Розглянуто особливості політики та практики діяльності спеціалізованої установи ООН з питань освіти, науки, культури і комунікації - ЮНЕСКО у галузі міжнародних інформаційних відносин, проаналізовано процес трансформації її міжнародної інформаційної політики в останній чверті ХХ - на початку ХХІ ст. Висвітлено правові, соціокультурні, етичні та технологічні аспекти програм та проектів міжнародної організації.

Рассмотрены особенности политики и практики деятельности специализированного учреждения ООН по вопросам образования, науки, культуры и коммуникации - ЮНЕСКО в области международных информационных отношений, проанализирован процесс трансформации его международной информационной политики в последней четверти ХХ - начала ХХІ ст. Освещены правовые, социокультурные, этические и технологические аспекты программ и проектов международной организации.

Висвітлено правову природу концепції культурної й природної та нематеріальної культурної спадщини, її формування й тенденції розвитку в міжнародному праві. Розкрито співвідношення концепцій загальної спадщини людства і всесвітньої культурної та природної спадщини. Значну увагу приділено міжнародно-правовим відносинам між державами-учасницями Конвенції ЮНЕСКО 1972 р. про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини і Міжурядовим комітетом з охорони культурної та природної спадщини загального визначного значення щодо захисту, вивчення та популяризації об'єктів культури і природи, які включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Розглянуто питання імплементації міжнародно-правових норм з охорони об'єктів всесвітньої спадщини в національне право України. Проаналізовано особливості міжнародно-правових відносин у зв'язку з укладенням Міжнародної конвенції ЮНЕСКО 2003 р. про охорону нематеріальної культурної спадщини, яка сприяє збереженню та популяризації об'єктів, що становлять нематеріальну культурну спадщину, зокрема, пісні, легенди, вірування, обряди, традиції, ремесла.

Освещены правовая природа концепции культурного, природного и нематериального культурного наследия, его формирования и тенденции развития в международном праве. Раскрыто соотношение концепций общего наследия человечества и всемирного культурного и природного наследия. Значительное внимание уделено международно-правовым отношениям между государствами-участниками Конвенции ЮНЕСКО 1972 г. об охране всемирного культурного и природного наследия и Межправительственным комитетом по охране культурного и природного наследия общего определяющего значения относительно защиты, изучения и популяризации объектов культуры и природы, включенных в Список всемирного наследия ЮНЕСКО. Рассмотрены вопросы имплементации международно-правовых норм по охране объектов всемирного наследия в национальное право Украины. Проанализированы особенности международно-правовых отношений в связи с составлением Международной конвенции ЮНЕСКО 2003 г. об охране нематериального культурного наследия, которое способствует сохранению и популяризации объектов, составляющих нематериальное культурное наследие, в частности, песни, легенды, верования, обряды, традиции, ремесла.

Висвітлено основні положення Середньострокової стратегії ЮНЕСКО на 2002 - 2007 рр. у галузях освіти, науки, культури, комунікації та інформації, проаналізовано взаємозв'язок стратегічних цілей діяльності ЮНЕСКО загалом і кожної програми окремо, описано функції та принципи діяльності ЮНЕСКО у період дії Середньострокової стратегії.

Раскрыто значение важности работы ЮНЕСКО при содействии укрепления мира и безопасности на планете путем расширения сотрудничества народов в сфере образования, науки и культуры в интересах обеспечения всеобщего уважения, справедливости, законности и прав человека, а также основных свобод, провозглашенных в Уставе Организации Объединенных Наций. Внимание уделено задачам, изложенным в Декларации тысячелетия ООН, в частности, о развивающихся странах, устранении гендерного неравенства в начальном и среднем образовании, содействии государствам в имплементации национальных стратегий устойчивого развития.

