Розглянуто питання співвідношення теорії мови та теорії мистецтва як формалізації поняття "живописний аналог культурного концепту", його матеріально-духовної паралелі, алоконцепту, а також здійснено спробу визначити інтерпретанту естетичного знаку у контексті семіотики культури, мови та мистецтва.

Рассмотрен вопрос общности теории языка и теории искусства в плане формализации понятия "живописный аналог культурного концепта", понимаемый как его материально-духовная параллель или алоконцепт, а также осуществлена попытка определения интерпретанты эстетического знака в контексте семиотики культуры, языка и искусства.

In the article the idea of picturesque clone cultural concepts is esteemed and the attempt implements to give him formal definition.

Наголошено, що суттєві зміни способів естетичного сприйняття у добу постмодерну обумовлюють необхідність розгляду метафори візуального мислення у контексті культурно-історичного підходу.

Акцентировано, что существенные изменения способов эстетического восприятия в эпоху постмодернизма обусловливают необходимость рассмотрения метафоры визуального мышления в контексте культурно-исторического подхода.

Essential changes of ways of aesthetic perception in epoch of a postmodernism cause necessity of consideration of a metaphor of visual thinking for a context of the cultural - historical approach.

Представлено символ як смислову характеристику декоративного твору та як невід'ємну частину загальногокультурного процесу.

Представлено символ как смысловую характеристику декоративного произведения и как неотъемлемую часть общекультурного процесса.

A symboll as semantic performance of decorative product. The integral part of the socially cultural process.

Зважаючи на засоби художньої абстракції та номінації у мистецтві, здійснено спробу розглянути нефігуративне мистецтво як своєрідну абстрактну семіотику та надати їй відповідного визначення.

С учетом принципов абстрагирования и именования в искусстве, осуществлена попытка рассмотреть нефигуративное искусство как своего рода абстрактную семиотику и дать ей соответствующую интерпретацию.

In the article, resting on principles abstracting and naming in arts, the attempt is carried out to consider not-imaging art as some kind of abstract semiotics and to give her the conforming interpretation.

Зроблено спробу визначити підходи до філософсько-мистецтвознавчого аналізу естетико-символічного вираження емоційно-чуттєвого кордоцентризму як архетипової ментальної складової української естетичної свідомості у народній картині "Козак Мамай".

Предпринята попытка определить подходы к философско-искусствоведческому анализу эстетико-символического выражения эмоционально-чувственного кордоцентризма как архетипической ментальной составляющей украинского эстетического сознания в народной картине "Казак - Мамай".

Зазначено, що текстуальний аналіз костюма дозволяє зрозуміти його соціокультурну природу, дослідити взаємний вплив костюма та тіла людини, а також розкрити зміст естетичного ідеалу.

Отмечено, что текстуальный анализ костюма позволяет понять его социокультурную природу, проследить взаимовлияние костюма и тела человека, а также уточнить содержание эстетического идеала.

Text analysis permits to understand the social and cultural nature of costume, coupling effect the costume and body, to precise the substance of aesthetic ideal.

Наведено різні підходи до аналізу проблеми символу, запропоновано основні його концепції в психоаналізі, структуралізмі, герменевтиці та інтуїтивізмі в естетичному аспекті. Розглянуто специфіку символізації в класичному мистецтві та модернізмі, а також проблему символу в інтуїтивістській філософії О.Ф.Лосєка.

Приведены различные подходы к анализу проблемы символа, предложены основные его концепции в психоанализе, структурализме, герменевтике и интуитивизме в эстетическом аспекте. Рассмотрены специфика символизации в классическом искусстве и модернизме, а также проблема символа в интуитивистской философии О.Ф.Лосека.

Висвітлено соціально-філософські аспекти "дерева-символу". Проаналізовано символ дерева в поетичній творчості Лесі Українки, його роль у традиційній культурі українців, весільній обрядовій пісенності у регіональному аспекті. Розглянуто питання використання деревної рослинності у фітодизайні, ландшафтній архітектурі та озелененні. Описано механізм дії мінералізованої (пластової) води на сільськогосподарські рослини, декоративні властивості гідрофільних рослин, перспективних для озеленення водних екосистем урбанізованих територій. Розкрито ареалогічну структуру та визначено цінність інтродукції деревно-чагарникових видів рослин ботанічного саду Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського.

Освещены социально-философские аспекты "дерева-символа". Проанализирован символ дерева в поэтическом творчестве Л.Украинки, его роль в традиционной культуре украинцев, свадебной обрядовой песенности в региональном аспекте. Рассмотрены вопросы древесной растительности в фитодизайне, ландшафтной архитектуре и озеленении. Описаны механизм действия минерализированной (пластовой) воды на сельскохозяйственные растения, декоративные свойства гидрофильных растений, перспективных для озеленения водных экосистем урбанизированных территорий. Раскрыта ареологическая структура и определена ценность интродукции древесно-кустарниковых видов растений ботанического сада Таврического национального университета им. В.И.Вернадского.

