Висвітлено окремі історичні та сучасні погляди щодо складної природженої вади серця - тетради Фалло. Розглянуто анатомію, гемодинаміку, класифікацію, епідеміологію і природний перебіг патології.

Зазначено, що у разі тетради Фалло правий шлуночок функціонує за умов постійного перевантаження тиском, тому гіпертрофія міокарда правого шлуночка є невід'ємною складовою цієї вади. Актуальність дослідження правошлуночкової гіпертрофії у разі тетради Фалло зумовлена її прогресуванням. Висвітлено сучасні погляди щодо еволюції вікових змін структури міокарда правого шлуночка у хворих на тетраду Фалло та її можливі наслідки. Наведені дані можна розглядати як додаткові аргументи на користь тактики ранньої корекції вади з метою поліпшення безпосередніх і віддалених наслідків хірургічного лікування у перші роки та навіть місяці життя до розвитку необоротних змін міокарда.

Почти за 40-летний период операция, предложенная Francis Fontan для разделения легочного и системного кровотока у пациентов с атрезией трехстворчатого клапана, претерпела многочисленные модификации, и сегодня ее применяют практически при всех формах врожденных пороков сердца с функционально единственным желудочком. Несмотря на значительные успехи, достигнутые за последние годы в лечении аномалий сердца с функционально единственным желудочком путем операции Фонтена, остается ряд проблем, связанных с отдаленными последствиями такого лечения. Представлены наиболее часто встречающиеся осложнения, связанные с методикой операции и специфической физиологией кровообращения, а также их признаки и методы лечения.

Викладено сучасні погляди на складну вроджену ваду серця - тетраду Фалло. Наведено клінічні вияви вади. Продемонстровано діагностичні методи, які з високою вірогідністю дають змогу прогнозувати ризик оперативного лікування.

Викладено деякі історичні та сучасні погляди на складну природжену ваду серця - тетраду Фалло. В історичному контексті представлено різні методи паліативних хірургічних втручань, які є певною стадією у хірургічному лікуванні вади. Паліації дозволяють хворим пережити критичні періоди природного перебігу вади та безпечно перейти до кінцевого етапу лікування. Продемонстровано переваги та недоліки цього виду операцій.

Розглянуто актуальні питання оптимізації хірургічного лікування тетради Фалло у дітей раннього віку. Проаналізовано безпосередні та віддалені результати радикальної корекції вади у 264-х послідовних пацієнтів віком до 3-х років, яких прооперовано в Інституті серцево-судинної хірургії ім М.М.Амосова АМН України у 1991 - 2001 рр. Досліджено основні закономірності морфологічних процесів у міокарді правого шлуночка серця за наявності тетради Фалло у віковому аспекті. Ідентифіковано ефективність паліативних втручань у 101-го (38 %) пацієнта у системі етапного хірургічного лікування вади у дітей раннього віку. Визначено оптимальні строки для радикальної корекції тетради Фалло після попередніх паліативних втручань. Проведено аналіз одно- та двоетапного методів лікування на підставі порівняння безпосередніх і віддалених результатів. Виявлено прогностично значущі до-, інтра- та післяопераційні фактори ризику для виникнення ускладнень і летальних наслідків після операцій радикальної корекції тетради Фалло у дітей раннього віку, удосконалено показання щодо застосування одно- та двоетапного методів лікування вади.

Scimitar синдром является редкой врожденной аномалией сердца, которая включает в себя полный или частичный аномальный дренаж правых легочных вен в нижнюю полую вену. Представлен клинический случай успешной КТ-диагностики и хирургического лечения данного синдрома на фоне несахарного диабета после удаления интракраниальной опухоли.

Цель работы - в настоящее время существуют разногласия относительно целесообразности использования кондуитов при операции коронарного шунтирования (КШ) с наложением последовательного или линейного шунта. Оценены параметры кровотока в шунтах разной конструкции. Обследованы 145 пациентов, у которых по поводу ишемической болезни сердца (ИБС) и многососудистого атеросклеротического поражения венечных артерий (ВА) в клинике выполнена операция КШ. Параметры кровотока в линейных и последовательных шунтах оценивали и сравнивали по данным флоуметрии. Результаты. Во всех последовательных шунтах отмечены хорошие параметры объемной скорости кровотока (ОСК) - (70,6 +- 30,2) мл/мин, низкое сопротивление кровотока (пульсовой индекс - PІ 1,8); в линейных шунтах - соответственно ОСК - (37,5 +- 20,5) мл/мин, PI 2,1. Высокая частота ранней окклюзии шунтов часто обусловлена ошибочным выбором техники операции КШ. Флоуметрия является эффективным инструментом периоперационного контроля качества наложенных анастомозов, помогает избежать ранней окклюзии аутографта. Выводы: высокие показатели ОСК и низкое сопротивление кровотока по последовательным коронарным шунтам подтверждают целесообразность широкого применения метода при многососудистом КШ.

