 6 жінок, що мали скарги на нетримання сечі в обох випадках. Встановлено, що у 40 % хворих, за результатами комплексного уродинамічного дослідження, будь-яких патологічних відхилень у функціональному стані нижніх сечових шляхів або взаємодії функціонування сечового міхура і уретри виявити не вдавалося. Однак за умов пред'явлення провокаційних проб встановлено, що провідними механізмами виділення сечі у процесі пенетрації у 72 % випадків є порушення захисних антистресових механізмів трансмісії абдомінального тиску. Серед жінок, що виділяють сечу під час оргазму, в 39 % випадків були визначені ознаки гіперактивності детрузора. Крім того, оргазм, як складний психоемоційний процес, у деяких хворих може призводити до активації центру сечовипускання, що забезпечує різкий перехід нижніх сечових шляхів із фази накопичення сечі на спорожнення.

Определено состояние уродинамики нижних мочевых путей и биоэлектрической активности мышечной системы тазового дна у женщин, страдающих недержанием мочи во время полового акта. Обследованы 53 женщины, которые были разделены на группы наблюдения: 1-ю группу составили 29 женщин с жалобами на выделение мочи во время пенетрации, 2-ю группу - 18 женщин с жалобами на выделение мочи во время оргазма и 3-ю группу - 6 женщин, которые выделяли мочу в обоих случаях. Установлено, что у 40 % больных, по результатам комплексного уродинамического исследования, каких-либо патологических отклонений в функциональном состоянии нижних мочевых путей или взаимодействия функционирования мочевого пузыря и уретры обнаружить не удавалось. Однако при предъявлении провокационных проб установлено, что ведущими механизмами выделения мочи при пенетрации в 72 % случаев является нарушение защитных антистрессовых механизмов трансмиссии абдоминального давления. Среди женщин, выделяющих мочу во время оргазма, в 39 % случаев были определены признаки гиперактивности детрузора. Кроме того, оргазм, как сложный психоэмоциональный процесс, у некоторых больных может способствовать к активации центра мочеиспускания, который обеспечивает резкий переход нижних мочевых путей из фазы накопления мочи на опорожнение.

Мета дослідження - визначення частоти і клінічного значення окремих дизуричних симптомів, які виявляють за результатами моніторування клінічного перебігу ідіопатичного гіперактивного сечового міхура (ІГАСМ). Проведено обстеження та лікування 362 хворих (41 чоловіка і 321 жінки) з ІГАСМ. Встановлено, що клінічний перебіг ІГАСМ може проявлятися різними, інколи парадоксальними, сполученнями симптомів порушення накопичувальної і евакуаторної функції сечового міхура з проявами полакіурії (88,8 %), нічної полакіурії (83,2 %), імперативних позивів (39 %), нетримання сечі (56 %), утрудненого сечовипускання (30 %). У хворих на ІГАСМ виявлено достовірну кореляцію із "сателітними" сечовими симптомами, серед яких переважають: відчуття неповного випорожнення сечового міхура (64,9 %), дискомфорт у сечівнику (58,8 %), цисталгія (44,7 %), нічна поліурія (30,9 %). Присутність важких дизуричних симптомів, особливо наявність больового синдрому, тривалий перебіг захворювання та емоційне виснаження здатні провокувати поведінкові симптоми. Ці симптоми виявляють у 30,1 % хворих з обмеженим питним режимом, у 26,5 % хворих, які використовують гігієнічні засоби (прокладки, підгузки), у 20,1 % хворих з контрольними сечовипусканнями "на доріжку", у 12,7 % хворих, які складають карти туалетів, у 14,3 % - "запобіжним" сечовипусканням.

Мета дослідження - визначення диференційованого підходу до медикаментозної терапії хворих на гіперактивний сечовий міхур (ГАСМ) залежно від особливостей клінічного перебігу захворювання. Обстежено 87 жінок із симптомами нижніх сечових шляхів, що відповідали критеріям діагностики ГАСМ. Встановлено, що патогенетична дія терапії антидепресанте міртазапіна у поєднанні з антиконвульсантом габапентином у комплексному лікуванні ГАСМ, полягає в оптимізації резервуарно-евакуаторної функції сечового міхура. Результати дослідження свідчать, що комбінована терапія за схемою м-холінолітик толтеродин і міртазапін сприяє відновленню контролю за сечовипусканням і збільшенню абсолютного відносного об'єму сечового міхура, суттєво покращує характеристики сечовипускання, не спричинюючи появу обструктивного сечовипускання. Заключення: проведене дослідження виявило ефективність комбінації габапентина та ноотропа фенібута під час лікування ГАСМ з алгічним синдромом до завершення 6-го тижня лікування, який характеризувався зниженням інтенсивності цисталгії на 62 %.

