На основе классических работ Э.Дюркгейма, М.Вебера, Б.Малиновского прослежены этапы развития и важнейшие течения социологии религии. Отражен современный уровень знания ключевых проблем этой отрасли знаний - понимания и определения религиозного феномена, форм организации религии, ее взаимодействия с политикой, экономикой и другими социальными системами.

Наведено визначення основних понять соціології релігії й висвітлено її проблеми. Охарактеризовано релігію як предмет соціологічного аналізу та розглянуто методи її дослідження, основні етапи розвитку, а також головні течії соціології релігії. На підставі доробку класиків і праць сучасних дослідників у цій галузі знань, авторами детально проаналізовано усі рівні соціального буття релігії та динаміку її взаємовідносин з різними структурами суспільства.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э211 + Э210.11

Рубрики:

Релігія та суспільство

Соціальні функції релігії

Шифр НБУВ: Ж69265 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто релігію як системно-функціональний чинник утвердження людини в її суспільному бутті, а також функціональність релігійного комплексу як форму реалізації суспільної сутності релігії. Визначено суб'єкти та об'єкти її суспільного функціонування. Розкрито зміст функціонування релігії в процесі соціогенезу.

Рассмотрены религия как системно-функциональный фактор утверждения человека в его общественном бытии, а также функциональность религиозного комплекса как форма реализации общественной сущности религии. Определены объекты и субъекты ее общественного функционирования. Раскрыто содержание функционирования религии в процессе социогенеза.

Розкрито сутність соціології релігії як наукової дисципліни, висвітлено історію її виникнення та розвитку. Наведено характеристику ритуалів і міфів як елементів релігійно-символічної системи. Розглянуто соціологічні теорії релігії, показано її вплив на інтеграцію суспільства, соціальні зміни, виникнення та розвиток конфліктів, проаналізовано позитивні та негативні наслідки даних явищ. Викладено відомості про розвиток неоеволюціонізму як нового напряму соціології релігії. Визначено структуру та функції релігії, описано моделі релігійних відносин. Охарактеризовано процес формування релігійної свідомості, досліджено її взаємодію з державою. Визначено зміст культової та позакультової релігійної діяльності, сакралізації та секуляризації. Розглянуто особливості використання релігійних традицій у діяльності різних соціальних інститутів.

Раскрыта сущность социологии религии как научной дисциплины, освещена история ее возникновения и развития. Дана характеристика ритуалов и мифов как элементов религиозно-символической системы. Рассмотрены социологические теории религии, показано ее влияние на интеграцию общества, социальные изменения, возникновение и развитие конфликтов, проанализированы позитивные и негативные последствия данных явлений. Приведены сведения о развитии неоэволюционизма как нового направления социологии религии. Определена структура и функции религии, описаны модели религиозных отношений. Охарактеризован процесс формирования религиозного сознания, исследовано ее взаимодействие с государством. Раскрыто содержание культовой и внекультовой религиозной деятельности, сакрализации и секуляризации. Рассмотрены особенности использования религиозных традиций в деятельности различных социальных институтов.

Стаття є соціологічною рефлексією на грунті аналізу наявних іконографічних типів Софії та "корпусу текстів Премудрості".

Проанализированы подходы, использование которых позволило бы адекватно интерпретировать данные социологических исследований в области религиозности. К таким подходам следует отнести, прежде всего, семиотический, в частности семантический подход, а также теорию понимания. Эти подходы позволят восполнить недостаточность и неадекватность для исследования религиозности основного метода сбора эмпирической информации в социологии религии - опроса. Неадекватность опроса как метода исследования религиозности в ситуации постоянной трансформации религиозных представлений значительно усиливается.

Здійснено історико-філософський аналіз поняття ментальності та розглянуто існуючі в історії наукової думки основні підходи до вивчення ментальної проблематики. Розкрито суть основних понять та особливостей методологічних засобів дослідження. Висвітлено детермінанти та характерні риси української ментальності, а також питання щодо їх екстраполяції на духовно-релігійний аспект вияву. Проаналізовано місце релігії у процесі духовно-національного відродження України, розглянуто проблематику "радянської спадщини" у духовному бутті сучасного українства. Розвинуто теоретичні підходи та здійснено практичну ілюстрацію проблеми "кризової ментальності", наведено практичні рекомендації щодо вирішення складнощів пострадянського життя. Відзначено, що всі ознаки духовного буття сучасного українства у контексті кризи традиційної релігійності доводять актуальність проблеми духовної культури українства.

