Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.911.1Hyd(4Укр)

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Е522.921.7

Шифр НБУВ: ВА637781 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено побут і дозвілля міського населення України у 1945 - 1955 рр. З використанням широкої джерельної бази та наявної історіографії висвітлено головні проблеми, взаємопов'язані з повсякденним життям мешканців міст. Проаналізовано масштаби соціально-економічних руйнацій. Показано вплив війни на українське суспільство, соціальні настрої людей. Досліджено стан житлового забезпечення, комунально-побутового та медичного обслуговування. Розглянуто зміни, які відбулися у рівні споживання населення. Визначено характер і зміст культурного відпочинку у комплексі загальних потреб міських жителів, їх ставлення до сімейних і громадських свят. Зазначено, що побутові умови мешканців міст у розореній війною країні були надзвичайно складними, проте труднощі повоєнного часу не змогли суттєво вплинути на емоційне піднесення народу, який тяжкою працею прагнув налагодити заможнє мирне життя.

Наведено місцезнаходження водних макрофітів - Nuphar lutea (L.) Smith, Nymphaea alba L., Trapa borysthenica V. Vassil., Salvinia natans (L.) All. - у Канівському водосховищі. Описано популяції цих видів, їх екологічні та морфологічні особливості.

Комунікації - це складні процеси, що охоплюють кілька взаємозалежних етапів, кожен з яких є важливим для розуміння адресатом суті надісланого йому повідомлення. Якщо знехтувати певними правилами передавання інформації її зміст може бути втрачено. Тому слід обирати такий метод комунікації, що сприяв би забезпеченню найефективнішого і найбезпечнішого обміну інформацією в кожній конкретній управлінській ситуації. Предмет дослідження - комунікації в системі управління організацією. Мета роботи - з'ясування ролі комунікаційного процесу в управлінні організацією, дослідження переваг, недоліків і бар'єрів різних способів комунікацій. Результати роботи можуть знайти своє практичне застосування в менеджменті сучасних вітчизняних підприємств та організацій. Створення ефективних внутрішніх і зовнішніх комунікацій досягається шляхом добре організованого комунікаційного процесу. Комунікації виступають тим ланцюгом, що поєднує всі елементи організації в цілісну систему. Разом з тим, комунікація не обмежується простим передаванням даних. Вона має здійснюватися так, щоб надіслана інформація мотивувала дії того, кому вона адресована. А це можливо за умови, коли обидві сторони впевнені в тому, що розв'язання та відповідні дії на основі даної інформації змінять ситуацію на краще. Тому інформація має бути достовірною, своєчасною, повною і релевантною. Вимоги до інформації неоднакові на різних стадіях процесу управління. Так, під час визначення цілей велике значення мають обсяг інформації, наукова і технічна її новизна, повнота. У разі оцінювання ситуації важливою є структура інформації, що надає змогу використати системний підхід для аналізу ситуації. Під час розроблення управлінських рішень - її своєчасність, повнота, можливість автоматизованого оброблення тощо. Загалом, слід зазначити, що оперативне освоєння збору, обробки й ефективного використання інформації постає стратегічним завданням управлінської діяльності. Від його розв'язання залежить швидкість винайдення й актуальність прийняття і реалізації управлінських рішень. Широке використання інформаційних технологій радикально вплинуло на організацію комунікаційних процесів у сучасному суспільстві: встановлення зв'язків стало простіше, обмін інформацією набув практично миттєвого характеру, знизилась залежність від місця знаходження комунікантів, з'явились нові способи комунікацій, які максимально наблизили дистанційне спілкування до безпосереднього.

