Дисертація є теоретичним дослідженням філософсько-методологічних засад соціальної прагматики як методу аналізу мовних явищ, пов'язаних з відхиленнями (девіаціями) у дискурсі. Визначаються основні аспекти соціальної прагматики; уточнюється зміст терміну "дискурс" у концептуальному контексті комунікації як одиниці методологічного аналізу; виявляються методологічні засади аналізу відхилень (девіацій) у дискурсі, пов'язаних зі специфікою вживання стилістичних засобів у нестандартних (девіантних) ситуаціях; обгрунтовується універсальність соціально-стилістичного підходу до аналізу метафори як стилістичної девіації у дискурсі; розкривається необхідність врахування соціально-прагматичних принципів аналізу дискурсу при дослідженні стилів спілкування (нейтрального, гумористичного, іронічного, образливого).

Досліджено метафізичні аспекти феномену музики. Музика, як специфічне явище культури, виступає у вигляді значення, історії та певних дискурсів, а саме: античного, середньовічного, Відродження, Нового часу, Просвітницького й інших типів дискурсів відносно історичних епох. Саме аналіз певного типу музичного дискурсу, розуміння та тлумачення значення феномена музики показав, що зміст кожного з розглянутих типів виявив власну автономність і специфіку щодо конкретних характеристик метафізичних складових. Метафізичні аспекти феномену музики включають питання онтологічного, гносеологічного й аксіологічного характеру. В даному значенні тенденції еволюції філософії музики виражаються в послідовній зміні відповідей на питання стосовно значення, смисл, цінності феномену музики, в межах певного взаємозв'язку даних питань.

Розглянуто проблему діалектики досягнення сенсу музики через трансцендентно-символічне начало в структурі музики. У процесі розробки трансцендентно-символічного аспекту в структурі сенсу музики проаналізовано праці видатних вчених. Зазначено, що в одному випадку трансцендентно-символічний компонент, превалюючи, веде за собою людину, визначає її шлях, а в іншому поступається місцем чуттєвому началу, яке може переходити в ірраціональне, що спостерігаємо в сучасній музиці.

Досліджено феномен двійництва та його реалізацію в мистецтві. Встановлюється, що двійництво - художній прийом, який виконує смислотворчі та формотворчі функції, генетично виріс з міфології та особливої популярності набув у творчості передромантиків, романтиків, постмодерністів та в масовій культурі. У публікації виокремлено та проаналізовано такі модифікації феномену двійництва в художньому творі: герой та його alter ego, інкорпороване у фізичну оболонку; внутрішнє, психологічне "двійництво" суб'єкта; персонажі-близнюки, персонажі-клони; спосіб групування дійових осіб, при якому один герой "віддзеркалює" певні якості іншого; мотив "двосвіття" та блукання персонажів поміж реальностями.

Рассмотрена проблема реализации концептов времени и пространства в музыкальных произведениях Л. Бетховена и С. Прокофьева. Проведен сравнительный анализ интерпретации данных категорий в различных философских системах и музыкальном наследии композиторов различных эпох. Исследованы музыкальные средства, с помощью которых выражаются время и простанство в произведениях композиторов, а также влияние стилевых особенностей.

Розкрито позитивний вплив писанкарства як прояву народної української творчості на єднання естетичного та трудового виховання особистості, формування світогляду та духовного розвитку людини.

Розглянуто соціально-філософські рефлексії феномену графіті, який розглянуто як релевантна символічна форма в комунікативній системі соціальної семантики урбаністичного світу. Методологічно узгоджено поєднання різних напрямів і концепцій в межах комунікативної парадигми. Обгрунтовано знакову природу та символічну форму графіті. Урбаністичний світ досліджено як складну ієрархічну семіотичну систему. Повсякденність та образ міста репрезентуються як феноменологічне поле в якому розгортається трансляція та тлумачення соціальних смислів. Доведено, що соціально-просторова та культурна специфіка сучасного міста викликає потребу в символічному оформленні комунікації у вигляді графічних, знакових повідомлень, як альтернативного комунікаційного каналу за умов їх надлишку в сучасному світі. Уточнено основні соціальні функції графіті. Запропоновано концепцію графіті, як синтезу трьох складників, а саме: персонально-рефлексивного, комунікативного та соціально-онтологічного, що реалізуються відповідно в трьох типах практик графіті, а саме соціально-побутових, художніх та соціально-протестних.

Виявлено й обгрунтувано особливості формування наукового мистецтва як трансдисциплінарної стратегії дослідження. Доведено, що постнекласична наука створює новий епістемологічний та методологічний контекст, в якому мистецтво та наука знаходять можливості взаємодії, а зіставлення перспектив породжує багатоманітність підходів. На підставі їх узагальнення запропоновано реінтерпретацію доповнюваності пізнавального та методологічного інструментарію наукового та художнього пізнання. Виявлено та репрезентовано наукове мистецтво (science art) як напрям сучасного синтезу науки та мистецтва, описано й охарактеризовано основні види та проекти наукового мистецтва. Наукове мистецтво (science art) водночас представляє оригінальні художні практики та виступає елементом наукового процесу від постановки гіпотези й експерименту до соціалізації наукового знання. Стверджується, що сучасне наукове мистецтво є результатом втіленням тенденції культурної гібридизації. Показано та охарактеризовано постнекласичні перспективи наукового мистецтва як трансдисциплінарного напряму досліджень. Наведена спроба виявити й експлікувати філософсько-методологічні засади наукового мистецтва. Обгрунтовано, що переосмислення принципу доповнюваності наукового та художнього способів пізнання задає за умов сучасної культурної та наукової ситуації нові перспективи стосунку науки та мистецтва не лише на рівні зіставлення двох типів знання та форм пізнавальної діяльності, але й на інституціональному рівні як акумулювання нового спільного інституціонального досвіду.