Розкривається сутність самоактивності особистості, аналізуються психолого-педагогічні, соціально-психологічні чинники, що сприяють зростанню в учнів здатності до проявів самоактивності, забезпечують їхню участь у вихованні на рівні суб'єкт-суб'єктної взаємодії з педагогом, актуалізують потребу у самовихованні. Розглядаються теоретичні й методологічні засади дослідження самоактивності учнів у виховному процесі, способи оволодіння суспільними цінностями у становленні самоактивності учнів, оцінні ставлення як чинник самоактивності учнів у виховному процесі. Проводиться психологічний аналіз залежностей між самоактивністю учнів у виховному процесі й рівнем їх вихованості, висвітлюються духовні цінності як детермінанта самоактивності особистості у вихованні й самовихованні та ін.

Визначено соціально-психологічні чинники соціальної інтеграції особистості, зокрема, юнацького віку та студентської молоді, з соматичними вадами здоров'я, а також психолого-педагогічні чинники та умови, що сприяють інтеграційним процесам. Обгрунтовано вибір життєвого шляху у соціальній адаптації особистості з вадами здоров'я. Висвітлено психолого-педагогічні проблеми організації навчання в інтегрованій групі. Розглянуто психофізіологічні та психологічні аспекти репродуктивного здоров'я як чинника соціального благополуччя особистості.

Определены социально-психологические факторы социальной интеграции личности, в частности, юношеского возраста и студенческой молодежи, с соматическими отклонениями здоровья, а также психолого-педагогические факторы и условия, содействующие интеграционным процессам. Обоснован выбор жизненного пути в социальной адаптации личности с отклонениями здоровья. Освещены психолого-педагогические проблемы организации обучения в интегрированной группе. Рассмотрены психофизиологические и психологические аспекты репродуктивного здоровья как фактора социального благополучия личности.

Розкрито природу феномену духовності як системи моральнорелевантних ціннісних орієнтацій, що стали внутрішньоособистісними детермінантами життєдіяльності людини. Духовність розглянуто як вияв здатності особистості до творчого оволодіння цінностями та їх екстраполяції у контекст реальної поведінки. Експериментально доведено залежність процесу становлення духовності від провідних потреб і мотивів самоактивності людини, специфіки її самосвідості й індивідуально-психологічних особливостей, а також уявлень свого "Я" стосовно "не-Я". Показано вирішальну роль родинних ціннісних орієнтацій у становленні духовності індивіда.

Подано загальну характеристику феномену духовності, коротку інформацію про стан наукової розробки проблеми, а також розглянуто соціально-психологічні, психолого-педагогічні й інші чинники й умови, які можуть сприяти вихованню та самовихованню духовності в учнів підліткового та раннього юнацького віку. Йдеться, зокрема, про потребово-мотиваційні детермінанти духовного розвитку особистості, про роль пошуку сенсу життя з позицій віри у вищу ідею в становленні духовності. Розкрито значення гуманізації міжособистісних взаємин у навчально-виховному процесі як умови розвитку духовності. Розкрито специфіку естетичних ціннісних орієнтацій та їх впливу на становлення духовності дитини. Увагу приділено з'ясуванню ролі сімейно-родинного виховання у становленні духовності дитини, про важливе значення у цьому змісту та спрямованості ціннісних орієнтацій сім'ї, родини. Висвітлено питання про те, якою мірою можуть впливати на становлення духовності індивідуально-психологічні відмінності дитини й яким чином можливо актуалізувати ці відмінності на користь оптимізації процесу становлення духовності.

Висвітлено надзвичайно актуальну проблему роботи практичного психолога - роль світоглядних орієнтацій і культурних потреб особистості. Проаналізовано особливості роботи практичного психолога в різних парадигмах терапевтичного діалогу. Наведено методологічні принципи побудови захисних механізмів поведінки особистості. Розглянуто форми, методи роботи практичних психологів, які використовують культурологічні, світоглядні особливості в різних напрямах терапевтичної взаємодії. Визначено напрями використання світоглядних орієнтацій в методах гештальт-терапії.