Досліджено гумористичну тональність - текстову категорію та її екстралінгвістичні фактори, як прожектуючу емоційну оцінку на рівень тексту. На підставі аналізу короткої прози К.Тухольського висвітлено мовні засоби, за допомогою яких створено тони гумористичного спектра.

Розглянуто питання соціокультурних параметрів і пізнавальних потенцій сміху, а також іронії та свободи мислення. У контексті романтичної іронії охарактеризовано пародію. Розглянуто іронію як засіб освоєння історії в хронотопах художнього мислення Срібного віку, а також сміх як антропорятівний чинник та як особливу форму критичної рефлексії. Описано моральну функцію сміху в правовій культурі давнини та середньовіччя.

Рассмотрены вопросы социокультурных параметров и познавательных потенций смеха, а также иронии и свободы мышления. В контесте романтической иронии охарактеризована пародия. Рассмотрены ирония как способ усвоения истории в хронотопах художественного мышления Серебрянного века, а также смех как антроспасательный фактор и как особенная форма критической рефлексии. Описана моральная функция смеха в правовой культуре древности и средневековья.

У контексті романтичної іронії розглянуто твори М.Гоголя - одного з найвидатніших українців усіх часів. Показано роль сміху в поетичній феноменології О.Введенського. У контексті українського фольклору висвітлено практичну діяльність комуністичного будівництва. Охарактеризовано сатиру Т.Шевченка як вияв романтичної іронії.

В контексте романтической иронии рассмотрены произведения Н.Гоголя - одного из выдающихся украинских писателей всех времен. Показана роль смеха в поэтической феноменологии А.Введенского. В контексте украинского фольклора освещена практическая деятельность коммунистического строительства. Охарактеризована сатира Т.Шевченка как выявление романтической иронии.

Розглянуто філософські, логічні, етичні, культурологічні, лінгвістичні та літературознавчі аспекти сміху. Охарактеризовано гумор як педагогічну проблему. Проаналізовано особливості типології абсурду в міфології та мистецтві.

Рассмотрены философские, логические, этические, культурологические, лингвистические и литературоведческие аспекты смеха. Охарактеризован юмор как педагогическая проблема. Проанализированы особенности типологии абсурда в мифологии и искусстве.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Чех)-337 + Ш400.175.21

Рубрики:

Література

Різновиди комічного в літературі. Гумор, сатира, іронія, сарказм, гротеск та ін.

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены и проанализированы взгляды ученых-когнитологов на проблему комического. Внимание уделено фреймовому подходу. Установлена когнитивная природа комического.

Грунтуючись на засадах теорії мовленнєвих актів, іронію трактовано як емоційно-оцінне ставлення мовця до дійсності та визначено як мовленнєвий акт з експресивною ілокутивною метою. Описано прямі та непрямі реалізації іронії у мовленні, мовні засоби вираження іронічної оцінки. Виявлено особливості емоційного стану мовця та його ставлення до слухача, які впливають на реалізацію іронії. Досліджено постактомовленнєві інтенції, що досягаються внаслідок дії мовленнєвого акту іронії у комунікації, а саме підтримання неантагоністичних взаємин між комунікантами завдяки слідуванню стратегіям ввічливості, відсторонення від співрозмовника в конфліктній ситуації та інтимізації спілкування. Ілокутивну силу та імпліцитність детонації мовленнєвого акту іронії визначено як діахронічні константи, а змістову складність, мовні способи вираження та параметри комунікантів - історично змінними.

Проведено аналіз вербальної презентації та когнітивного потенціалу засобів гумору, іронії та сатири в американському короткому оповіданні. Розкрито сутність категорій гумору, іронії, сатири. Проаналізовано характерні риси американського гумору, його місце і розвиток в американській літературі, особливості функціонування у жанрі короткого оповідання, зумовленість вживання мовних засобів реалізації гумору, іронії та сатири специфікою малої прози. Проведено зіставлення функціонування мовних засобів комічного у різних авторів з метою виявлення спільних та індивідуальних тенденцій у відборі лексичного матеріалу для реалізації індивідуально-авторської прагматики.