Мета роботи - оцінити безпосередні результати реконструкції аортального клапана за методикою Озакі, проаналізувати найбільш важливі аспекти періопераційного ведення цих пацієнтів. З грудня 2016 р. до серпня 2017 р. у ДУ "Інститут серця МОЗ України" проведено 40 операцій Озакі. Серед пацієнтів був 21 (52,5 %) чоловік. Середній вік хворих становив (66 +- 11) років. У 14 (35 %) хворих виявлено двостулковий аортальний клапан. Більшість пацієнтів мали III (23 (57,5 %) особи) та IV (10 (25 %) осіб) функціональний клас за NYHA. Середній піковий градієнт тиску на аортальному клапані становив (92,5 +- 35,0) мм рт. ст., середній діаметр кільця аортального клапана - (22,5 +- 2,4) мм. Хірургічна техніка полягає у заміні кожної зі стулок патологічного нативного аортального клапана на нову. Матеріалом для стулок в усіх випадках був автоперикард, оброблений глутаральдегідом. Розмір та форму нових стулок визначено за допомогою вимірювачів Озакі. Операцію Озакі успішно виконано в усіх пацієнтів. Смертності та серйозних ускладнень у післяопераційний період не зареєстровано. Недостатність аортального клапана була незначною, тривіальною, або ж її не було взагалі. Середній піковий градієнт тиску на аортальному клапані на момент виписування зі стаціонару становив (14,5 +- 2,3) мм рт. ст. Висновки: безпосередні результати застосування методики Озакі є перспективними і дозволяють рекомендувати методику до використання згідно з чинними клінічними рекомендаціями щодо біопротезів аортального клапана. Особлива цінність методу полягає в тому, що він надає змогу вирішити хірургічну проблему невідповідності "пацієнт - клапан". Для остаточного визначення місця методу Озакі в арсеналі засобів для корекції патології аортального клапана потрібні більш довготермінові результати післяопераційних спостережень, а також їх порівняння з такими при стандартних методиках.

Изучение исходного уровня маркеров повреждения миокарда (МПМ), показателей кислородного бюджета и их связи с параметрами гемодинамики у пациентов с недостаточностью митрального клапана (НМК). Обследованы 85 пациентов с НМК, которые на момент госпитализации были разделены на две группы с последующим выполнением операции протезирования митрального клапана. Во время госпитализации измеряли уровни МПМ, показатели кислородного бюджета, проведен корреляционный анализ полученных данных и показателей глобальной продольной деформации (ГПД) миокарда, фракции выброса левого желудочка, сердечного индекса. В обеих группах обследованных пациентов между показателями натрийуретического пептида и ГПД миокарда выявлена сильная связь, между показателями натрийуретического пептида и фракции выброса левого желудочка - значительная связь. Уровни аланинаминотрансферазы и аспартатаминотрансферазы, креатинфосфатазы и МВ-фракции креатинфосфокиназы тесно коррелировала с величинами ГПД. В то же время связи показателя ГПД с величиной отношения МВ-фракции креатинфосфокиназы к креатинфосфокиназе не обнаружено. Выводы: у пациентов с НМК не наблюдается признаков повреждения миокарда, но чем более выражены нарушения внутрисердечной гемодинамики, тем вероятнее развитие повреждения миокарда при его перегрузке.

Цель работы - анализ уровней маркеров повреждения миокарда и состояния кислородного бюджета у пациентов с недостаточностью митрального клапана при хирургической коррекции с применением кристаллоидной кардиоплегии. Обследовано 40 пациентов с недостаточностью митрального клапана в возрасте (56,2 +- 4,5) года, поступивших в Институт сердца МЗ Украины для хирургической коррекции порока. Больным проводили терапию и выполняли оперативное вмешательство протезирования митрального клапана в соответствии с локальным протоколом интраоперационной кардиопротекции с использованием кристаллоидной кардиоплегии (раствор Бретшнайдера). У пациентов фиксировали при выходе из перфузии, перед переводом в отделение интенсивной терапии, перед переводом из отделения интенсивной терапии уровни маркеров повреждения миокарда (тропонина I, натрийуретического пептида, аланинаминотрансферазы, аспартатаминотрансферазы, креатинфосфокиназы, МВ фракции креатинфосфокиназы), показатели кислородного бюджета (гемоглобина, гематокрита, насыщения гемоглобина кислородом в артериальной и венозной крови, парциального давления кислорода в артериальной и венозной крови, лактата). Рассчитывали соотношение МВ фракции креатинфосфокиназы к креатинфосфокиназе, артериовенозную разницу насыщения гемоглобина кислородом, содержание кислорода в артериальной и венозной крови, транспорт, потребление и коэффициент экстракции кислорода тканями. Уровни исследованных маркеров повреждения миокарда у больных не выходили за пределы нормы, причем статистически значимая динамика зафиксирована только в отношении концентрации натрийуретического пептида и соотношения МВ фракции креатинфосфокиназы к креатинфосфокиназе. Показатели гемического звена транспорта кислорода достоверно снижались, хотя коэффициент экстракции кислорода тканями существенно не изменялся. Уменьшалась достоверно и артериовенозная разница содержания кислорода, однако на этом фоне значительно возрос уровень лактата. Выводы: уровни изученных маркеров повреждения миокарда в течение исследования существенно не изменялись, что свидетельствует об удовлетворительном состоянии миокарда.