Розвиток конкуренції між навчальними закладами спонукає освітні установи займати активну ринкову позицію, підвищувати якість освітніх послуг, вивчати попит на освітні продукти і потреби ринку праці. Високі вимоги споживачів освітніх послуг, підштовхують керівників вузів до використання інструментів, які сприяють залученню різних груп споживачів. Перед сучасними освітніми установами постає необхідність формування власного іміджу. Ця потреба визначається кількома чинниками: складною демографічною ситуацією; диференціацією та варіативністю системи вищої школи; складністю вибору напрямів і перспектив навчання; потребою освітньої й управлінської практики у формуванні уявлень про навчальний заклад; наявністю досвіду роботи освітніх установ у даній галузі. Предметом дослідження є імідж як складова корпоративної культури вищого навчального закладу на сучасному освітньому ринку. Мета публікації - з'ясування суті поняття, розгляд структури, дослідження основних етапів формування і систематизування теоретичних положень, щодо формування корпоративної культури та іміджу ВНЗ на ринку освітніх послуг. Результати роботи можуть знайти своє практичне застосування під час здійснення комунікації у процесі формування позитивного іміджу між ВНЗ та споживачами освітніх послуг. Формування іміджу - це одночасно процес і функція: моделювання та конструювання, побудова, збереження, моніторинг, захист, корекція, тобто управління. Це особливий комплекс заходів, що сприяє зростанню лояльності з боку клієнтів, залучення нових споживачів, посиленню образу унікальності сучасного університету. Вирішуючи завдання формування іміджу, слід передусім відзначити, що імідж пов'язаний з враженням про університет і з його образом, який може бути позитивним і негативним. Це важлива складова системи управління сучасним ВУЗом, що створює умови для його виживання і розвитку, має на меті змінити у бажаному напрямі поведінку людей, що вимагає застосування спеціальних форм, методів, інструментів, заходів для психологічного, соціального, економічного і управлінського впливу на людей всередині і поза університетом.

Значення слова "рекрутинг" походить від французького "recruit", "рекрутувати", тобто набирати будь-кого, вербувати, поповнювати будь-ким, наймати на службу за гроші. Сьогодні, так скорочено називають пошук і підбір кваліфікованих фахівців на платній основі. Процес залучення потенційних кандидатів для встановлення з ними трудових відносин складається з таких етапів: проведення кампанії набору; формування бази даних про потенційних претендентів; складання переліку вакантних або таких, що можуть стати вакантними, посад і робочих місць; формулювання вимог до претендентів на кожну посаду; пошук і оброблення інформації про можливих кандидатів на посади в базі даних; первинне знайомство з потенційними претендентами на кожну конкретну посаду; відбір найпридатнішої кандидатури серед кандидатів на посаду; наймання працівника і оформлення з ним трудових відносин; адаптація працівника до робочого місця і в колективі. Щоб правильно визначити критерії відбору, слід ясно сформулювати якості працівника, необхідні для відповідного виду діяльності. Критерії варто формувати таким чином, щоб вони всебічно характеризували працівника: досвід, стан здоров'я і особистісні характеристики. Предмет дослідження - підбір персоналу. Мета роботи - дослідження особливостей національного рекрутингу, здійснення комплексного аналізу критеріїв, технологій і методів, що використовуються під час внутрішнього і зовнішнього рекрутингу та з'ясування ролі рекрутингових агенцій у пошуці і підборі персоналу. Результати роботи можуть знайти своє практичне застосування в менеджменті сучасних вітчизняних підприємств та організацій. Отже, рекрутинг - складний багатоетапний і багатогранний процес. Якість здійснення якого залежить від професійного рівня служби персоналу загалом, і тих співробітників, які відповідають за підбір кадрів, а результативність його безпосередньо впливає на кінцеві результати і ступінь досягнення організацією стратегічних і оперативних цілей виробничо-господарської діяльності. Під час визначеня придатності кандидатів до найму в організації використовують широке коло різноманітних методів, кожен з яких, а особливо їх комплекс, сприяють якісному підбору персоналу.

Студентське самоврядування у ВНЗ - це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Мета студентського самоврядування - створення умов для самореалізації особистості студентів і формування у них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності. В сучасній Європі студенти беруть доволі активну участь у забезпеченні якості вищої освіти та управлінні вищими навчальними закладами, яке здійснюється, зокрема, через органи студентського самоврядування. Натомість в Україні функціонування інституцій студентського самоврядування досить малоефективне, причому як для вирішення власне студентських проблем, так і з точки зору оптимізації навчального процесу. Однією з найсуттєвіших перешкод залишається майже повна залежність студентських самоврядних інституцій (студентського самоврядування, профспілок, професійних і громадських товариств, університетських ЗМі тощо) від адміністрації ВНЗ. Істотною проблемою залишається пасивність, інертність, індиферентність студентської спільноти у ставленні до багатьох актуальних проблем студентського самоврядування. Частково це може пояснюватися недостатньою поінформованістю студентів щодо можливостей студентського самоврядування. Зараз далеко не всі студенти усвідомлюють, яким чином студентське самоврядування може покращити їхнє становище чи вирішити конкретні проблеми. Те ж саме стосується представників адміністрацій ВНЗ та подекуди органів державного управління. Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ВНЗ і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору. Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.

