Освещена теория музыкально-исполнительских ремарок. Предложена методика анализа экспрессивно-речевых аспектов музыкального стиля. На основе статистико-семантической классификации музыкальных ремарок-образов построена концептуально-понятийная конфигурация "смыслового изваяния" картины мира композитора. Раскрыта сущность понятия "меры экспрессивности" различных параметров музыкального интонирования - темпоритма, агогики, динамики, артикуляции. Проанализирован опыт методики стилистического анализа музыкальных ремарок на примере анализа Прелюдий для фортепиано К. Дебюсси.

Досліджено стильові процеси музики XX ст. у контексті такої домінуючої тенденції культури даного періоду, як поліфонічність, що дозволяє визначити ціннісну роль творчого процесу та співвіднести розвиток мистецтва з філософським осмисленням стану сучасної культури. Відповідно до концепції діалогу М.Бахтіна уточнено сутність поняття "стиль", до наукового обігу введено категорію "стильове мислення". Обгрунтовано новий підхід щодо об'єднання до однієї системи особливостей стилеутворення у музиці XX ст., починаючи від формування творчого напрямку (феномену неостилів) та закінчуючи деякими стилістичними особливостями твору (жанрово-стильові запозичення). Розроблено підхід щодо вивчення нових стильових утворень у музиці XX ст. у контексті дослідження двох функцій традиції - охоронної та перетворювальної. Розкрито сутність явища стильового діалогу та його роль у музиці XX ст. у співвіднесеності з ціннісним аспектом композиторської творчості й основними тенденціями розвитку мистецтва даного періоду. Визначено основні типи діалогу, що можуть проявляти себе через категорію стилю. Виявлено культурно-історичні передумови інтенсивного використання стильового діалогу у творчості композиторів 2-ої половини XX ст. Досліджено типи включення іностильового матеріалу у твір та оціночні аспекти у його застосуванні. Вперше у вітчизняному музикознавстві проаналізовано твори Р.Щедріна кінця 1980-х - початку 1990-х рр., виявлено специфіку прояву стильового діалогу у творчості композитора. Встановлено особливості пізньої творчості Р.Щедріна. Визначено стильові ознаки жанру концерту як одного з провідних у творчій діяльності митця останніх років.

Розгляд бахіанства як творчої установки композитора та виконавця побудовано на теоретичних підвалинах психологічної концепції установки, розробленої Д. Узнадзе. Подання про установку транспонуються до сфери музичної професійної діяльності, відзначається психологічно настановний зміст звернення музикантів до тих чи інших типологічних показників музики Й. С. Баха. Спрямованість на моделювання в авторській стилістиці ознак мистецтва Й. С. Баха, яка втілена, зокрема, застосуванням композиційних принципів ДТК, кантати або пасіона, фуги як ключової архітектонічної та фактурної якості, інструментального лінеаризму як символу високої риторики музики німецького майстра - визначається як бахіанство, в узгодження з термінологічною практикою, що затвердилася у професійному середовищі (на кшталт "моцартіанство", "бетховеніанство").

Охарактеризовано феномен "полістилізму" й інтерпретовано його як динамічну реальність музичної композиції. Виявлено моделі й іншомистецькі вектори полістилізму. Надано цілісну характеристику інтертекстуальності музичної творчості композитора як методу художнього мислення й особливого способу організації текстів. Проведено багатовекторну інтерпретацію музичної творчості Є. Станковича як полістилітичної єдності за допомогою узагальнювальних категорій "діалог", "полілог", "артефакт", "сакральний етос".

Розглянуто жанр хорової поеми у творчості українських композиторів XIX - XXI ст. з позиції органічного синтезу музики та поетичного слова. Узагальнено культурно-історичні умови формування жанру в українській музиці, виявлено джерела та чинники, що сприяли зародженню жанру поеми в українській хоровій культурі. Детально розглянуто хорові поеми українських композиторів вказаного періоду з точки зору взаємодії двох часових видів мистецтва: музики і поезії. Розроблено відповідні методологічні підходи в дослідженні жанру хорової поеми, враховуючи різні рівні теоретизування. Розкрито та систематизовано характерні ознаки жанру та його національні особливості. Узагальнено та доповнено виконавсько-художні задачі жанру хорової поеми у межах української композиторської практики XIX - XXI ст.

