Уперше в українській славістиці подано комплексний етномовний і соціолінгвістичний аналіз писемного дискурсу болгарського острівного ідіому, який функціонує в Україні протягом XIX - XX ст. Теоретично обгрунтовано варіативність лексичного рівня стосовно материкової етномовної системи, чинників перебування за межами материкового мовного масиву. Системно досліджено закономірності філіації до рівня комунікативно розвиненої, стилістично диференційованої та ієрархічно стратифікованої комунікативної субсистеми, що реалізується останнім часом у взаємодії з національною мовою та співіснує зі спорідненими інонаціональними мовами. Установлено, що нормування місцево острівного койнезованого ідіому імпліцитно чи експліцитно залежить від офіційних мовних норм у державі-донорі, а також - від соціолінгвістичної ситуації, що існує у державі-реципієнті. З'ясовано роль соціального субстрату у спрямуванні цього процесу до регіональних або матеріальних норм. Виявлено головні чинники затримання варіативних лексичних норм з метою врахування особливостей, збереження та подальшого розвитку острівного етнічного ідіому.

Охарактеризовано багатокомпонентний і строкатий мовний континуум межиріччя Дністра і Дунаю, що складається з новожитніх говірок української, російської, болгарської, румунської, гагаузької, циганської, албанської мов. Просторовий розподіл цих мов та їх діалектів характеризує домінування мозаїчності, черезсмужності, перерваності, розпорошеності, неоднорідності конфігурації лінгвальних зон різної щільності, натомість суцільні мікромасиви ідіомів в ареалі - менш типові. На прикладі досвіду картографування українських говірок регіону показано результативність застосування комплексу підходів і деяких дослідницьких процедур, що надають можливість картографічно експлікувати такий складний лінгвальний ареал на діалектному рівні.