Розглянуто історичні чинники соціальних зрушень, що визначали становлення та формування української мови у Східній Україні на початку ХХ ст. Східна Україна 1900-х років перебувала під владою Росії, яка і визначала права мови в громадському житті українців. До негативних наслідків призвело введення Емського указу 1876 р., що забороняв друкування та викладання в школах українською мовою, українські театральні вистави тощо. Заходи, спрямовані на усунення української мови з громадського життя, підривали її авторитет, що згодом спричинило процес русифікації на українських землях. Проте за таких складних умов у 1900 - 1925 рр. українська мова розвивалася шляхом стандартизації та унормування. Значні кроки робила українська лексикографія. Постало питання про місце української мови у системі освіти. Наприклад, у Харківському, Одеському та Київському університетах було запроваджено українознавчі курси українською мовою. У цей період українська мова виборювала собі місце в літературі та друкованих виданнях. Досліджено основні етапи культурно-історичного розвитку української мови початку ХХ ст. у Східній Україні.

Досліджено ознаки традиційного та інноваційно-активного підприємств. Визначено характеристики підприємств, орієнтованих на активні інноваційні зміни. Виявлено інноваційну компоненту в структурі інтелектуального капіталу інноваційно-активного підприємства.

Проаналізовано результати зарубіжних і вітчизняних учених до трактування поняття "інтелектуальний капітал". Показано процес формування інтелектуального капіталу інноваційно-активного підприємства. Сформульовано авторське визначення сутності інтелектуального капіталу інноваційно-активного підприємства.

Розглянуто складові підсистеми інноваційно-активного підприємства та визначено, які дані та інформація накопичуються в них. Виділено підсистему управління інтелектуальним капіталом в загальній системі управління інноваційно-активним підприємством та охарактеризовано її складові компоненти: управління інтелектуальним потенціалом персоналу, управління інноваційною активністю та виробництвом продукції, управління об'єктами інтелектуальної власності, управління технічним забезпеченням та управління діловою репутацією. Сформульовано авторське визначення сутності управління інтелектуальним капіталом інноваційно-активного підприємства, що на відмінну від існуючих являє собою діяльність, спрямовану на використання і перетворення потенціалу, ресурсів та можливостей у капітал з метою підвищення інноваційної активності, одержання конкурентних переваг, додаткової вартості та прибутку. Розроблені методичні рекомендації щодо здійснення управління інтелектуальним капіталом інноваційно-активного підприємства.