Здійснено порівняльно-типологічне дослідження художньої прози І.С.Нечуй-Левицького та М.Твена. Визначено загальнокультурні, національні, індивідуальні фактори та літературно-філософські традиції, які стали джерелом суголосся та відмінностей в художній реалізації комічного у письменників. Виведено типологію "простака" як модифікованого архетипу трикстера. Акцентовано увагу на самобутності наратології, проаналізовано спільні та відмінні мотиви, образи в межах цієї комічної парадигми. Розкрито комічну імплікацію та троп "сварки", підкреслено її універсальні та національно-культурні основи в прозових творах обох митців, що зумовлює наявність типологічних сходжень у їх доробку. Зроблено висновок щодо культурно-естетичної спорідненості художнього бачення письменників.

Розглянуто іронію у дискурсі преси в аспекті когнітивної лінгвістики. Засоби створення іронії класифіковано за тими рівнями свідомості, на яких її репрезентовано: за рівнем організації мовлення, тезаурусним, текстовим, екстралінгвальним (перший співвідноситься зі сценаріями мовленнєвих дій, а решта три - відповідно з лінгвальним, дискурсивним і екстралінгвальним компонентами фреймів). Виділено національну специфіку використання засобів іронії в українській, російській, польській і англійській мовах. З урахуванням описаних мисленнєво-мовленнєвих механізмів творення іронічного контексту досліджено актуалізацію базового для преси фрейму - опозиції "свої - чужі". Виділено критерії та маркер відчуження, що застосовуються іронічно. Наведено лінгвістичний опис фрагмента картини світу, пов'язаного з відносинами влади та громадян, а також результати дослідження національної специфіки іронічного відчуження у дискурсі преси.

На засадах теорій романтичної іронії Ф.Шлегеля, а також модерністької (Ф.Ніцше) та постмодерністської теорій (Ж.Бодрійяр, У.Еко, Р.Рорті), висвітлено питання розмежування риторичного та поетикального її типів і проаналізовано їх вплив на різні рівні структури літературного тексту. Досліджено та описано види структурних трансформацій іронічного тексту. Головну увагу приділено проблемі втілення авторської іронічної установки на рівні окремих елементів художнього твору. Зроблено висновок щодо значної ролі іронії як світоглядного компоненту психології творчості, її потенціалу як структуротвірного чинника.

Сформовано якісно нові виміри та підходи щодо комплексного аналізу американського дискурсу комічного та відеовербального дискурсу комічного, його різновидів і жанрів, тенденцій розвитку у XX - XXI ст. Розроблено сучасну когнітивно-дискурсивну теорію комічного, спроможну комплексно охарактеризувати та дослідити американський гумор, сатиру й іронію в усіх універсальних та етноспецифічних проявах. Проведено конденсацію колективного й індивідуального досвіду американського соціуму на питання смішного. Висвітлено горизонти подальшого дослідження феномену комічного.

Встановлено диференційні ознаки комічного та подано його визначення під кутом зору перекладознавства. Проведено перекладознавчий аналіз творів німецькомовних авторів і виявлено на його підставі найчастотніші засоби створення комічного. Розглянуто різні підходи до передачі комічного у прозі та поезії. Визначено чинники найбільших перекладацьких втрат за перекладу макро- та мікроодиниць у процесі відтворення комічного у контексті німецько-українського перекладу. Зіставний та перекладацький аналіз оригіналів і перекладів дозволяє виявити тенденцію україномовних перекладачів до орієнтації на мову перекладу. Серед стратегій та тактик перекладу слід відзначити: одомашнення, відтворення нейтральної лексики оригіналу через стилістичні трансформації з підвищенням ступеня емоційності, додавання, які посилюють ефект комічного у мові перекладу. Запропоновано власні переклади оповідань К. Тухольського та поезії К. Моргенштерна, що дозволило дослідити не лише результат перекладу, але і його процес.