Розглянуто мистецтво як символічну форму культури і його зв'язок з міфом, мовою, релігією та філософією.

Рассмотрено искусство как одно из символических форм культуры и его связь с мифом, языком, религией и философией.

The author regards art as a symbolic form of culture in interconnectedness with myth, language, religion and philosophy.

Зазначено, що у часи історичної невизначеності важливим є звернення до класичних творів і життя класиків. Автор звертається до науковців, які займалися розробкою теми діалогу в культурі та її виховного впливу на молодь. Одним із таких звернень у бутті українця може бути життя філософа та педагога Григорія Сковороди. Діалоги Сковороди насичені символами, метафорами, але це не заважало йому зосереджуватися на змісті - головного у його філософських працях, де погляди на прекрасне та його суть визначалися домінантою його творчості - проблемою свободи та відповідальності людини, її гармонії із світом.

Розглянуто явище візуального перекладу літературного тексту, що визначається як трансвидовий художній переклад між словом і зображенням та є одним з малодосліджених виявів художнього мислення. Простежено передумови загальноестетичного тлумачення явища перекладу. На базі структуралістських концепцій з'ясовано суть процесу трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування оригіналу. На основі аналізу візуального перекладу літературного тексту визначено трирівневу структуру трансвидового перекладу, яка складається з художнього смислу, тексту та мови. Доведено, що об'єктивною основою функціонування перекладності є універсалії художнього мислення, розкрито їх типологію та форми візуальної репрезентації.

Запропоновано трактування концепту символу як визначальної засади художньої культури. Доведено, що даний концепт започаткувався у Платонівській "ідеї" прекрасного, однак він фактично був протосимволом, з якого надалі розвинувся концепт символу. Етимологічна багатозначність концепту символу дозволила запропонувати положення, що символ, розвиваючись, мав характеристики: алегоричну, знакову, образну, емблематичну, аналогічну, які надалі проявлялися як самостійні символічні форми. За цього символічна компонента є наявною в кожній з цих форм і стає їх якістю. Зазначені характеристики виявляють межі взаємозв'язку, тобто символічна компонента зв'язує тканину семіозису культури й водночас має якість його різних форм. Запропоновано трактування синестезії та сугестії як основи символістського світочуття та засобів втілення символів у художній творчості.

Проведено комплексний аналіз музичної події (МП), визначено чинники естетичної активності музичного розуміння. Показано особливості творення музичного образу, протяжної повноти буття на підставі естетично-інтенціональної інтеграції музикальної суб'єктивності та символічно-звукового цілого. Виявлено темперальність МП як інтеграцію переживань часовості у постаті часу - символічній квінтесенції їх буттєвого змісту, утворюваної естетично дієвими моментами. Проаналізовано образний вимір переживань часу - перевід протяжності в рух, що робить плин естетично відчутним і формує просторову семантику символічного континууму. Показано спосіб, за допомогою якого естетична констатація звучань зумовлює синтез рухомої позиції музичної "присутності" та її семантичного оформлення шляхом проекції змін, відношень подоби та періодичностей у гілетичній конфігурації звукового явища в екзистенціальні переживання ритмічного руху. Визначено роль логіки розвитку в музичній символізації.

Розглянуто філософсько-естетичні засади концептуального аналізу специфіки архетипів у міфопоетичній творчості та міфологізованому мистецтві. Проаналізовано аналітичний, компаративний, генетичний, структурно-типологічний та функціонально-соціологічний методи дослідження індоєвропейської міфології та її відтворення у мистецтві. Доведено адекватність символічної інтерпретації міфології як засобу естетичної інтеграції трьох рівнів буття - особистісного, соціального та космічного. Обгрунтовано доцільність конвертування міфопоетичної опозиції "світ людей - інший світ" у психологічну опозицію "свідомість - колективне позасвідоме" та можливість естетичного вивчення архетипного образу Потойбічного Світу, створеного певним етносом, як автопортрета колективного позасвідомого даного народу у міфі, фольклорі, мистецтві. Розглянуто міфопоетичне уявлення про художню творчість як відтворення онтологічного архетипу-прецеденту. Досліджено характер реміфологізації сучасної художньої культури, шляхи її естетичного аналізу.

Запропоновано концепцію естетичного знаку як специфічної модальності соціокультурної інформації у атенціональній даності. Виявлено основні концептуальні підходи до проблеми визначення естетичного знаку, сформульовано основні протиріччя існуючих положень і показано можливість їх вирішення. Проаналізовано специфіку організації художнього твору у відношенні до семіотичної організації естетичних об'єктів. Розглянуто особливості знакових конструкцій у естетичних процесах. Досліджено загальносеміотичні аспекти в організації естетичного семіозу. Проаналізовано особливості естетичних семантики, синтактики і прагматики. Розглянуто естетичний знак як носій естетичної інформації. Проаналізовано концептуальні положення теорій естетичної інформації. Виявлено основні аспекти естетичної інформації та розкрито атенціональний механізм утворення естетичної інформації. З використанням соціокультурного й антропологічного підходів до естетичних процесів, мистецтва і знакових систем сконструйовано типологію форм естетичного семіозису.