Проаналізовано культурні, освітні, наукові й екологічні зв'язки країн пострадянського простору з Організацією. Встановлено, що країни СНД активно беруть участь в культурній діяльності ЮНЕСКО, про що свідчить велика кількість спільних проектів щодо вирішення проблем збереження матеріальної та нематеріальної культурної спадщини на території пострадянських держав. Виявлено, що в освітній сфері співпраця ЮНЕСКО та країн СНД зосереджувалася на вирішення проблем освіти для дорослих, дітей, осіб з особливими освітніми потребами, вищої, професійної та технічної освіти, у цьому разі основний акцент робився на рівності людей. Охарактеризовано основні віхи наукового й екологічного співробітництва ЮНЕСКО та країн СНД. З'ясовано перспективи та напрями подальшої співпраці між ЮНЕСКО та державами СНД у галузі культури, науки й освіти.

Досліджено теоретико-методологічні, інформаційно-правові, адміністративно-правові й організаційні засади співробітництва України з ЮНЕСКО у сфері правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні в напрямку суспільства знань. Розглянуто проблематику формування правового підгрунтя суспільства знань в Україні - інформаційного права й інформаційного законодавства - в органічному зв'язку з удосконаленням організаційно-правового механізму співробітництва України й ЮНЕСКО та становленням інституту інформаційного права. Запропоновано модель організаційно-правового механізму співробітництва України з цією організацією. Визначено структуру сфери правового забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні. Обгрунтовано модель міжнародної складової цієї сфери, яка враховує її класифікацію за критерієм різновидності актів ЮНЕСКО, можливість розгляду даної складової як "джерела" для удосконалення інформаційного законодавства. Визначено організаційно-правові заходи як результат діяльності зазначеного механізму у сфері правового забезпечення. Внесено пропозиції щодо удосконалення інформаційного й адміністративного законодавства з урахуванням необхдності впровадження в Україні концепції суспільства знань.

З'ясовано концептуальні детермінанти проблематики охорони та збереження культурної спадщини, критично переосмислено сучасні наукові тсоретико-методологічні підходи до аналізу поняття "культурна спадщина" та розкрито міждисциплінарний характер феномену культурної спадщини. Розглянуто особливості організації, функцій і форм діяльності ЮНЕСКО щодо збереження культурної спадщини, встановлено значення та роль ЮНЕСКО в охороні та збереженні культурної спадщини людства. Досліджено еволюцію стратегії ЮНЕСКО у сфері збереження культурної спадщини. Проаналізовано основні історичні етапи участі України в міжнародній діяльності ЮНЕСКО у сфері охорони та збереження культурної спадщини. Простежено еволюцію політики у сфері охорони та збереження культурної спадщини України в контексті її міжнародних зобов'язань. Конкретизовано напрями міжнародної та державної політики України щодо пам'яткоохоронної діяльності, визначено її місце в сучасній системі міжнародної співпраці.

На підставі порівняння норм конвенцій ЮНЕСКО, які ратифікувала Україна, та національного законодавства проаналізовано особливості застосування базових понять пам'яткоохоронної сфери у конвенціях ЮНЕСКО та національному законодавстві. Встановлено їх ієрархію, запропоновано способи подолання розбіжностей під час використання існуючого понятійно-термінологічного апарату.

Розглянуто систему джерел права, що діє у межах європейського адміністративного простору у сфері забезпечення культурних прав громадян, які (джерела) повинні слугувати орієнтиром у імплементації принципів, норм та стандартів європейського адміністративного простору у національне законодавство України. Проаналізовано зв'язок зазначених процесів із євроінтеграційними завданнями, що стоять перед Україною.