Досліджено вплив релігійного чинника на становлення та функціонування основних сфер людського буття, до яких належать мотиваційна та світоглядно-ціннісна. Виявлено й охарактеризовано фактори, що визначають специфіку формування соціального простору людини, тенденції розвитку суспільства в цілому та села як особливої форми існування українців. Встановлено закономірності повсякденного існування та функціонування сільського конгломерату. Визначено можливості релігійного чинника щодо формування домінантної світоглядної парадигми сільської молоді, що навчається в аграрних вузах. Розкрито специфіку постійної безперервної трансформації світосприйняття та світоставлення сучасного молодого покоління. Проаналізовано особливості впливу релігії як найбільш суттєвого чинника формування мотиваційно-ціннісної сфери молодої людини з села.

Проведено комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження особливостей комунікаційної функції релігії у православ'ї, католицизмі та протестантизмі. Розроблено термінологічну базу, а також визначено місце комунікаційної функції у системі християнства. Охарактеризовано вплив соціокультурної ситуації на становлення та розвиток християнських конфесійних систем. Проаналізовано основні складові комунікаційної системи християнства, а саме: вербальну комунікацію, складовими якої є усна та письмова мова, канонічні релігійні тексти, книгодрукування, молитва, сповідь, проповідь. Розглянуто аспекти невербальної комунікації, а саме: міміку, жестикуляцію, колір, одяг, храм, ікону. Охарактеризовано змішану комунікацію, яка найчастіше використовується у сучасному християнстві. Значну увагу приділено подієвій комунікації. Досліджено проблему зв'язку засобів передачі інформації та специфіки комунікаційних систем християнських конфесій. Проаналізовано трансформації конфесійної комунікації під впливом сучасних технологій, особливості сприйняття такої комунікації, психологічні зміни у віруючих.

Розглянуто місце віри у структурі духовності. Показано специфіку релігійної віри, її відмінність від віри наукової. Проаналізовано співвідношення та взаємозв'язок релігійної віри та духовності. Розглянуто місце релігійної віри в ірраціональному пізнанні. Розкрито різницю між вірою у живого Бога та іконного. Зазначено, що духовність без релігійної віри реалізується не повною мірою.

За допомогою методу аналізу поглядів українських соціологів на проблему співвідношення в релігійному житті етнічної спільноти, яка сповідує світову релігію, тенденцій універсалізму та націоналізму, виявлено, що світові релігії наповнюються національним змістом через процес самоствердження нації (О. Бочковський); діалектика універсального й національного здатна реалізуватись у функціонуванні певної світової релігії, як, наприклад, українське християнство (М. Грушевський). З огляду на універсальність будь-якої християнської релігії немає підстав для тверджень про національний характер якоїсь із християнських церков (В. Липинський).

Розглянуто особливості вивчення взаємодії між релігією та суспільством у сучасній соціології релігії. Надано теорії, що вивчають трансформацію релігії та її пристосування до сучасних умов, виникнення нових форм її взаємодії з політичним та публічним. Зроблено огляд напрацювань українських соціологів у напрямі інтерпретації місця й ролі релігії в сучасному суспільстві та акцентовано увагу на можливостях застосування підходів західної соціології релігії для концептуалізації та дослідження релігійного життя в Україні.

Розглянуто історію та сучасний стан дослідження психологічних наслідків індивідуальної релігійності особистості. З'ясовано доцільність дослідження психологічних наслідків такої релігійності за характеристиками їх відбиття у динамічних підструктурах особистості. Проаналізовано гіпотетичні напрями змін у сфері підструктури характеру людини як один з аспектів психологічних наслідків індивідуальної релігійності. Приділено увагу очікуваним аспектам відбиття зазначеної релігійності у психічних станах людини. Здійснено теоретико-методологічне обгрунтування (з урахуванням генетико-моделювального методу) і емпіричну перевірку змісту та форм прояву психологічних наслідків індивідуальної релігійності, операціоналізованих у термінах Я-переживань, що виникають під впливом розвитку релігійної самосвідомості, та пов'язаних з нею змін у функціонуванні основних підструктур особистості, зокрема динамічних: внутрішнього світу, характеру і психічних станів. Систематизовано психологічні наслідки Я-переживань.

