Представлено результати теоретико-емпіричного вивчення суверенності психологічного простору в ознаках соціального самоконтролю студентської молоді. Теоретичне обгрунтування проблеми стосується питань визначення суверенності психологічного простору, її структурних компонентів і результативних характеристик автономності й успішності поведінки. Підкреслено, що суверенність психологічного простору є умовою та результатом адаптивності, зрілості й продуктивності особистості, а успішність взаємодії індивідуальності та соціуму залежить від якісних ознак сформованого соціального самоконтролю особистості. Конкретизація взаємозв'язку визначення суверенності психологічного простору й соціального самоконтролю студентської молоді дає змогу розглядати вміння здійснювати контроль над своєю поведінкою як індикатор соціально-психологічної адаптованості, який ущільнює межі психологічного простору. Розроблена програма емпіричного дослідження, а також комплекс використаних методів математичної статистики результатів дає змогу конкретизувати теоретичні положення у вигляді реальних психологічних фактів: студенти зі сформованою суверенністю психологічного простору (високий і середній рівні) є більш "принциповими", а отже, їх орієнтація на внутрішні переживання в соціальній взаємодії дає змогу безперешкодно долати негативні моменти соціально-психологічної адаптації, а їх виразна стабільність поведінки визначає більшу узгодженість емоційного супроводу міжособистісної взаємодії; студенти з несформованою суверенністю психологічного простору (низький рівень), демонструють "прагматичність", яка блокує вироблення адекватної системи соціального самоконтролю й виражається в стурбованості соціальною придатністю в міжособистісній взаємодії.

Запропоновано інтергенеративний підхід, що передбачає використання міждисциплінарних напрацювань і можливостей соціальних наук у сфері пізнання поколінності. Розроблено соціально-психологічну концепцію та теорію поколінь, які на основі виокремлених закономірностей соціокультурної взаємодії поколінь пояснюють конструювання історичних сценаріїв суспільних змін. Розглянуто концепцію поколінь і теорію соціокультурної взаємодії поколінь можуть бути застосовані в різних галузях психологічної теорії і практики. Досліджено теоретико-методологічні передумови наукового пізнання феномена поколінності. Висвітлено методологічні основи інтерпретації покоління як психологічної єдності. Проаналізовано методи й організацію емпіричного дослідження соціокультурної взаємодії поколінь. Охарактеризовано соціально-психологічні аспекти соціокультурної взаємодії поколінь. Розглянуто основні акценти теорії соціокультурної взаємодії поколінь.

Наведено авторські соціально-психологічні моделі автономності та залежності особистості, а також психологічну концепцію соціокультурного імунітету. Здійснено аналіз умов щодо здатності особистості зберігати автономність, ідентичність, усвідомлювати свої межі. Обґрунтовано роль релігійних та етнокультурних чинників конструктивної міжособистісної взаємодії та фундаментальне значення свободи волі в житті людини.