Мета дослідження - аналіз інноваційних теоретико-методологічних підходів до вивчення феномену інтелектуального співтовариства. Зокрема даний зріз проведено на прикладі функціонування природничих наукових товариств на теренах України XIX - початку XXI ст., які є однією з форм інтелектуальних співтовариств. Автори, крім, традиційного історичного (історико-тематичного та історико-хронологічного) бачення проблеми, пропонують вивчати її крізь призму соціокультурного підходу, мережевої моделі науки, методів синергетики, інституціональної методології, концепту "емоційного співтовариства", методології ментальних (когнітивних) мап, а також міждисциплінарного та полідисциплінарного синтезу, принципів антропологізації й персоніфікації історико-наукового пізнання. Висновки: з'ясовано, що соціокультурний підхід надає можливість поєднати в одне ціле три складових: особистість як суб'єкт взаємодії (учений, член наукового співтовариства); суспільство як сукупність взаємодіючих індивідів із його соціокультурними відносинами і процесами (трансформаційні зміни впродовж: XIX - початку XXI ст. у сфері політики, ідеології, економіки, світоглядних суспільних орієнтирів тощо); культура як сукупність цінностей та норм (корпоративна культура науковців-природознавців). Із допомогою методу моделювання інтелектуальних мереж вдається відрбразити вертикальні ланцюги інтелектуальних співтовариств або так звані "міжпоколінні мережі" на зразок учитель/учень; "горизонтальні альянси", тобто взаємопов'язані послідовні групи інтелектуалів; а також структурне суперництво в межах професійних груп (інтелектуальне партнерство/конкуренцію). У даному контексті видається доцільним використання методів синергетики - міждисциплінарної концепції самоорганізації складних систем у просторі їх еволюції, що є чергуванням двох взаємовиключних процесів - ієрархізації та діеєрархізації. Застосування інституціональної методології полягає у відображенні трансформації розвитку наукових товариств у руслі неоінституціоналізму, який вивчає динамічні аспекти інституціоналізації. Доведено, що перспективи вивчення інтелектуального співтовариства як соціального інституту полягають у дослідженні перебігу його первинної і вторинної інституціоналізації, виокремлення індикаторів та джерел кожного з інституціоналізаційних рівнів, з'ясування характерних ознак соціального інституту як продукту інституціоналізаційних процесів тощо. Не менш важливим видається розгляд проблеми наукової творчості з використанням психологічних і соціально-психологічних методів (мотиваційна структура особи вченого, вікова динаміка індивідуальної й колективної наукової творчості, розподіл ролей і лідерство в наукових колективах, система міжособових стосунків у процесі наукової діяльності, психологічний механізм наукового відкриття і його оцінка науковим середовищем тощо), що вдало реалізується саме через використання інноваційного дослідницького концепту "емоційного співтовариства". Акцентовано увагу на доцільності використання ментальних мап особистості при конструюванні біографій учених.

У масштабах всього людства продовжується розвиток нової комунікативної системи (нових медіа), які розглядають найчастіше як союз інтерактивних комунікативних технологій і цифрових засобів трансляції, в яких головним посередником стає мережа інтернет. Як наслідок, активний розвиток інтернет-технологій дедалі швидше змінює медіа-простір, ставлячи перед суспільством нові виклики та окреслюючи нові перспективи, які доводиться брати до уваги. Результати досліджень компанії GfK Ukraine продемонстрували стрімке зростання аудиторії українського інтернету, чисельність якої в 2017 р. становила 21,6 млн. користувачів. Нерозривно пов'язані з інтернетом соціальні мережі, які зуміли підкорити користувачів всього світу. На поточний момент найбільше користувачів налічується в Facebook (62,18 %), друге місце займає Pinterst (16,12 %), третій рядок у YouTube (8,71 %), а на на 4-му місці Twitter (8,17 %). Розвиток соціальних мереж активно модифікує комунікацію, окреслюючи нові форми контакту виробників контенту зі споживачами, особливо у системі маркетингових комунікацій. Маркетинг соціальних мереж (Social Media Marketing - SMM) є порівняно новою сферою діяльності для сучасних підприємств, яку вони активно опановують незалежно від масштабу та специфіки їх діяльності. Унікальність соціальних медіа полягає в тому, що вони дають можливість підприємству взаємодіяти безпосередньо зі споживачами, без нав'язливої дії традиційних маркетингових технологій. До переваг SMM слід віднести низьку вартість просування; наявність широкої аудиторії; можливість ретельно відбирати користувачів, які побачать рекламу (ранжування цільової аудиторії за соціальними параметрами: віком, місцем проживання, інтересам); поступове напрацювання іміджу, який збережеться на тривалий період.

