Досліджено польсько-українську міжмовну омонімію на синхронно-типологічному та частково діахронічному зрізах з погляду плану вираження та змісту номінативних одиниць, запропоновано її комплексний аналіз у генетичному, словотвірному, структурно-семантичному планах. Виокремлено два типи міжмовних омонімів - гетерогенні та гомогенні, кожен з яких має семантичну специфіку залежно від співвідношення з аналогічним явищем полісемії та омонімії в рамках однієї мови, ступеня сигніфікативних розбіжностей корелятів, синонімічних, антонімічних, таксонімічних зв'язків лексико-семантичного варіанта (ЛСВ), їх кількісно-якісного набору, зокрема обсягу, сфери уживання, стилістичного статусу, особливостей сполучуваності тощо. Запропонований підхід дав змогу, з одного боку, простежити шляхи семантичного розвитку генетично споріднених слів (динаміка ЛСВ у процесі втрат одних і набуття інших значень, їх звуження, розширення тощо) та з'ясувати ступінь інтерференції в межах кожної з досліджуваних груп міжмовних омонімів.