Несмотря на то, что операции протезирования аортального клапана хорошо разработаны и сопровождаются высокой эффективностью, они далеки от совершенства, поскольку ассоциируются с большим количеством осложнений. В этой связи методы хирургического лечения, основанные на клапаносохраняющей стратегии, превосходят традиционное протезирование, поскольку могут снизить риск возникновения осложнений в ранний и отдаленный послеоперационный период, что особо актуально у пациентов пожилого и старческого возраста. Представлены результаты исследования по применению метода ультразвуковой декальцинации у 70 пациентов с диагнозом стеноза аортального клапана с кальцинозом. После проведения оперативного вмешательства, в сроки до 13 месяцев, сохранялось статистически значимое уменьшение систолического градиента давления на клапане и увеличение площади эффективного отверстия клапана, что свидетельствует об эффективности такого вида оперативного вмешательства у данного контингента больных.

Изложены современные взгляды на проблему тромбоэмболии легочной артерии (ТЭЛА). Рассмотрены вопросы эпидемиологии, факторы риска венозного тромбоэмболизма (ВТЭ), клиническая картина и методы диагностики ТЭЛА, патоморфогенез патологии, показания к оперативному лечению, а также методики хирургического вмешательства. Обоснована необходимость профилактики рецидивов тромбоэмболических осложнений у пациентов с ВТЭ.

Цель работы - проанализировать состояние внутрисердечной и центральной гемодинамики у пациентов с недостаточностью митрального клапана при хирургической коррекции с кардиопротекцией путем электрической фибрилляции и интермиттирующих пережатий аорты. Обследовано 45 пациентов с недостаточностью митрального клапана, поступивших в Институт сердца МЗ Украины для хирургической коррекции порока. Всем больным была проведена операция протезирования митрального клапана, а локальный протокол защиты миокарда был осуществлен путем применения электрической фибрилляции сердца и интермиттирующих пережатий аорты в условиях умеренной гипотермии. У пациентов при поступлении в стационар, при выходе из искусственного кровообращения, перед переводом в отделение интенсивной терапии (ОИТ) и при переводе из ОИТ определяли конечносистолический, конечнодиастолический и ударный индексы левого желудочка, фракцию выброса левого желудочка, сердечный индекс, систолическое давление в легочной артерии и глобальную продольную деформацию миокарда. Выводы: данные показатели свидетельствуют о том, что используемый метод кардиопротекции не имел негативного влияния на сократительную способность миокарда и на показатели центральной и внутрисердечной гемодинамики.

Хирургическое лечение коарктации аорты у новорожденных является высокоэффективным методом лечения, который может быть применен практически при всех анатомических формах порока. Однако считается, что экстремально низкая масса тела при рождении - это серьезный отягощающий фактор в достижении успеха лечения, как во время операции, так и в послеоперационный период. Представлен случай успешной хирургической коррекции коарктации аорты у недоношенного новорожденного пациента с массой тела 800 г. Пациент в возрасте 16 дней был транспортирован в Институт сердца МОЗ Украины бригадой скорой помощи с диагнозом: критическая предуктальная коарктация перешейка аорты, открытый артериальный проток, гипотрофия 2-й степени, сердечная недостаточность IIБ стадии. На момент госпитализации состояние ребенка расценивалось как тяжелое и обусловливалось выраженной сердечной и дыхательной недостаточностью. В связи с тяжелым состоянием пациента было принято решение выполнить резекцию коарктации аорты, несмотря на критически низкую массу тела ребенка. Подробно описан ход проведенной операции. Послеоперационный период протекал без осложнений. На 15-е сутки пациент в стабильном состоянии был переведен в областную детскую больницу для дальнейшего выхаживания. Представленный случай дает основания утверждать, что оперативное лечение коарктации аорты у недоношенных детей может оставаться золотым стандартом лечения.