Надано порівняльну характеристику рівня та специфіки релігійності 45 європейських суспільств (48 країн і територій) на базі даних IV хвилі Європейського дослідження цінностей (2008 - 2010 рр.) за параметрами віри в продовження свідомого існування після смерті, релігійної самоідентичності, релігійного ексклюзивізму та відвідування релігійних служб. На базі цих даних висловлено деякі зауваги щодо застосовності теорії секуляризації для пояснення рівня та специфіки сучасної релігійності суспільств європейського континенту.

Проаналізовано феноменологічну концепцію пояснення організації знання здорового глузду, що є основою для конструювання соціальної реальності особистістю. Наведено специфічні фактори, які впливають на механізми створення знання здорового глузду релігійної особистості.

While a number of current studies of religion are based on the religiosity dimension approach, in most cases, this approach is used only as a structural base for choosing an investigation level. At the same time, multidimensional approach can help us understand which combinations of religious manifestations are associated with self-identification as a religious person. The article presents analysis of empirical data with the aim to evaluate how various religiosity dimensions are related to identifying oneself as religious or non-religious and to investigate respective correlation differences in terms of direction and intensity in societies of Eastern Europe. It presents a comparative analysis of EVS survey results from 19 countries of Eastern Europe. It shows that, while all of the countries within the region have statistically significant positive correlations between religiosity dimensions and considering oneself (non)religious; correlation strengths differ so significantly that it is difficult to claim about unified pattern across all Eastern European societies. Comparative analysis of archived results allows to identify several clusters of countries within the region with common patterns in intensity of correlation between religiosity dimensions and considering oneself (non)religious. The differences in correlation profiles might be caused by historical and cultural background of the counties, their denominational structure and share of persons who consider one selves religious, character of cultural concept of a religious person and linkage of religious identification with other identities in society.

Розглянуто особливості професійної релігійної освіти Української православної церкви Київського патріархату. Окреслено напрями розвитку релігійної освіти в Україні. Висвітлено основні соціально-психологічні особливості та умови професійної підготовки студентів-богословів: чіткий розпорядок дня, часткова соціальна депривацiя, переважання професійного виховання над професійним навчанням, життя згідно з положенням "церковного уставу", постійна включенiсть у практичну діяльність. Окреслено специфіку релігійних ВНЗ, порівняно з державними. Емпірично досліджено та описано особливості загальної релігійності як соціально-психологічної властивості особистості і її компонентів у студентів-богословів. Серед таких компонентів - ставлення до релігії як філософської концепції; ставлення до магії як віри в інший світ; тенденція пошуку в релігії підтримки й розради; зовнішні ознаки релігійності; інтерес до так званої "псевдонауки", загадкових і таємничих явищ; тенденція вірити у творця; наявність релігійної самосвідомості; ставлення до релігії, як зразка моральних норм поведінки. Виявлено недостатньо розвинені структурні компоненти релігійності в студентів-богословів, серед яких - віра в інший світ, який впливає на реальність через певні знаки та більшу опору на знання, а не на віру під час сприймання навколишнього світу. Простежено динаміку розвитку релігійності студентів майбутніх священнослужителів на 1 - 6 курсах, що дає підстави стверджувати про зростання загального рівня релігійності протягом навчання в релігійних ВНЗ.

Здійснено концептуалізацію східних духовних практик як феномена життєвого світу особистості в полікультурному суспільстві. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до аналізу життєвого світу в історико-соціологічній ретроспективі. Значну увагу приділено перспективам соціологічної інтерпретації концепції "дійсного світу життя" М. Бахтіна. Запропоновано методологічну схему дослідження життєвого світу Іншого. Здійснено соціологічну концептуалізацію східних духовних практик як феномена життєвого світу, що грунтована використанням феноменологічного категоріально-понятійного апарату, та як феномена полікультурного суспільства завдяки зверненню до концепту культурної форми. На підставі результатів авторського соціологічного дослідження, виконаного в тактиці історії життя, проаналізовано біографічно детерміновані ситуації індивідів, що практикують східні духовні практики, типи мотиваційних контекстів звернення до східних духовних практик, а також східні духовні практики як форми тілесної культури в життєвому світі індивіда.

Здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки кореляції секулярного та постсекулярного в сучасній релігійності - засобами цілісності методологічного інструментарію філософсько-релігієзнавчої та богословської наук через призму моделювання умов ефективної синергії філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах релігійності.