Приведены результаты исследования по проблеме лечения офтальмологических больных в послеоперационном периоде. Под наблюдением находились 60 человек, которые были разделены на 4 группы: 2 опытные - А и Б по 15 человек в каждой, которым на протяжении всего периода лечения, начиная с момента операции, в комплексной терапии было предусмотрено применение перфторана по 2 капли 4 - 6 раз в день, и две контрольные группы А и Б по 15 человек. Больным группы А проводилась факоэмульсификация катаракты с имплантацией интраокулярной линзы (ИОЛ) без наложения роговичных швов. Пациентам групп Б была проведена экстра-капсульная экстракция катаракты с имплантацией ИОЛ и наложением роговичного шва. В результате проведенного исследования установлено, что местное применение перфторана в послеоперационном периоде уменьшает отек роговицы, сокращает сроки лечения в стационаре и обладает иммуностимулирующим действием.

Вивчено вплив різних режимів ультразвуку під час ФЕК на частоту розвитку післяопераційного набряку рогівки у разі катаракт різної щільності. На підставі аналізу клінічного матеріалу встановлено, що кожен з досліджуваних режимів ультразвуку за ФЕК має різну тривалість "ефективного факочасу", мінімальні значення якого зафіксовано в режимі "спалах". Статистично достовірної різниці між режимами ультразвуку та набряками рогівки не виявлено.

Изучено влияние разных режимов ультразвука во время ФЭК на частоту развития послеоперационного отека роговицы при катарактах разной плотности. На основе анализа клинического материала установлено, что каждый из исследуемых режимов ультразвука при ФЕК имеет разную длительность "эффективного факочаса", минимальные значения которого зафиксированы в режиме "вспышка". Статистически достоверной связи между режимами ультразвука и частотой возникновения послеоперационных отеков роговицы не установлено.

Зазначено, що зміщення інтраокулярної лінзи (ІОЛ) часто ускладнюють перебіг післяопераційного періоду в хірургії катаракти. Частота децентрацій ІОЛ в США становить близько 28 %, а дислокацій - 0,2 - 1,8%. Зміщення ІОЛ може відбутися як внаслідок ускладнень під час операції, так і під впливом внутрішніх факторів: ПЕС, синдрому скорочення капсули, рубцювання. Спричинити зміщення лінзи можуть також зовнішні впливи: травма, ЙАГ-лазерна капсулотомія. Тактика хірурга за цього повинна залежати від тяжкості ускладнюючих факторів і скарг пацієнта. Запропоновано способи проведення лікування: спостереження за лінзою, її репозиція, заміна передньокамерною ІОЛ або склеральне підшивання лінзи, а також видалення її без наступної імплантації.

Отмечено, что смещения интраокулярной линзы (ИОЛ) часто осложняют течение послеоперационного периода в хирургии катаракты. Частота децентраций ИОЛ в США составляет около 28 %, а дислокаций - 0,2 - 1,8 %. Смещение ИОЛ может произойти как вследствие осложнений во время операции, так и под влиянием внутренних факторов: ПЭС, синдром сокращения капсулы, рубцевание и др. Причиной смещения линзы могут также быть внешние влияния: травма, ЙАГ-лазерная капсулотомия. Тактика хирурга при этом должна зависеть от тяжести осложняющих факторов и жалоб пациента. Предложены способы ведения лечения: наблюдение за линзой, ее репозицией, замену переднекамерной ИОЛ или склеральные подшивания линзы, а также удаление ее без последующей имплантации.

Обстежено хворих на вікову катаракту з псевдоексфоліативним синдромом та без нього, яким здійснювали факоемульсифікацію катаракти з імплантацією штучного кришталика. Проаналізовано залежність між частотою інтраопераційних ускладнень і рівнем оксипроліну у волозі передньої камери ока та у крові пацієнтів. Встановлено показники рівня оксипроліну в периферичній крові, які можна розглядати як фактор високого ризику розвитку інтраопераційного відриву капсулярного мішка у хворих з наявністю псевдоексфоліативного синдрому.

Обследованы больные возрастной катарактой с псевдоэксфолиативным синдромом и без него, которым осуществлялась факоэмульсификация катаракты с имплантацией искусственного хрусталика. Проанализирована зависимость между частотой интраоперационных осложнений и уровнем оксипролина во влаге передней камеры глаза и в крови пациентов. Установлены показатели уровня оксипролина в периферической крови, которые можно рассматривать как фактор высокого риска развития интраоперационного отрыва капсулярного мешка у больных с наличием псевдоэксфолиативного синдрома.