24 - 25 жовтня 2019 р. в Києві пройшла Третя міжнародна конференція "Реконструктивна хірургія серця", в якій взяли участь провідні кардіохірурги світу. Близько тридцяти фахівців із США, Канади, Японії та країн Євросоюзу обмінювалися досвідом зі своїми українськими колегами і визначали нові тенденції розвитку серцево-судинної хірургії. Конференція стала визначною подією як для вітчизняної, так і для міжнародної медичної спільноти, надала можливість її учасникам дізнатися про новітні тенденції та процеси на арені кардіоторакальної хірургії, долучитися до дискусій та передових лекцій провідних світових хірургів і вчених із Північної Америки, Японії та Європи. Організаторами заходу виступили ДУ "Інститут серця МОЗ України", Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Всеукраїнська асоціація фахівців з кардіоторакальної, ендоваскулярної хірургії та трансплантології і Фонд Калангоса. Дводенна програма заходу була спеціально розроблена для хірургів, кардіологів, анестезіологів, спеціалістів з рентгенендоваскулярних методів діагностики і лікування, фахівців із функціональної діагностики, перфузіологів, ординаторів та стажерів, які цікавляться серцевою хірургією і трансплантологією. Спеціальна секція конференції була присвячена дитячій кардіохірургії. Конференція стала унікальним майданчиком з обміну знаннями та кардіохірургічним досвідом.

Необхідність хірургічного лікування аневризм висхідного відділу аорти обумовлена низкою тяжких ускладнень, які виникають при природному перебігу цього захворювання, таких як розшарування і розрив аорти. Такі втручання демонструють добрі безпосередні й віддалені результати лікування, однак досить часто супроводжуються високою крововтратою і травматичністю, що в пацієнтів похилого віку на тлі супутньої патології може призвести до серйозних серцевих та позасерцевих ускладнень і подовження термінів лікування в цілому. Представлено технологію бандажування висхідної аорти, яка дозволяє зменшити хірургічну травму і при цьому зберегти радикальність втручання. Описано клінічний випадок застосування зазначеної технології у хворого віком 63 роки, госпіталізованого до клініки ДУ "Інститут серця МОЗ України" з діагнозом: аортальна недостатність 3-го ступеня (тристулковий аортальний клапан), дилатація кореня і висхідної аорти, трикуспідальна недостатність 2-го ступеня, висока легенева гіпертензія, серцева недостатність IIА стадії зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка. Використання запропонованого способу порівняно з відомим способом фіксації судинного протеза має такі переваги: фіксація проксимальної частини судинного протеза здійснюється за допомогою судинного шовного матеріалу; усувається ризик пошкодження стінки аорти; усувається ризик виникнення масивної кровотечі з аорти в місці фіксації протеза; зменшується тривалість оперативного втручання.

Мета роботи - проаналізувати терапевтичну ефективність застосування вено-венозної екстракорпоральної мембранної оксигенації (ЕКМО) у пацієнтів з гострим респіраторним дистрес-синдромом, зумовленим SARS-CoV-2. Проведено ретроспективний аналіз пацієнтів з гострим пошкодженням легенів на тлі COVID-19, яким з лютого 2020 р. до травня 2021 р. у ЕКМО-центрі в якості лікування було використано веновенозну ЕКМО. Упродовж зазначеного періоду було зафіксовано 7 випадків підключення вено-венозної ЕКМО з приводу гострого респіраторного дистрес-синдрому, що клінічно підпадало під прояви інфекції COVID-19. Найчастішим ускладненням при проведенні ЕКМО виявлявся тромбоз у системі ЕКМО - 42,9 %, що вимагало заміни оксигенатора у 2 випадках та заміни всієї системи повністю - у 1 випадку. У 3 пацієнтів спостерігалися кровотечі в місці канюляції в комбінації з носовими або шлунково-кишковими кровотечами. Загалом летальність при ЕКМО серед обстежених пацієнтів становила 57,1 %, тоді як 30-денна летальність - 71,4 %. Висновки: ключовою стратегією в ефективному лікуванні пацієнтів з COVID-19 з тяжкою дихальною недостатністю є рання консультація з ЕКМО-центром. Однак все ще залишаються нез'ясованими критерії відбору таких пацієнтів на ЕКМО, як і оптимальна стратегія антикоагулянтної терапії.

Частковий аномальний дренаж легеневих вен у праве передсердя характеризується нездатністю однієї або кількох легеневих вен з'єднатися з лівим передсердям під час внутрішньоутробного розвитку. Сформована таким чином вроджена вада серця потребує хірургічної корекції в дитячому віці. Представлено клінічний випадок успішного лікування цієї патології в дорослого пацієнта віком 72 роки. Радикальну корекцію вади на відкритому серці проводили в умовах штучного кровообігу. На контрольному огляді через 1 і 2 роки після операції в пацієнта відзначено відсутність скарг і добрий функціональний статус. У доступній нам літературі не знайдено описів оперативного лікування часткового аномального дренажу легеневих вен у хворих подібного і старшого віку.