Проведено дослідження особливостей функціонування мови у контексті філософської рефлексії. Обгрунтовано змістову єдність мови та мислення, визначено філологічну сутність монотеїстичних релігій (буддизму, ісламу та християнства). Проаналізовано релігійні тексти Старого та Нового Завітів, максими буддизму, Коран, основні теоретичні положення представників патристики, давньокитайської, античної, давньоіндійської, середньовічної, новочасної та класичної німецької філософії. Розглянуто питання відображення функціонального призначення мови в найвизначніших світових історико-філософських концепціях.

Проведено исследование особенностей функционирования языка в контексте философской рефлексии. Обосновано содержательное единство языка и мышления, определена филологическая сущность монотеистических религий (буддзима, ислама и християнства). Проанализированы религиозные тексты Старого и Нового Заветов, максимы буддизма, Коран, основные теоретические положения представителей патристики, давнекитайской, древнеиндийской, античной, средневековой, классической немецкой философии, а такоже основных философских учений Нового времени. Рассмотрены вопросы отображения функционального назначения языка в наиболее значительных мировых историко-философских концепциях.

Розглянуто повісті українського письменника М.Старицького, в яких простежується релігійність, розкрито її причини. Показано, як за допомогою фактора віри у творах письменника ставляться й осмислюються проблеми світоглядного, історіософського, морально-етичного, соціального та побутового планів.

Рассмотрены повести украинского писателя М.Старицкого, в которых прослеживается религиозность, раскрыты её причины. Показано, что через фактор веры в произведениях писателя ставятся и осмысливаются проблемы мировоззренческого, историософского, морально-этического, социального и бытового планов.

Проанализированы актуальные проблемы теолингвистики - нового активно развивающегося направления современного языкознания, которое не ограничено ни рамками конкретного языка, ни рамками конкретной религии. Рассмотрены история ее становления, современное состояние, перспективы развития. Изложены результаты исследования особенностей формирования религиозного языка, дискурса, социолекта, стиля, текста, жанра. Описаны языковые средства религиозного стиля, изучены фонетические особенности православного социолекта, раскрыта роль старославянского языка в истории русского литературного языка. Рассмотрены когнитивные и концептуально-прагматические параметры, сближающие Интернет и религию. Изучена концептосфера сакральных текстов, проанализированы проблемы взаимодействия филологии и богословия в сфере религиозного дискурса, обоснованы рекомендации по использованию концептуального анализа и лингвокультурологического подхода в практике преподавания гуманитарных и богословских дисциплин в духовных ВУЗ. Раскрыто сакральное содержание концептов "правда" и "истина" в поэтическом языке П.А. Вяземского. Рассмотрены проблемы перевода религиозных текстов, в частности, освещен опыт составления словаря русско-польской терминологии теолингвистики. Проанализированы особенности формирования и функционирования в русском языке лексики, связанной с исламом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э212.4:Ш

Рубрики:

Релігія та філологічні науки

Шифр НБУВ: Ж69184/Теор.іст.культ. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Комплексно вивчено апокрифіку І.Франка (вченого, видавця, письменника). Проаналізовано його концепцію апокрифів як мімезису Святого Письма, її суголосність з сучасною парадигмою студій. У аспекті прочитання текстів ученого висвітлено процес входження апокрифічної літератури в український духовний простір, національну рецептивну модель апокрифічної літератури, книжність як прикметну рису українського письменства різних періодів. Досліджено текстологію збірки "Апокрифи і легенди з українських рукописів", рецепцію збірки у критиці, особливості наукового дискурсу І.Франка, зокрема його компаративістику. Розглянуто апокрифічний код Франкового художнього тексту (поетичного й прозового), інновації письменника у трансплантації культурного коду, що віками існував в естетичній скарбниці людства, до структури власного образотворення з сюжетотворення. З архіву І.Франка опубліковано корпус пам'яток апокрифічної літератури "Віднайдення святих речей".

Розглянуто один із аспектів науково-теоретичних засад релігієзнавчого аналізу філософсько-літературної спадщини Івана Франка - ступінь розробки цієї проблеми станом на сьогодні. Зроблено висновок, що вивчення співвідношення сцієнтистського й релігійного у доробку Франка повинно виходити з засадничого аналізу сутнісних філософських трансформацій доби модерну.

Досліджено притчу як об'єкт дискурс-аналізу в контексті лінгвістичного релігієзнавства у порівнянні з наратологічними методами дослідження притчі як літературного жанру. З'ясовано, що останнім часом притча стає об'єктом філософських ікультурологічних досліджень, розглядається не як літературознавча категорія, а як явище семіотики й феномен культури.

Исследована притча как объект дискурс-анализа в контексте лингвистического религиоведения в сравнении с наратологичнимы методами исследования притчи как литературного жанра. Установлено, что в последнее время притча становится объектом философских и культурологических исследований, рассматривается не как литературоведческая категория, а как явление семиотики и феномен культуры.

The article examines the parable as an object of the discourse analysis in the context of the linguistic religious studies in comparison with the narratological research methods of the parable as a literary genre. The author states that the parable has recently become the object of philosophical and cultural studies and is regarded not as a literary category but as a phenomenon of semiotics and culture.

Представлено історію руського Вільна, яке було містом багатьох культур. З'ясовано, що базовим для книговидання стали осередки релігійної культури - руські (православні й уніатський) монастирі, церкви та братства. Скаталагізовано 128 пам'яток руської релігійної культури. Переважна їх більшість - друковані кириличні видання, решта - 27 польськомовних, одна латиномовна й одна грецькомовна книги. Десять книг не збереглося в жодному примірнику. Найбільше книг було видано у відомих друкарнях дому Мамоничів і Святотроїцького та Святодухівського православних братств. Сфокусовано увагу на комплексному аналізі маловідомого твору Іпатія Потія про Берестейський собор (1597 р.), а також фунерального панегірика Лева Кревзи на похорон Йосафата Кунцевича (1625 р.). Відбулася сакралізація міста внаслідок поширення топосу Богоспасаємого граду. Зазначено, що колосальний пласт пам'яток релігійної культури, виданих друком і поширюваних у Київській митрополії, дозволив сформулювати парадигму кодифікації релігійної культури києво-руського християнства.