Мета дослідження - визначення особливості біоелектричної активності м'язової системи тазового дна; оцінювання змін показників електроміографії (ЕМГ) у жінок з гіперактивним сечовим міхуром (ГАСМ); вивчення можливості корекції адаптаційних можливостей сечового міхура (СМ) методом біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ) у поєднанні з ETS (ЕМГ-тригерна електростимуляція) м'язів тазового дна. Обстежено 73 жінки з симптомами ГАСМ. Дослідженням ЕМГ симптоми дисфункції посмугованих м'язів промежини і сфінктерного апарату тазових органів встановили у 78,2 % жінок з ургентною формою нетримання сечі. У жінок із "сенсорними" симптомами ГАСМ без інконтиненції дисфункції м'язів промежини і сфінктерного апарату були виявлені у 36,8 та у 53,4 % хворих на ГАСМ з алгічним синдромом. Встановлено, що при застосуванні методу біологічного зворотнього зв'язку (БЗЗ) у поєднанні з ETS показники м'язової роботи тазових сфінктерів покращилися вже через 2 тижні у 52 % хворих, а показники ЕМГ - через 4 тижні у 61 % хворих. До 15-го заняття прогрес в якості м'язової роботи зафіксований у 68 % хворих. Заключення: дослідженням встановлено, що терапія методом БЗЗ у поєднанні з ЕМГ-тригерною електростимуляцією м'язів тазового дна функціональних порушень нижніх сечових шляхів при ГАСМ сприяє відновленню управління процесом мікції, дозволяє сформувати оптимальний фізіологічний тип максимального м'язового скорочення і регуляції свідомого контролю за актом сечовипускання.

Гіперактивність сечового міхура (ГАСМ) - тяжкий розлад сечовипускання, що виявляють майже у 17 % населення віком старше 40 років, з них 56 % - жінок, 44 % - чоловіків. Мета роботи - визначення частоти і клінічного значення окремих уродинамічних симптомів, що виявляють за результатами комплексного обстеження хворих за ідіопатичної ГАСМ (ІГАСМ). Комбіноване уродинамічне дослідження проведене у 137 хворих за ІГАСМ (105 жінок, 32 чоловіків). Імперативний характер сечовипускання у хворих за ІГАСМ зумовлює зменшення максимальної цистометричної місткості - у 75,9 % хворих, зниження порогу чутливості сечового міхура (СМ) у 70,8 %, гіперактивності м'яза - випорожнювача СМ (МВСМ) у 35,8 %, комплаєнтності - у 43,1 %, нестабільності сечівника - у 24,8 %. Висновки: зменшення здатності СМ до накопичення й утримання сечі за нормального або низького внутрішньоміхурового тиску та часте поєднання нестабільності СМ з ознаками обструкції сечовипускання є основними особливостями порушення уродинаміки нижніх сечових шляхів (НСШ) у хворих за ІГАСМ.

Мета дослідження - оцінювання змін показників електроміографії (ЕМГ) у жінок з гіперактивним сечовим міхуром (ГАСМ), вивчення можливості корекції адаптаційних можливостей сечового міхура за допомогою методу біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ) у поєднанні з ETS (ЕМГ-тригерна електростимуляція) м'язів тазового дна. Обстежено 73 жінок із симптомами ГАСМ. На підставі даних уродинамічного дослідження пацієнток було розподілено на групи: I група (n = 34) - хворі з детрузорною гіперактивністю; II група (n = 39) - хворі з ГАСМ без детрузорної гіперактивності. Дослідженням ЕМГ симптоми дисфункції посмугованих м'язів промежини і сфінктерного апарату тазових органів було встановлено у 78,2 % жінок з ургентною формою нетримання сечі. У жінок із "сенсорними" симптомами ГАСМ без інконтиненції дисфункції м'язів промежини і сфінктерного апарату було встановлено у 36,8 % та у 53,4 % хворих на ГАСМ з алгічним синдромом. Заключення: у разі застосування методу БЗЗ у поєднанні з ETS показники м'язової роботи тазових сфінктерів покращилися вже через 2 тиж у 52 % хворих, через 4 тиж показники ЕМГ покращилися у 61 % хворих, а до 15-го заняття прогрес в якості м'язової роботи було зафіксовано у 68 % хворих.

