Розглянуто теоретичні проблеми функціонування та розвитку художніх жанрів. Переосмислено традиційні погляди на жанр, розкрито зв'язок між жанровою проблематикою та проблематикою художніх фігур. Доведено, що тенденція до посиленого проникнення форм подорожньої й автобіографічної літератури у простір художнього мовлення, часткова дефікціоналізація традиційно фікційних жанрів відбувається внаслідок загострення інтересу до ідентичнісної проблематики взагалі й ідентичності "я" зокрема. Теоретично обгрунтовано необхідність розрізнення понять "фікційний" і "художній". Доведено неможливість досягнення чистоти жанру в сучасному художньому мовленні, виявлено тенденцію до написання поліжанрових творів. Розглянуто питання ідентичності художнього тексту й ідентичності книжки, досліджено метаморфози, яких зазнає текст як цілість у процесі його перетворення на цілість книжки. Наукове дослідження проведено на матеріалі текстів австрійської літератури другої половини XX ст.

Рассмотрены теоретические проблемы функционирования и развития художественных жанров. Переосмыслены традиционные взгляды на жанр, раскрыта связь между жанровой проблематикой и проблематикой художественных фигур. Обосновано, что тенденция к усиленному проникновению форм путевой и автобиографической литературы в пространство художественной речи, частичная дефикционализация традиционно фикционных жанров происходит в результате обострения интереса к идентичностной проблематике вообще и идентичности "я" в частности. Теоретически обоснована необходимость размеживания понятий "фикционный" и "художественный". Доказана невозможность достижения чистоты жанра в современной художественной речи, выявлена тенденция к написанию полижанровых произведений. Рассмотрены вопросы идентичности художественного текста и идентичности книжки, исследованы метаморфозы текста как целостности в процессе его преобразования на целостность книжки. Научное исследование проведено на материале текстов австрийской литературы второй половины XX ст.

Досліджено зв'язок між інтенсифікацією практик "пограничного" (художньо-небелетристичного) письма на початку XX ст. та зміною характеру теоретизування поза межами раціоналістичного дискурсу, а також посиленням самосвідомості культури та внутрішньої рефлексії мистецтв над власними підставами, змістом, естетичним інструментарієм. Ці фактори означено як окремі аспекти загального явища інтелектуалізації фікційного та теоретичного письма, властивого модерній культурі XX століття, що зумовлює їх зближення та взаємопроникнення. Розгляд української ситуації враховує важелі формалістського й авангардистського контекстів.

У дисертації на базі цілісно-системного підходу теоретично і практично досліджуються проблеми поетики змісту літературно-художнього твору. Простежується історія вивчення питань поетики змісту в теорії літератури ХХ століття. Пропонуються більш чіткі, цілісно-системні визначення двох аспектів "змісту" : "зовнішнього" і "внутрішнього". Детально досліджується "внутрішній (поетичний)" зміст твору як, по-перше, єдність двох складових ("художнього матеріалу" та його "авторського осмислення") і, по-друге, як система чотирьох складових (фонового матеріалу - тематики - проблематики - ідейності). На основі аналізу літературно-художніх творів української та російської літератури ХІХ ст. виявляються різні типи композиційного оформлення складових "внутрішнього (поетичного)" змісту у співставленні і зв'язках з етапами повного і неповного розгортання сюжету.

Проаналізовано особливості поетики форми як визначальної особливості постмодерністської парадигми. Розглянуто проблеми становлення й розвитку постмодерністської прозової моделі, процеси переходу від твору до тексту. Висвітлено гіпертекстуальні та ергодичні стратегії, аспекти формотворчої поетики в контексті постмодернізму. Увагу приділено "молодій сербській прозі" (МСП) як першому етапу реалізації постмодерністської моделі, зародженню формальної поетики "молодопрозівців" у синхронному аспекті "коефіцієнта відмінності", становленню постмодерністського літературно-критичного коду в творчості представників "молодої сербської критики" як різновиду МСП, постмодерним векторам еволюції форми у творчості постмодерністів наприкінці 1980 - 1990 рр., жанровій політиці сербського постмодернізму.

Досліджено поетику форми як однієї з дистинктивних рис постмодернізму. Висвітлено широкий спектр формотворчих стратегій та досліджено їх зміну на різних етапах розвитку постмодерністської парадигми. Проаналізовано текстуальні експерименти постмодернізму, пов'язані з формальними пошуками (від зміни жанрового статусу твору у традиційній системі жанрів до його позажанрового функціонування). Проаналізовано гіпертекстуальні формальні стратегії й ергодичні практики у прозі постмодернізму. Обгрунтовано розмежування між термінами "гіпертекст" і "гіпертекстуальний твір". Розроблено періодизацію постмодерністського етапу в історії сербської літератури з визначенням хронологічних рамок, домінантних концептів, а також векторів формальних пошуків. Визначено імплікації постмодерністських формальних стратегій у літературі постпостмодерністського періоду. Досліджено формальний аспект створення постмодерністського авторського метатексту.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.14

Рубрики:

Зміст і форма в літературі <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж69408 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.14

Рубрики:

Зміст і форма в літературі <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж23366 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто явище внутрішньої форми слова. Надано пояснення та приклади з перекладом українською мовою.

Розкрито одну зі своєчасних проблем літературної теорії, коструктивним принципом архектонічної будови якої є поетологічний вектор. Феномен "форма" як конструктивний чинник складного літературознавчого поля розглянуто в аспекті дискурсу тематичного спрямування (від давніх інтерпретацій форми до її сучасних онтологічних потрактувань). Показано значущість у методологічному сенсі рецептивного чинника дослідження, оскільки тут вперше для вітчизняної науки простежено зв'язок між формою, жанровим потенціалом окремих її зразків і рецептивною оцінкою. Деталізовано аргументується фактор алотропії (мінливості форми за умов збереження її внутрішньої "формули".