Стаття спрямована на пошук, аналіз та класифікацію міжнародно-правових актів, що регулюють питання освіти та мають обов’язковий характер для України або є орієнтирами для України унаслідок рекомендаційного характеру чи політичного впливу. Мета даної статті полягає в тому, щоб дослідивши масив міжнародних договорів України й міжнародних актів, прийнятих в рамках міжнародних організацій, встановити ті акти, що стосуються питань освіти, та запропонувати їх загальну класифікацію. Зроблено висновки, що усі міжнародні документи в галузі освіти можна поділити на такі групи: видані у рамках міжнародних організацій (далеко не всі з яких ратифіковані Україною, серед них є такі, що у будь якому разі вважаються фундаментальними в усьому світі), двох та багатосторонні міждержавні договори, що здійснюють безпосередній вплив, так як вже прийняті Україною, та документи що мають для України рекомендаційний характер та акти ЄС, що враховуються Україною зважаючи на її євроінтеграційний курс). Встановлено, що базові положення щодо вільного та інтернаціонального права на освіту містяться переважно в актах ООН та ЮНЕСКО. Більшість із усього масиву складають двосторонні угоди за участю України, серед яких найбільшу частку складають договори про співпрацю у сфері освіти (взагалі), але існує значна кількість документів, присвячених процедурі визнання освітніх документів.

Статья направлена на поиск, анализ и классификацию международно-правовых актов, регулирующих вопросы образования и имеющих обязательный характер для Украины или являющихся ориентирами для Украины вследствие рекомендательного характера или политического влияния. Цель данной статьи заключается в том, чтобы исследовав массив международных договоров Украины и международных актов, принятых в рамках международных организаций, установить те акты, касающиеся вопросов образования, и предложить их общую классификацию. Сделаны выводы, что все международные документы в области образования можно поделить на такие группы: выданные в рамках международных организаций (далеко не все из которых ратифицированы Украиной, среди них есть такие, которые в любом случае считаются фундаментальными во всем мире), двух и многосторонние межгосударственные договоры, осуществляют непосредственное влияние, так как уже принятые Украиной, и документы, которые имеют для Украины рекомендательный характер и акты ЕС, которые учитываются Украиной несмотря на ее евроинтеграционный курс). Установлено, что базовые положения относительно свободного и интернационального права на образование содержатся преимущественно в актах ООН и ЮНЕСКО. Большинство из всего массива составляют двусторонниесоглашения с участием Украины, среди которых наибольшую долю составляют договоры о сотрудничестве в сфере образования (вообще), но существует значительное количество документов, посвященных процедуре признания образовательных документов.

The article seeks to analyse and classify the international legal instruments in the field of education. Author examined such international legal instruments in the field of education, that are obligatory for Ukraine. Author also examines international documents, that are recommendatory or have political influence on Ukraine. Author thinks that influence of the EU's documents will increase in future Ukrainian legislation. Nevertheless, interstate bilateral treaties are still important. Most of them has general character or regulates the Validation of foreign studies and degrees. Author draws attention to the insufficient amount of the researches in this sphere. Author worries, that there are many acts of international organizations aimed at improving education and internationalization, but for some reason they are not ratified by Ukraine.

Обговорено шляхи включення історичного центру Одеси до основного списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Розглянуто бібліо-, іконо- й історіографічні, історико-краєзнавчі дослідження й архівні матеріали як основу для підготовки номінаційного досьє для включення зазначеного об'єкта до списку історичної спадщини ЮНЕСКО. Розкрито можливості використання сучасних геоінформаційних комп'ютерних систем для створення баз даних об'єктів культурної спадщини. Охарактеризовано методи збереження візуального сприйняття історичного середовища. Розглянуто правові та технічні питання збереження об'єктів культурної спадщини. Висвітлено сучасні тенденції та методи реновацїї забудови в історичних ареалах. Проаналізовано міжнародний досвід збереження історичної та культурної спадщини під егідою ЮНЕСКО і його вплив на соціальний розвиток суспільства. Увагу приділено удосконаленню законодавства та нормативної бази в галузі будівництва й охорони культурної спадщини як основі комплексного підходу до реновації історичних міст.

Здійснено правовий аналіз відносин у сфері міжнародної спортивної діяльності. Визначено характер спортивних відносин за допомогою історико-правового аналізу їх виникнення, а також вироблено наукові положення про правову природу структуру та юридичний зміст зазначених відносин для подальших теоретичних досліджень правових питань у сфері спорту. Проведено аналіз важливих положень уставних документів міжнародних спортивних організацій, що є основним джерелом прав і обов'язків суб'єктів міжнародних спортивних відносин. З'ясовано, що міжнародні спортивні відносини - це приватноправові відносини транскордонного характеру що не замикаються в межах однієї країни, містять іноземний елемент і формуються у сфері організації та проведення міжнародних спортивних змагань, а приватноправовий і міжнародний характер спортивних відносин робить їх дослідження актуальним у межах предмета міжнародного приватного права.