Досліджено інформаційну безпеку як передумову захисту вітчизняного інформаційного контенту, оскільки інформаційний фактор відіграє важливу роль у державотворенні та відстоюванні інтересів держави. Глобалізація масмедійних процесів, поширення і набуття популярності так званих цифрових медіа зумовили значне посилення впливу засобів масової комунікації на формування в суспільстві не тільки уявлень, установок, ціннісних орієнтацій та загальної картини світу, але й суспільної та індивідуальної свідомості в цілому. Особливе місце в цьому спектрі суспільних відносин займають проблеми забезпечення інформаційної безпеки. За підсумками теоретичного аналізу наукових поглядів сучасних дослідників, зроблено висновок, що сьогодні під інформаційною безпекою розуміється кілька принципово різних за своєю природою завдань, а саме: захист ІТ-інфраструктури країни (так званого кіберпростору); протидія спеціальним операціям (провокаціям, диверсіям), здійснюваним за допомогою масмедіа; протидія ворожому (цілеспрямованому і деструктивному) ідеологічному впливу; протидія деструктивним впливам, які здійснюються за допомогою масмедіа (різного роду "токсичний" контент на зразок реклами деструктивних культів, жорстокості, девіантної поведінки) (іБУ, 2014). Кожне з цих завдань характеризується різним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних факторів. Інформаційна безпека - стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави. Загрози інформаційної безпеки - це зворотний бік використання інформаційних технологій. Джерелами таких загроз та викликів можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері ІТ злочинці, іноземні державні органи, терористичні угрупування, недержавні організації, політичні структури та неформальні об'єднання екстремістського спрямування, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо. Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для ефективної протидії інформаційним загрозам в Україні. У той же час, враховуючи багатогранність та комплексність означеної проблеми, варто обумовити подальшу необхідність наукових досліджень механізмів забезпечення інформаційної безпеки в Україні.

Здійснено комплексний аналіз лексики в мові сучасних українських масмедіа. Висвітлено основні динамічні процеси в лексико-семантичній системі української мови, зокрема наголошено на дифузних процесах у лексиці. Розкрито вплив позамовних чинників на лексику українських ЗМІ. Висвітлено основні тенденції активізації тематичних груп у сучасній українській пресі. Увагу приділено іншомовній лексиці в мові сучасних українських інтернет-видань.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5*333.4

Рубрики:

Соціологія

Шифр НБУВ: Ж74618:Іст.н. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено інформаційну культуру в контексті розвитку сучасного медіапростору та мережевих комунікацій. За умов інтенсивних інформаційних обмінів медіапростір перетворився на важливу складову функціонування та розвитку сучасного суспільства, оскільки він через всю сукупність каналів формування, передачі та зберігання інформації трансформує людську свідомість. Сучасне комунікаційне суспільство характеризується постійним примноженням, прискоренням, ущільненням і глобалізацією комунікацій, кількість яких невпинно зростає, змінюється, все більше людей залучається до комунікаційного процесу, взаємозв'язки між окремими комунікаціями стають все ширшими. Розвиток соціальних мереж активно модифікує комунікацію, окреслюючи нові форми контакту виробників контенту зі споживачами, суб'єктами мережевої комунікації дедалі більше стають самі користувачі. Проаналізовано статистичні показники кількості інтернет-користувачів та користувачів соціальних мереж у світі та Україні. Доведено, що за останні роки (у тому числі й через обмеження спричинені пандемією COVID-19) стрімкий розвиток соціальних мереж, як засобу інформаційного обміну, набув таких масштабів, що його можна вважати новим етапом у формуванні внутрішньосуспільної системи мережевих комунікацій. Саме тому виникає потреба значного підвищення загальної культури, як окремої особистості, так і соціальних груп в цілому, а головне її інформаційної складової - інформаційної культури. Зроблено висновки, що культура інформаційного суспільства володіє цілим рядом особливостей - мережевим принципом функціонування і поширення, віртуальним характером, короткочасною, спонтанною формою подачі інформації. У межах даної культури об'єктивно змінюється значення і роль особистості. Тому не слід забувати про можливість негативного впливу нових інформаційних тенденцій на вже існуючі культурні та моральні цінності, а також на людство в цілому. Розширюючи можливості доступу до інформації, необхідно враховувати, що сама по собі інформація не має корисності як такої, корисності вона набуває тільки при її логічному осмисленні та перетворенні у плідне знання.

Поняття "самоврядування" визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов'язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХIХ поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об'єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів. Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку. Студентське самоврядування у ЗВО - це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності. Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору. Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.