Висвітлено теоретичні аспекти референційних відношень у системі орієнтаційних координат української, російської й англійської мов. На підставі типологічного аналізу, проведеного у межах поліпарадигмального підходу, визначено й охарактеризовано традиційні (дейктичний, анафоричний, референційний) та перехідні вказівні типи мовних одиниць - репрезентацій орієнтаційних указувань. Уперше запропоновано типологію аналізованих указівних різновидів.

Освещены теоретические аспекты референциальных отношений в системе ориентационных координат украинского, русского и английского языков. На основе типологического анализа, проведенного в рамках полипарадигмального подхода, определены и охарактеризованы традиционные (дейктический, анафорический, референционный) и переходные указательные типы языковых единиц - репрезентаций ориентационных указаний. Впервые предложена типология анализируемых указательных разновидностей.

Освещены вопросы синтаксиса, раскрыта сущность словосочетания как метаязыковой гипотетической единицы и синтагмы как реальной единицы речи в контексте последовательного разграничения сфер языка и речи, описана синтагматика связной речи.

In this article I disclose the history of origin and development of the term determinant in linguistics. In the following work the typology of determinant members in the sentence structure is given; the experience of the leading linguists on this question is analysed. Background determinants as independent spreaders of the sentence are studied closely; their semantic and morphological features; and structural variety determinants is also singled out.

Проаналізовано особливості сполучуваності дієслів, що позначають рух, з окремими прислівниками та їх лексико-семантичними підкласами на базі творів німецьких письменників другої половини XX ст. за допомогою кількісних і статистичних методів.

Досліджено дієслова сучасної російської мови з неповними та надлишковими парадигмами, зафіксовані в різних лексикографічних виданнях. На підставі аналізу вживання дієслівних словоформ в усному, публіцистичному та художньому мовленні виявлено чинники утворення морфологічних парадигм російського дієслова (РД). Розглянуто специфіку утворення морфологічних парадигм РД в аспекті когнітивістики, характер взаємодії онтологічних і функціональних властивостей у процесі утворення дієслівних словоформ. Визначено та класифіковано типи недостатності дієслівних парадигм, запропоновано способи та засоби усунення парадигматичної дефектності дієслова. Розроблено класифікацію чинників утворення дієслівних парадигм у сучасній російській мові, які мають когнітивну, семіотичну, соціолінгвістичну та власну мовну природу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш100.271

Рубрики:

Парадигматика

Шифр НБУВ: Ж15477 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розвинено думки акад. Л. В. Щерби про синтагму, що висловлені в його останніх виступах і неопублікованих нотатках. Стверджується, що основною одиницею організації та сприймання мовлення є синтагма. Розглянуто внутрішні між- та синтагматичні зв'язки та відношення.

Обоснована важность изучения соотношения синтагматики и парадигматики для наблюдения над типологической подвижностью русского языка современной эпохи.

Простежено необхідність наукового осмислення організації речення з предикатами знання. Встановлено їх валентність і досліджено предикати поля знання в порівняльному аспекті: в англійській, українській і російській мовах.

Простежено особливості організації системи поліфункціональних граматичних форм парадигми полісемія - синкретизм - омонімія. Виділено основні диференційні параметри явищ синкретизму й омонімії на формальному, функціональному та семантичному рівнях.

Відштовхуючись від утверджуваної у попередній розвідці тези про еволюцію мовознавства як зміну лінгвістичних парадигм, еволюцію мови, зокрема трансформацію парадигматики у синтагматику, пояснено дією запозиченого з генетики принципу вертикального перенесення генів, трактованого стосовно мовознавства як принципу вертикального перенесення інформації.

Монография посвящена реальной исходной единице порождения и восприятия речи - синтагме, ее природе, признакам, сфере употребления и функциям. Изложена история изучения синтагмы, акцентировано внимание на идеях Ф. де Соссюра, Ш. Балли, С.О. Карцевского, А.А. Реформатского, И.А. Бодуэна де Куртенэ, Л.В. Щербы, В.В. Виноградова, А.Н. Гвоздева, Л.Л. Буланина, Г.И. Скепской, Ф. Микуша, Э. Бенвениста. Уделено внимание разграничению языковых и речевых единиц. Последние разделяются по их роли в порождении, оформлении и восприятии речи, а также отношению к устной и письменной ее формам. Рассмотрен вопрос о синтагматической и предложенческой структурах текста.

Вивчено поняття валентності. Розділено поняття лексичної, синтаксичної та граматичної валентності. Встановлено, що прагматика та комунікативна спрямованість на характеристики сполучуваності дієслів комунікації впливає на набір найбільш вживаних моделей граматичної сполучуваності дієслів комунікації у текстах одного функціонального стилю.

Изучено понятие валентности. Разделены понятия лексической, синтаксической и грамматической валентности. Выяснено, що прагматика и коммуникативная направленность на характеристики сочетаемости глаголов коммуникации влияет на набор наиболее употребимых моделей грамматической сочетаемости глаголов коммуникации в текстах одного функционального стиля.

The article is dedicated to the study of the notion of combinability. The notions of lexical, syntactic and grammatical combinability are separated. It was investigated that pragmatics, communicative bias on the combinability characteristics of verbs of communication influence the set of the most frequent patterns of grammatical combinability in texts of a definite functional style.

Проаналізовано базові поняття синергетики як методологічну основу сучасних лінгвістичних розвідок. Доведено, що лінгвосинергетичний напрям є не лише механічним перенесенням природничо-наукової термінології в область лінгвістики, а новим цілісним науковим підходом, який досліджує точки перетину живої та неживої природи. Здійснено спробу виділити основні принципи організації дискурсивного простору як нерівноважного стану системи, зафіксованого в структурі. Такими принципами є: нестійкість, дисипативність, нелінійність, ієрархічність, емерджентність та симетричність/асиметричність. Актуалізовано методику проведення дискурсивно-синергетичного аналізу з виокремленням самоорганізації елементів системи дискурсу, поляризації її параметрів порядку, взаємодії функціональних атракторів і репелерів. Розкриття загальних тенденцій структурно-семантичної організації дискурсу асоціюється з синергетичною еволюцією саморегульованої системи.

Представлено основні напрями синергетичних досліджень у філології, закладені українськими лінгвістами: синергетика тексту і дискурсу, синергетика словотворення, діахронічна лінгвосинергетика, синергетика поетичного ідіолекту і медійного дискурсу. Базові поняття синергетики використано для виявлення механізмів самоорганізації у мовній системі і дискурсі та синергії літературних творів. Описано передумови самоорганізації у мові та мовленні, у літературних текстах на рівні, що дає змогу застосовувати для подальших досліджень увесь інструментарій синергетичної парадигми і виявити конкретні механізми самоорганізації в об'єктах вивчення лінгвістики та філології у цілому.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш100.271 + Ш100.751

Рубрики:

Парадигматика

Типологія мов. Порівняльна (контрастивна) лінгвістика

Шифр НБУВ: РА448951 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлены основные направления синергетических исследований в филологии, заложенные украинскими лингвистами: синергетика текста и дискурса, синергетика словообразования и синтаксиса, диахроническая лингвосинергетика, синергетика поэтического идиолекта и медийного дискурса. Базовые понятия синергетики использованы для выявления механизмов самоорганизации в языковой системе и дискурсе, в проявлении синергии литературных произведений. Предпосылки самоорганизации в языке и речи описаны на уровне, позволяющем применить для дальнейших исследований весь инструментарий синергетической парадигмы и выявить конкретные механизмы самоорганизации в объектах изучения лингвистики и филологии в целом.