Досліджено витоки та принципи полістилістичного методу композиції в музичній сфері та розкриває можливості полістилізму як нового типу універсалізації культурно-філософського та мистецького досвіду. Мета роботи - означення та обгрунтування полістилізму в естетичній теорії в контексті сучасної музичної практики. Приклади полістилістичних творів є в різних областях музичної практики ХХ століття. У середовищі академічних композиторів можна назвати Г. Малера, Ч. Айвза, Л. Андріссена, Б. А. Циммермана, А. Шнітке. Елементи полістилістики наявні в композиторів "третьої течії", які поєднували академічну та джазову сфери (А. Копленд, І. Стравінський), а також в сучасній прибалтійсько-скандинавській музиці: деяких творах Еркі-Свен Тююра, Д. Сармана та Т. Ріпдала. Сюди можна віднести експерименти різних музикантів з джазового середовища: М. Девіс, К. Джарретт, Г. Генкок, Ч. Коріа. Полістилістичні риси притаманні tango Nuevo аргентинського композитора А. П'яццола; шведського колективу "New Tango Orquesta"; аргентинського виконавця Д. Салюці та українського композитора В. Зубицького. Полістилістика проявляється у середовищі "екстремального металу": рання творчість американського гурту "Cynic" та своєрідна еклектика шведського гурту "Diablo Swing Orchestra". За основу дослідження взято арт-практику та теоретичну спадщину композитора А. Шнітке, а також розглянуто структуру та типологію полістилістичного методу. Проаналізовано погляд Ю. Єремєєвої стосовно моностилістичних та полістилістичних тенденцій розвитку музики ХХ ст. на основі етапної класифікації полістилістики К. Штокгаузена. Розглянуто типологію Ю. Грібінєнко, яка досліджує музичну полістилістику у світлі теорії інтертекстуальності. Музичний полістилізм за зовнішньою формою та за внутрішнім змістом прагне поєднати найрізноманітніші шари музичного мистецтва, починаючи навіть з самих "вульгарних" та "маргінальних" для академічної культури зразків, і закінчуючи зразками "високої культури", з метою відтворення певних універсалій.

Досліджено пісні В. Сильвестрова на тексти Дж. Кітса та П. Б. Шеллі з циклу "Тихі пісні". Проаналізовано характерні особливості музичного та поетичного текстів цих композицій на фонетичному, семантичному, жанровому, метроритмічному рівнях. Зроблено висновки про вагоме значення поетичного і музичного метроритму (рими), пошук їхніх збігів і суголосностей, як основи художнього рішення композитора. Проаналізовано жанрові особливості музичних і поетичних текстів, переведено у понятійну систему технології музичної композиції основні філософсько-естетичні позиції В. Сильвестрова - "мелодійну вловленість", "коментаторство", "зустріч мелодії зі словом".

Досліджено пісні В. Сильвестрова на тексти Дж. Кітса та П. Б. Шеллі з циклу "Тихі пісні". Проаналізовано характерні особливості музичного та поетичного текстів цих композицій на фонетичному, семантичному, жанровому, метроритмічному рівнях. Зроблено висновки про вагоме значення поетичного і музичного метроритму (рими), пошук їхніх збігів і суголосностей, як основи художнього рішення композитора. Проаналізовано жанрові особливості музичних і поетичних текстів, переведено у понятійну систему технології музичної композиції основні філософсько-естетичні позиції В. Сильвестрова - "мелодійну вловленість", "коментаторство", "зустріч мелодії зі словом".

