Розглянуто основні системи європейського віршування. Значну увагу приділено ритмічному ладу вірша, зокрема, римі, римуванню, строфі. Детально і на прикладах подано алгоритм аналізу віршів.

Розглянуто основи музичної та поетичної ритміки і метрики, теорії версифікації, питання виконання, ритмічного виховання, морфологічні особливості ритму. Викладено питання композиційної ролі метру та ритму в музичному формоутворенні, семантики ритмічних структур та метрів, взаємодії вербального, хореографічного та інструментального факторів метроритму.

Рассмотрены основы музыкальной и поэтической ритмики и метрики, теории версификации, вопросы ритмического воспитания, морфологические особенности ритма. Изложены вопросы композиционной роли метра и ритма в музыкальном формообразовании, семантики ритмических структур и метров, взаимодействия вербального, хореографического и инструментального факторов метроритма.

Системно досліджено жанр елегії в українській літературі XVI - XIX ст. як репрезентативного етапу становлення й утвердження дискурсивної практки цього жанру. У історико-типологічному аспекті розглянуто жанрову генезу елегії, її функціонування у давній поезії. Проаналізовано кращі зразки елегійної лірики давньоруських поетів, осібно Г.Сковороди та поетів XIX ст. - Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Петренка, В.Забіли, Т.Шевченка, О.Кониського, Л.Глібова, С.Руданського, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Я.Щоголева, М.Старицького, В.Самійленка, П.Грабовського, І.Франка, Лесі Українки, у творчості яких елегія оформилася в оригінальний самобутній ліричний жанр. Висвітлено її еволюцію, осообливості художнього світу, образну систему, поетику. Розглянуто розвиток елегійної поезії в літературному процесі України XVI - XIX ст. у аспектах: елегія як теоретична проблема; елегія як історико-літературне явище; жанрові модифікації елегії у творчості найяскравіших її репрезентантів. Визначальними складниками елегії є самодостатність художньо-ліричної системи, змістовно-емоційна тональність, форма ліричного наративу, особливості вираження авторського світовідчуття та характер образності. Висвітлено модифікацію жанру за різними етапами літературного процесу у контексті розвитку естетичної свідомості, розкрито його національні особливості, обумовлені поетичними традиціями та менталітетом українського народу. Визначено типологічні риси жанру - стійкого естетичного феномена, який упродовж багатовікової історії зберігає змістовно-поетичні константи.

Реконструирован механизм эволюции автокоммуникативного многоголосья и классифицированы типы поэтической многоличной автокоммуникации.

Досліджено румунську силабо-тонічну версифікацію ХІХ ст. щодо метрики та ритміки у порівнянні зі специфікою розвитку української силабо-тоніки 1800 - 1899 рр. Уперше в діахронічному контексті за періодами на основі віршознавчого аналізу значного масиву поетичних творів, статистично розглянуто румунську силабо-тонічну поезію XIX ст., визначено тенденції розвитку метричного репертуару румунських авторів, виявлено типологічні риси основних розмірів, установлено спільне та відмінне в румунській та українській силабо-тоніці XIX ст.

Проаналізовано роль так званого графічного письма у поетичному тексті. Графіка у поезії виконує не тільки конструктивну, а й емотивно-експресивну, а також інформаційну функції, що пояснює факт частого використання сучасними поетами її оригінальних елементів. Графічну образність у сучасній поезії досліджено на матеріалі творчості відомого англійського поета Роджера Мак-Гофа. Аналіз свідчить, що незвичайні графічні зображувально-виразні засоби, що використовуються у віршах Мак-Гофа, є семантично значущими компонентами образного змісту його поетичних творів.