Мета дослідження - оцінювання ефективності монотерапії конкурентним антагоністом M-холінорецепторів толтеродином тартрат і його поєднаного призначення з циклічним структурним аналогом g-aмiнoмacлянoі кислоти габапентином у хворих з ідіопатичним гіперактивним сечовим міхуром (ІГАСМ) без детрузорної гіперактивності (ДГ). У дослідженні взяли участь 63 хворих на ІГАСМ з уродинамічно доведеною відсутністю ДГ (14 чоловіків та 49 жінок). Пацієнтів було розподілено на 2 групи: група A - 31 хворий та група B - 32 хворих. Згідно з дизайном дослідження хворим групи A було призначено терапію конкурентним антагоністом M-холінорецепторів, що локалізуються у сечовомц міхурі (СМ), - толтеродином тартрат. Хворим групи B застосовували комбіновану терапію толтеродином тартрат та лікарською формою з групи антиконвульсантів - габапентином. Такий вибір препаратів визначений намаганням здійснити подвійний вплив на нижні сечові шляхи: усунути як сенсорну, так і рефлекторну складову патогенезу ургентного сечовипускання. Аналіз результатів застосування антихолінергічної монотерапії у групі A надав змогу з'ясувати, що в цілому даний вид лікування не призводить до суттєвого покращання симптомів ургентного, частого сечовипускання у пацієнтів із ІГАСМ без ДГ. Натомість, серед хворих групи B до кінця 8-го тиж терапії було 12 (37,50 %) пацієнтів, які досягли 50 % або більшого скорочення частоти симптомів ІГАСМ. Заключення: встановлено, що монотерапія у хворих на ІГАСМ без ДГ має невелику ефективність і реалізується в основному за рахунок зменшення частоти сечовипускань за добу (на 37,55 %), частоти епізодів нетримання сечі (на 52,14 %) та за рахунок зменшення інтенсивності ургентності (на 14,8 %). Натомість комбінована терапія надає змогу забезпечити більш ефективне усунення основних об'єктивних і суб'єктивних симптомів захворювання, що проявляється у зменшенні частоти полакіурії на 64,17 %, ноктурії на 82,18 %, епізодів ургентності на 81,40 % і нетримання сечі на 80,66 %.

Мета роботи - оцінити в експерименті ультраструктурні зміни слизової оболонки ортотопічного сечового міхура (СМ) карликових свиней через 12 міс після виконання ілеоцистопластики. Експериментальні дослідження проведені на 18 самицях карликових свиней віком 4 - 15 міс, яким виконали цистектомію із формуванням ортотопічного СМ з клубової кишки. В ультраструктурі слизової оболонки штучно створеного СМ під тривалим впливом сечі стовпчасті клітини в епітеліальному шарі поступово заміщалися клітинами іншого типу, за структурою близькими до епітелію СМ, для виконання його повноцінної функції. Власна пластинка слизової оболонки мала явища деструктивного характеру переважно клітинних елементів, на окремих ділянках волокнисті структури переважали над клітинними. Висновки: ультраструктурні зміни слизової оболонки штучно створеного СМ через 12 міс після ілеоцистопластики свідчать про її повну трансформацію і адаптацію з елементами еволюції та пристосування до нових умов життєдіяльності.

Мета дослідження - оцінювання змін показників електроміографії (ЕМГ) у жінок з гіперактивним сечовим міхуром (ГАСМ), вивчення можливості корекції адаптаційних можливостей сечового міхура методом біологічного зворотного зв'язку (БЗЗ) у поєднанні з ETS (ЕМГ-тригерна електростимуляція) м'язів тазового дна. Обстежено 73 жінки із симптомами ГАСМ. Дослідженням ЕМГ симптоми дисфункції посмугованих м'язів промежини і сфінктерного апарату тазових органів були встановлені у 78,2 % жінок з ургентною формою нетримання сечі. У жінок із "сенсорними" симптомами ГАСМ без інконтиненції дисфункції м'язів промежини і сфінктерного апарату були встановлені у 36,8 та у 53,4 % хворих на ГАСМ з алгічним синдромом. Заключення: встановлено, що при застосуванні методу БЗЗ у поєднанні з ETS показники м'язової роботи тазових сфінктерів покращилися вже через 2 тиж у 52 % хворих, через 4 тиж показники ЕМГ покращилися у 61 % хворих, а до 15-го заняття прогрес в якості м'язової роботи зафіксований у 68 % хворих.

Наведено сучасні погляди на причини виникнення гіперактивного сечового міхура (ГАСМ). Розглянуто особливості клінічного перебігу ГАСМ з алгічним синдромом (АС). Запропоновано новий ефективний спосіб лікування ГАСМ з АС із використанням новітніх досягнень у галузі центральних механізмів регуляції функціональної активності нижніх сечових шляхів людини, що дозволяє досягти більш вираженого клінічного ефекту за доброї переносимості лікувальних засобів хворими, запобігти необхідності постійного використання лікарських засобів під час проведення циклічної терапії, покращити якість життя хворих і забезпечити ефективніше усунення основних об'єктивних і суб'єктивних симптомів захворювання. Наведено результати застосування такого способу лікування ГАСМ з АС, підтверджено його ефективність.

Мета дослідження - оцінка ефективності монотерапії конкурентним антагоністом М-холінорецепторів Толтеродином тартрат і його поєднаного призначення з циклічним структурним аналогом g-аміномасляної кислоти габапентином у хворих з ідіопатичним гіперактивним сечовим міхуром без детрузорної гіперактивності. Встановлено, що монотерапія цих хворих має невисоку ефективність і реалізується в основному за рахунок зменшення частоти сечовипускань за добу (на 37,55 %) і частоти епізодів нетримання сечі (на 52,14 %) і менш виражено за рахунок зменшення інтенсивності ургентності (на 14,8 %). Разом з тим комбінована терапія дозволяє забезпечити більш ефективне усунення основних об'єктивних та суб'єктивних симптомів захворювання, що проявляється у зменшенні частоти полакіурії на 64,17 %, ноктурії - на 82,18 %, епізодів ургентності на 81,4 % і нетри мання сечі - на 80,66 %.