Досліджено системні аспекти явища «нової простоти» як стильової категорії сучасного музичного мистецтва. Вирішено наступні завдання: з'ясовано музикознавчі підходи до феномену «нової простоти» та її проблемного кола у музикознавчому дискурсі; обгрунтовано світоглядні та художньо-стильові засади формування концепції «нової простоти» у творчості західноєвропейських композиторів другої половини XX століття; висвітлено творчі інтенції індивідуально-композиторських версій «нової простоти» у просторі радянського/пострадянського музичного мистецтва; визначено методичні засади дослідження феномену «нової простоти»; розглянуто вербальний дискурс композиторів-репрезентантів «нової простоти» в контексті методологічної спрямованості сучасного музикознавства; досліджено авторське композиторське слово як передумову музикознавчого моделювання теоретичної концепції «нової простоти»; розглянуто музично-стильову парадигматику другої половини ХХ - початку XXI ст. як чинник контекстуальних значень «нової простоти»; виявлено змістовний комплекс поняття простоти у визначені художньо-естетичних засад музичного мистецтва; обгрунтовано антиномія простоти-складності як чинника музично-стилістичного комплексу «нової простоти»; визначено змістовні значення категорії «нового» в академічному музичному мистецтві XX ст. і «новій простоті»; досліджено значення жанрово-комунікативного модусу і компенсаторної функції «нової простоти» (на прикладі «слабкого стилю» В. Сильвестрова); розглянуто тенденцію універсалізації музично-семантичного комплексу «нової простоти» в сучасному мистецтві на прикладі виявлення її семантичних функцій в кіномистецтві. Запропоновано оригінальну теоретичну модель «нової простоти» як системного жанрово-стильового явища сучасного музичного мистецтва, що володіє константним стильовим комплексом, який є невід'ємним атрибутом сучасної композиторської практики. Обгрунтовано симбіотичну якість «нової простоти» як стильової тенденції сучасної музики у її зв'язках з актуальною світоглядною парадигмою композиторської творчості, сучасного мистецтва і культури. Виявлено параметри буття стильового комплексу «нової простоти» на жанровому, образно-змістовному, музично-тематичному, драматургічному та виконавському рівнях в їх проекціях на композиторські індивідуально-авторські композиційні концепції. Таким чином, «нову простоту» розглянуто як самодостатній жанрово-стильовий феномен та актуальну тенденцію розвитку сучасного музичного мистецтва.

Висвітлено сучасні тенденції розвитку теорії тексту в гуманітарно-філософських науках та їх вплив на музикознавчу думку; визначено чинники процесу формування та актуалізації музичної текстології на початку XXI століття; виявлено та охарактеризовано основні категорії музичної текстології як опорні в її аналітичному апараті; визначено інтертекстуапьність як фундаментальна властивість сучасного мислення та один з основних чинників текстоутворення; узагальнено основні положення теорії гіпертексту та виявлено властивості цього феномену; запропоновано концепцію музичного гіпертексту як форми музичного тексту та способу функціонування музичної свідомості, уточнено характеристики та розуміння понять алюзія, автоалюзія, цитата, автоцитата, монограма як обумовлюючих реалізацію міжтекстових зв'язків. Запропоновано оригінальну концепцію музичної текстології, яка обумовлена взаємодією понять музичний текст, інтертекстуальність, гіпертекст, алюзія, цитата, монограма, код та знаходить своє завершення в ідеї Метатексту як такої, що розуміє під собою цілісний текст, який поєднує динамічну сукупність музичних текстів. Таким чином утворено надструктуру, що організує тексти у єдиний за наявності ідейно-художньої спільності між ними. Установлено основні форми інтертекстуальних стратегій у творчості композиторів XX - XXI століть, що проявляють себе як принципи побудови тексту з використанням ресурсів інших текстів, текстів інших знакових систем, обрання того чи іншого набору засобів міжтекстової трансляції, пріоритетність певного або певних серед них, а також селекція форми їх включення (експліцитної і/або імпліцитної); надає характеристику інтертекстуальних прийомів. Запроваджено концепцію музичного гіпертексту, що є актуальною на сучасному етапі розвитку музичної культури, оскільки відповідно ситуації, що склалася, допомагає тлумачити механізми і особливості передавання цілих інформаційних пластів. Запропоновано підхід до тембру як до фактору смислової організації музичного тексту, значимого елементу композиторського тексту. Розглянуто особливості тембрової організації музичних текстів в творчості сучасних композиторів.

