Розглянуто методику, яка дозволить формувати комплекс заходів з підготовки та ведення бойових дій таким чином, щоб досягти максимальної ефективності ресурсів (у першу чергу людських), що витрачаються.

На підставі порівняльного аналізу нормативно-правової бази (НПБ) міжнародної миротворчої діяльності ООН і США сформульовано пріоритетні цілі й обгрунтовано висновок про необхідність удосконалювання НПБ, що регламентує миротворчу діяльність ЗС України.

З використанням синергетичного підходу сформульовано положення, пов'язані з проблемою управління в соціально-економічних системах. Обгрунтовано тезу, що умовою сталого розвитку суспільства є адекватність цілей його окремих підсистем загальним цілям суспільної структури системи в цілому.

Проаналізовано технічну реальність як системи різних проявів і модифікацій технічного об'єкта в тих чи інших заданих формах виробничо-технічної діяльності суб'єкта, вираженої у відповідних мовах культури. З'ясовано місце технічної реальності у світі природи і суспільства та її значення для побудови технічної картини світу. Вказано на збіг і відмінності між "соціальною" якістю техніки та соціальною якістю людини. Показано, як технічна реальність впливає на соціум. Проаналізовано залежність технічної реальності від волі, почуттів і бажання людини, простежено еволюцію технічної реальності у фазу органічної системи.

Проаналізовано феномен техніки як технічного ландшафту, визначено роль техніки, яку вона покликана відігравати в житті людини. Поряд із позитивним началом, техніка постає як штучність і негармонійність різноманітних нагромаджень, які створило людство. Сучасний розвиток техніки призвів до збільшення загальнолюдських криз у кількісному й якісному відношенні, і до все більшого падіння морального та духовного рівня людства. Подальший розвиток технічного ландшафту не вирішує, а все більше і більше поглиблює моральну кризу людства і веде до духовної убогості.

Техніку розглянуто як феномен культури. Обгрунтовано тезу, що швидше техніка має бути підпорядкована людському імперативу, ніж людина підпорядкована технічному імперативу. Філософія техніки тлумачиться не в термінах знарядь праці, а як цілеспрямована діяльність людини в культурі, де індивід реалізує самого себе.

Висвітлено основні поняття та категорії науки, теоретичні засади філософіі та методології наукового пізнання нового часу. Розкрито основні поняття теорії систем та їх еволюцію, зміст наукової гіпотези, деякі аспекти її висунення й обгрунтування. Висвітлено загальнонаукові методи емпіричного дослідження та теоретичного пізнання, використання моделей для прийняття управлінських рішень. Розглянуто питання планування науково-дослідної роботи, її методику. Увагу приділено політологічним формам усного наукового спілкування, діалектиці та психології суперечки. Описано специфіку наукового пізнання й наведено основні характеристики пізнавального процесу. Акцентовано увагу на етичних відмінностях науки від псевдонауки.

Поставлено проблему формування системи філософських основ нанотехнологій і аргументовано її розв'язання, яке включає онтологічні, епістемологічні, аксіологічні та методологічні положення. Робоча гіпотеза полягає у тому, що вихідним дороговказом філософської рефлексії, сфокусованої на експлікації чи оформленні філософських основ нанотехнологій і пов'язаних з ними явищ, є концепція постнекласнчної науки В. С. Стьопіна. Плідною підставою досягнення поставленої мети виступають також: сучасний холізм; сучасний скептицизм, у XX ст. збагачений, зокрема, Ф. А. фон Хайєком; трансдициплінарний підхід, що сходить до Ж. Піаже та Е. Янча. З огляду на те, що розвиток НБІК-тетраедру несе з собою не тільки блага чи можливості "покращання людської функціональності", а й певні виклики та загрози, розвинуто концептуальні засади управління нанотехнологіями, включаючи питання нанобезпеки.

Вивчено соціально-філософський аспект реалізації свободи та морального закону в трансцендентальній етиці І. Канта. Приділено увагу формуванню особистості майбутнього фахівця за умов глобалізації. Досліджено сучасний стан і перспективи України в питаннях захисту та розвитку національного медіапростору. Визначено тенденції трансформаційних змін сучасного освітнього простору. Проаналізовано партійний дискурс щодо соціальної держави та політики в Україні. Охарактеризовано феномен громадянського суспільства як форму солідарності в контексті цивілізаційного вибору України. Висвітлено комунікативний аспект мовної політики регіонального розвитку та територіальної інтеграції в контексті глобалізації на прикладі децентралізації України. Простежено еволюцію тероризму в процесі його глобалізації. З'ясовано особливості та проблеми політичних комунікацій у сучасній Україні.

Пріоритетом мовної професійної діяльності у спорті є таке невербальне спілкування, як мова тіла. Мета роботи - виокреслити основні аспекти невербального спілкування як репрезентації спортивної діяльності. У дослідженні брали участь члени спортивних команд, окремі спортсмени, зокрема, з таких видів спорту: баскетбол, гандбол, волейбол, футбол, хокей, бодібілдинг. У процесі дослідження виявлено, що в спортивній діяльності привалює така невербальна комунікація, як жести, міміка, статура тощо, і, як наслідок - втілюється позиція "все є мова" (Ліотар). Висновки: невербальна комунікація є однією з найбільш значущих форм спілкування у спорті. Додаткові засоби спілкування через "мову" тіла допомагають спортсменам більше реалізуватися та самовизначитися.