Проаналізовано особливості сатиричних творів Д. Свіфта та М. Салтикова-Щедріна. Висвітлено сутність таких понять, як діалог, діалогічність, діалогізм. Розглянуто генезу і становлення сатиричних жанрів і засобів сатиричного узагальнення в контексті розвитку діалогу. Увагу приділено діалогічній природі сатири та структурі сатиричної свідомості.

Досліджено когнітивний і комунікативний аспекти функціонування механізму інтерпретації іронії в дискурсі. Іронію розглянуто як емоційно-оцінне ставлення мовця до дійсності. Проаналізовано онтологічні ознаки іронії - оцінність, емоційність, аномальність, парадоксальність та ігровий характер, які складають її інтерпретативний потенціал. Запропоновано та диференційовано типи контрастів, які слугують когнітивною основою інтерпретації іронії та розкривають її парадоксальний характер. Розроблено механізм інтерпретації іронії з урахуванням ієрархії лінгвокогнітивних процесів, операцій та процедур. Лінгвокогнітивним процесом інтерпретації іронії реципієнтом є концептуальна інтеграція його ментальних просторів. З'ясовано роль прецедентних феноменів за інтерпретації іронії реципієнтом. Розглянуто ментальні опозиції, які перебувають в основі інтерпретації іронічної метафори. Визначено комунікативні стратегії і тактики реагування реципієнта на іронію продуцента. Виявлено вплив інтелектуальної та психологічної дистанцій на успішність і результативність інтерпретації іронії.

Запропоновано новий підхід до розгляду категорії іронії в лінгвістичному аспекті. Визначено статус антифразисного висловлення як синтаксичної одиниці та його аксіологічні параметри. Виведено тип іронічної модальності у семантичній структурі простого, простого ускладненого, складного речення та дискурсивного висловлення.

Предложен новый подход к рассмотрению категории иронии в лингвистическом аспекте. Определены статус антифразисного высказывания как синтаксической единицы и его аксиологические параметры. Выведен тип иронической модальности в семантической структуре простого, простого усложненного, сложного предложения и дискурсивного высказывания.

Розглянуто іронію як прагматичний та функціонально-комунікативний мовленнєвий феномен в міжособистісному спілкуванні. Окреслено прагматичні й функціонально-комунікативні особливості імплікатури іронічних висловлень, розмежовується іронія-ефект як лінгвістичне явище та іронія як стилістичний натяк.

Досліджено романтичну іронію, яка, усуваючи зі свого поля поняття істини та перетворюючи в істину "безкінечне заперечення", є своєрідною "грою у світ". В естетичному дискурсі романтизму романтична іронія формує особливий тип світовідношення, пов'язаний з деструктивно-руйнівними тенденціями та окреслений у філософській творчості Ф. Шлегеля, Гете, Гельдерліна, Новаліса, Т. Кьопке та ін.

Проаналізовано художній дискурс іронії в естетично-літературознавчій рецепції від античності до XIX ст. Розглянуто періодизацію вчень про іронію.

Розглянуто жанр карикатури як стислий політичний текст. Карикатура характеризується як семантично ускладнений текст. Наведено класифікацію карикатури за рядом ознак. Розглянуто карикатуру як неформальний канал комунікації. Названо головний інструмент неформальної політичної комунікації. Карикатуру розглянуто як політичний дискурс. Згадано відмінності політичної карикатури від інших видів політичних текстів. Виділено такі особливості карикатури, як евристичність, суггестія, терапевтичність, семантична компресія. Названо ряд умов для "успішності" карикатури. Розглянуто карикатури як візуальний засіб подачі інформації. Проаналізовано карикатури періоду виборів у Верховну Раду України.