В дисертації вивчається феномен музичної поетики, розглядається історія даного терміну. Пропонується визначення феномену музичної поетики та його понятійна модель. З’ясовується специфіка музичної поетики жанрової сфери камерно-вокальної музики. Виявляються передумови й чинники музичної поетики творчості М. Мусоргського, зокрема - відношення автора до завдань мистецтва, відбір та створення сюжетів, типові властивості персонажів, образ ліричного героя, ставлення до норм і узусу музичної мови, використання прийомів композиції щодо синтезу музичного і словесного тексту, створення виразних ефектів засобами темпоритму, тембродинаміки, артикуляції, фактури та тематичної композиції. На основі аналізу поетичних та музичних особливостей камерно- вокального циклу «Пісні і танці смерті» виявляються специфічні риси поетики його камерно-вокальних творів. Порівняльний аналіз шести версій виконання даного циклу видатними майстрами співу дозволяє визначити можливі стильові напрямки та принципи інтерпретації поетики камерно-вокальних творів композитора. На основі теоретичних висновків і узагальнення досвіду провідних викладачів мистецтва співу ОНМА імені А.В.Нежданової висловлюються конкретні рекомендації щодо освоєння творів М.Мусоргського у академічному процесі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ314.043-3(4РОС)5 + Щ313(4РОС)5-81 Мусоргский М. + Щ310.712.5

Рубрики:

Вокальні жанри камерного репертуару

Історія музики

Інтерпретація творів окремих композиторів

Шифр НБУВ: РА435920 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто духовну музику А. Брукнера в аспекті його релігійного світогляду. Узагальнено досвід українського та зарубіжного музикознавства. Висвітлено основну проблематику в дослідженнях літургічних жанрів загалом і духовних творів А. Брукнера зокрема. Розкрито необхідність докладного аналізу духовної музики композитора в богословському аспекті. Висвітлено відповідні біографічні факти й історію створення церковних хорів крізь призму релігійного світогляду майстра. Зазначено, що робота А. Брукнера у жанрах церковної музики на початку творчого шляху стала фундаментом для формування основоположних принципів творчого методу композитора. Доведено, що саме глибоке розуміння християнських догматів є першоджерелом симфонічної творчості композитора. Робота у літургічних жанрах дала змогу композитору відшліфувати майстерність поліфонічного письма, оркестровки, сформувати власні прийоми трактування біблійних текстів та образів. Розглянуто найважливіші для формування творчої особистості А. Брукнера особливості католицького віровчення. Духовні твори митця проаналізовано в біблійному контексті, тобто залучено теологічні праці з метою глибшого розуміння канонічних текстів та особливостей їх інтерпретації у творчості композитора. Застосовано методи музично-теологічного аналізу, завдяки чому виявлено кілька образних сфер з усталеним музичним трактуванням.

Розглянуто багатогранне та багаторівневе явище - музичне портретування, основи та провідні тенденції якого були закладені ще у XVII ст. та утримуються до нашого часу. Вперше розроблено комплексну теоретичну основу як методологічний базис вивчення музичного портретування. Здійснено аналіз відмінностей індивідуального стилю та семантичного поля образу композитора у музичному портреті в межах європейської інструментальної традиції. Систематизовано методи формування персоніфікованої семантики на відміну від символьної системи маркування образу композитора в музичному портреті. Досліджено мотивацію цитування та самоцитування. Розкрито вплив культурологічного контексту та певних історико-стильових традицій на засоби різних видів портретування. Уточнено музикознавчі поняття, котрі доцільні для диференціювання текстологічного вивчення зразків музичного портрету, а також методику семантичного аналізу співвідносно до предмету дослідження. Набули подальшого розвитку: дослідження сутності музичної та вербальної форм авторепрезентації авторів XVII - початку XX ст. у їх взаємозв'язку і взаємозумовленості; осягнення найістотніших різновидів, засобів, функцій і методів мистецького портретування в музичному творі.