На підставі аналізу положень загальної теорії символу та положень музичної семіотики запропоновано інваріантну структуру музичного символу як художнього виміру. Висвітлено семантичні та логічні функції Дзеркала як предмета культури. Вивчено специфіку виявів принципу Дзеркала в музиці, систематизовано функції Дзеркала в музичному творі (ідею, образ, метафору, техніку, символ). Досліджено музикознавчу проблематику в аспектах: співвідношення Дзеркала та інтерпретації (виконавської та слухацької), інтроспекції та сприйняття, свідомості та мислення, символізація музичного тексту та мовлення. Існуючу ієрархію виявів дзеркала в музиці доповнено новими категоріями - своєрідними синонімами Дзеркала, які є ключовими для осягнення символу Дзеркала в музиці: свідомість автора; "Я - Свідомість", тип спілкування ("Я - Я"; "Я - Інший"). Запропоновано концепцію, за якою ключове поняття "Я - Свідомість" пов'язане з духовною сутністю авторського "Я" та "героя" твору як його відображення. Розглянуто ідею належності Дзеркала до метафізичних символів культури. Для музичного мистецтва такий феномен визначено як символ особливого різновиду. Розглянуто семантичні функції Дзеркала як образу Людини. Зведено всі існуючі дефініції та запропоновано модель Дзеркала як об'єкта музичного мистецтва.

Визначено природу символу, його когнітивні можливості та механізм функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціальних систем. Розглянуто поняття символу, символічного тексту з використанням положень діалектичної методології, комунікативного трактування соціокультурних процесів, досліджуваних у рамках синергетичного підходу. З'ясовано, що символ є засобом виявлення та пізнання навколишньої дійсності, дозволяє виявити внутрішню сутність тієї системи, яку він представляє, є загальнокультурною категорією і має право бути включеним до групи базових концептів синергетичної парадигми. Встановлено можливість продуктивного використання символу під час формування управлінських впливів на соціальну систему.

Здійснено комплексний аналіз лінгвофілософських і культурологічних аспектів ідеї інтертекстуальності. Визначено інтертеоретичний та міждисциплінарний характер оформлення концепту "інтертекст", а також його варіативність, зумовлену труднощами концептуалізації інтертекстуальності як "явища". Виділено напрямок, пов'язаний з критикою репрезентаційної моделі мови та проблемою "симулятивності позначення". Умотивовано сполучення підходу до тексту як до "множинного" (децентрованого, несамототожного, відкритого наступним трансформаціям-"переписуванням") та ідеї дискурсивної "розрізненості" природної мови. Висвітлено адекватність метафоричного вираження "проблемної сутності" інтертексту. Уточнено спосіб співвідношення "множинного тексту" та "безлічі текстів", підстави варіативності інтертекстуальних практик, характер метаморфоз суб'єктивності скріптора. Запропоновано варіанти метафори й обгрунтовано доцільність її використання для аналізу культурних явищ, спрямованих на "збільшення відмінностей" та "толерантність до Іншого".

Досліджено розвиток українського символізму в контексті європейської культури. Обгрунтовано, що символ у своїх контекстуально-культурних конкретних проявах розкривається через категорії одиничного та загального, конкретного й абстрактного, матеріального та духовного, образу й ідеї. Проведено аспектний філософський аналіз даного філософсько-культурологічного феномену. Зроблено висновок, що "символ" є найбільш повною формою відображення людського буття. Доведено, що символ як такий є результатом спільної роботи свідомості та колективного несвідомого, який на етапі свого зародження проявляється в архетипах. З'ясовано, що основною особливістю символу є його несвідома природа. Проаналізовано різні концепції щодо проблеми символу в європейській і вітчизняній філософській і культурологічній думці. Досліджено витоки та становлення символу в культурі праукраїнців. Розглянуто особливості розвитку символізму в українській культурі Києворуської доби та виявлено, що у даний період набувають пріоритетності символи "софійності", "слова". Розкрито значення символу як образу світобудови. Визначено місце та роль символу в культурному розвитку України у період середньовіччя. Простежено динаміку розвитку символу доби Відродження та Бароко. З'ясовано, що у період Відродження символ є основним засобом пояснення ідей розуму, а в добу Бароко - способом переходу від поняття до образу. Проаналізовано символічне світобачення українських романтиків.

Класифіковано український та ірландський орнаментальний та епічний матеріал на підставі структурно-семантичних інваріантів - умовно-графічних ідей центричності, бінарності, тернарності. Здійснено просторово-часову інтерпретацію систематизованого матеріалу. Виявлено характер інваріантних системних зв'язків просторово-часової символіки традиційного мистецтва України та Ірландії шляхом міжвидової та крос-культурної взаємоінтерпретації (пошуків універсального). Визначено способи та характер варіантного, образно-конкретного втілення універсальних просторово-часових схем української та ірландської традиційної символіки.