Розглянуто проблеми історії як наукової дисципліни і труднощі, що виникають у ході інтерпретації культури та концепції часу. Проаналізовано діяльність селян у націотворчих процесах Центральної та Східної Європи у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Досліджено еволюцію теоретико-методологічних та епістемологічних принципів світової й української історіографії.

Висвітлено сутність, структуру, функції історичної свідомості, показано її роль в процесі соціалізації особистості. Проаналізовано специфіку історичних процесів за умов глобалізаціі. Розглянуто найбільш ефективні форми історичного виховання, що сприяють громадянському становленню молоді. Охарактеризовано новітні методики викладання історії. Визначено особливості та пріоритети сприйняття сучасною молоддю соціально-історичних трансформацій. Висвітлено стан і перспективи розвитку сучасної історичної освіти в Україні.

Освещены сущность, структура, функции исторического сознания, показана его роль в процессе социализации личности. Проанализирована специфика исторических процессов в условиях глобализации. Рассмотрены наиболее эффективные формы исторического воспитания, содействующие гражданскому становлению молодежи. Охарактеризованы новейшие методики преподавания истории. Определены особенности и приоритеты восприятия молодежью социально-исторических трансформаций. Освещены состояние и перспективы развития современного исторического образования в Украине.

Розглянуто часову (на відтинку 1999 - 2010 pp.) й регіональну динаміку, а також відмінності між віковими групами населення у ставленні громадян нашої країни до здобуття незалежності. Зроблено спробу визначити основні чинники еволюції підтримки самостійності України як одного з проявів лояльності до держави.

Наведено адаптований для журнального формату варіант аналітичної доповіді, яка трактує виклики й труднощі на шляху написання нового академічного синтезу історії України. Спрямовуючи вістря полеміки проти національної історії як способу організації знання про минуле, її обмежень та дефектів, обговорено деякі інші типи писання й розуміння історії, які можуть стати у пригоді під час практичної реалізації задуму.

Досліджено сучасні концепти історичної пам'яті українців і словенців: автохтонний, націоцентричний, неокомуністичний. Висвітлено умови їх активації за посттоталітарної перехідної доби. Охарактеризовано їх зміст, інструменти та технології поширення. Увагу приділено структурно-функціональному аналізу міфів та ідеологем, які супроводжують означені концепти у риторичних і дискурсивних практиках як елемент комунікації та символічної взаємодії. Розкрито зміст проектів офіційного історичного наративу й альтернативні моделі контрпам'яті, притаманні українському та словенському суспільствам за умов формування політичних націй. Простежено технологію взаємодії комуністичного та національного дискурсів у процесі творення синтетичного простору пам'яті українців і словенців. Окреслено механізми застосування історичної пам'яті в ментальному картографуванні минулого і його зв'язок з актуальними геополітичними проектами.

Проаналізовано історичну пам'ять і політичні маніпуляції з нею. Мова йтиме про формування різних типів історичної пам'яті і про діяльність її суб'єктів ("агентів пам'яті"). Географічні межі дослідження - одна з областей Південної України - Запорізька, а хронологічними рамками є період незалежності України. Втім, логіка аналізу інколи змушує розширювати ці часові і географічні рамки.

Проаналізовано історичну пам'ять і політичну маніпуляцію з нею. Мова йтиме про формування різних типів історичної пам'яті і про діяльність її суб'єктів ("агентів пам"яті"). Географічні межі дослідження і одна з областей Південної України - Запорізька, а хронологічними рамками є період незалежності України. Втім, логіка аналізу інколи змушує автора розширювати ці часові і географічні рамки.

Висвітлено предмет і завдання історії як науки, основні етапи її розвитку. Розкрито призначення основних історичних дисциплін. Розглянуто особливості професії, суспільне покликання історика як фахівця та громадянина. Подано матеріали, що сприятимуть формуванню у студента інтересу до вивчення історичних джерел, усвідомленню значення діяльності історика в плеканні історичної, культурної та екологічної свідомості.