Висвітлено архітектурно-містобудівні основи формування буферних зон об'єктів Всесвітньої культурної спадщини. Науково обгрунтовано новий територіальний об'єкт - буферна зона пам'яток та ансамблів Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Розроблено методи "номінаційно-експертного супроводу" об'єкта Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, визначення параметрів буферних зон і їх складових елементів. На підставах узагальнених наукових засад містобудівного використання буферних зон об'єктів Всесвітньої культурної спадщини розширено типологію об'єктів Всесвітньої культурної спадщини (містобудівні ансамблі, урбоцентри) із введенням нових критеріїв їх територіальних параметрів (малі, середні, великі, надвеликі). За здійсненою класифікацію буферних зон, їх функціональними особливостями, засобами використання (цільового, багатоцільового) та за морфотипами об'єктів (домени, морфорайони, урбоцентри тощо) розроблено концепцію їх перетворення з урахуванням вимог збереження цілісності й автентичності. Запропоновано метод визначення параметрів буферних зон, що має на меті визначення розмірів площі території для різних категорій зон (прямого, багатофункціонального, комбінованого використання). Удосконалено методичну основу оцінки візуального впливу містобудівних перетворень на сприйняття об'єкта у межах буферних зон, в основу якого покладено дальність сприйняття видимого горизонту з урахуванням висоти об'єкта, висоти спостерігача, інших критеріїв оцінки (обраховується за відповідною формулою). Зазначено, що ефективним упровадженням основних положень і висновків дослідження стало виконання архітектурної частини досьє об'єкта "Резиденція митрополитів Буковини і Далмації", його менеджмент-плану, а також офіційне включення цього об'єкта до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (28.06.2011 р.).

Наголошено, що для сучасного розвитку екскурсійно-туристської діяльності дуже велике значення набуває дослідження природної, культурної та побутово-господарської спадщини будь-якої країни. І нині об'єкти спадщини ЮНЕСКО стають свого роду туристичним брендом регіонів та країн світу. Проаналізовано проблему спадщини завдяки її важливої ролі у збереженні природного і культурного різноманіття. Визначено, що стійкий розвиток сучасного суспільства стає дуже актуальним. Вміщено великий довідниковий матеріал географічного, туристського і сервісного профилю, що презентує природні і культурно-історичні надбання різних куточків світу. Проведено моніторинг стану збереження об'єктів всесвітньої спадщини та виявлено їх загрози. Висвітлено всесвітню спадщину ЮНЕСКО в Україні, а саме, історичний центр Львова, Києво-Печерська лавра і Софійський собор, давнє місто Херсонес, геодезична дуга Струве, резиденція митрополитів Буковини і Далмації, дерев'яні церкви Карпатського регіону тощо.

Комплексно досліджено організаційно-педагогічну діяльність ЮНЕСКО в галузі шкільного підручникотворення. Розкрито освітній, розвивальний та виховний потенціал шкільних підручників. Охарактеризовано підходи вчених ЮНЕСКО до розробки електронних підручників. Визначено стратегії діяльності ЮНЕСКО з аналізу й оцінювання шкільних підручників: стандарти, методи аналізу підручників, основні етапи оцінювання навчальної книги, вимоги до вчителів, які здійснюватимуть експертизу підручника. Розкрито напрацювання ЮНЕСКО щодо створення, видання й розповсюдження шкільних підручників та систематизовано використання цього досвіду в зарубіжних країнах. Виявлено позитивні ідеї організаційно-педагогічної діяльності ЮНЕСКО в галузі шкільного підручникотворення задля імплементації в систему національного шкільництва.