Мета дослідження - вивчити ускладнення, особливості післяопераційного періоду та віддалені результатів хірургічного лікування хворих з катарактою та первинною глаукомою, яке включає екстракапсулярну екстракцію катаракти, імплантацію задньокамерної інтраокулярної лінзи (ІОЛ) і просту синусотрабекулектомію. Під наглядом знаходилось 85 пацієнтів (44 чоловіки, 41 жінка) віком від 37 до 78-ми років. Глаукома була I - IV стадії, імплантувалася вітчизняна ІОЛ моделі "долар" фірми "US Optics". Екстракція катаракти й антиглаукоматозна операція проводилися через різні операційні розрізи. Встановлено достатньо високу ефективність комбінованої операції як у відношенні до нормалізації внутрішньоочного тиску, так і зорових функцій. Тривалість дослідження 1 - 2 роки.

Обследовано 156 пациентов (201 глаз) с катарактой различной степени зрелости, которым произведено хирургическое лечение. Для оценки риска развития роговичных осложнений в послеоперационном периоде разработана математическая модель прогнозирования наличия (отсутствия) осложнений в зависимости от суммарной бальной оценки кристаллографии, предложена расчетная номограмма. Разработана профилактическая схема лечения в раннем послеоперационном периоде, на фоне использования которой отмечалось быстрое выздоровление, минимальные роговичные изменения, выход в ЭЭД роговицы составил 1,54 %, что в 3,8 раза меньше, чем в контрольной группе.

Обследовано 92 больных (136 глаз) с катарактой различной степени зрелости в дооперационном периоде. Выявили, что развитие и прогрессирование катаракты происходит на фоне снижения объемных показателей кровотока в глазу в среднем на 36,9 %. Однако в 82,4 % случаев эти нарушения гемодинамически не значимы и не влияют на метаболический статус пациентов. У 17,6 % больных с катарактой имеют место значительные нарушения регионарной гемодинамики, что сопровождается оксидантным стрессом. Данные изменения могут оказывать влияние на течение послеоперационного периода, что требует дополнительного изучения.

Цель исследования: изучение особенностей послеоперационной эксудативно-воспалительной реакции после ФЭК у пациентов с сахарным диабетом II типа. Наблюдали 36 пациентов (40 глаз) с сахарным диабетом и 24 пациента (26 глаз) без диабета, сопоставимых по полу, возрасту, степени зрелости катаракты и сопутствующей патологии кроме диабета. Всем пациентам проводили ФЭК с имплантацией ИОЛ. ПЭВР исследовали до операции и на 1-й, 4-й и 10-й послеоперационные дни с помощью балльной оценки, пахиметрии роговицы в центральной зоне на Visante OCT и зрительных функций. Результаты: ПЭВР после ФЭК у диабетиков значительно более выражена, чем у пациентов без диабета. Она проявляется в усилении клинической картины воспаления, более значительном увеличением толщин роговицы в послеоперационном периоде и соответственно более низкими зрительными функциями на ранних стадиях после ФЭК.

Встановлено можливість зменшення інтенсивності запальної реакції після екстракапсулярної екстрації вікової катаракти з імплантацією інтраокулярних лінз (ІОЛ) шляхом обгрунтованого застосування водорозчинних антиоксидантів. Виявлено, що додаткова генерація супероксидного радикалу посилює перебіг післяопераційної запальної реакції. Доведено, що гасителі активних форм кисню (АФК) - фермент супероксиддисмутаза й антиоксидантні препарати (аскорбінова кислота та 0,25 % розчин сульфату цинку) зменшують прояви клінічних ознак запальної реакції та вірогідно знижують концентрацію вмісту білка у камерній волозі. Визначено, що ступінь інтенсивності та період тривалості післяопераційної запальної реакції значною мірою залежать від антиоксидантного статусу пацієнтів, особливо від рівня водорозчинних антиоксидантів у сироватці крові та камерній волозі. Розроблено прогностичний тест, згідно з яким зменшення рівня водорозчинних антиоксидантів у сироватці крові пацієнтів нижче за 11,9 мкекв/мл свідчить про імовірність виникнення запальної реакції після екстракапсулярної екстрації катаракти (ЕЕК) з імплантацією ІОЛ. Доведено, що застосування водорозчинного антиоксиданта - 0,25 % розчину сульфату цинку в комплексній терапії перед проведенням операції та після операційного втручання дозволяє знизити ступінь інтенсивності післяопераційної запальної реакції.

Розроблено патогенетично орієнтовані хірургічні та лазерні методи лікування хворих на катаракту з супутньою первинною глаукомою. Розроблено нові методи профілактики післяопераційних ускладнень. Установлено, що традиційні методи хірургічного лікування таких хворих дозволяють у найближчі та віддалені терміни спостереження стабілізувати або розширити межі поля зору. Установлено зниження активності клітинного та гуморального імунітету, що було визначальним фоном для розвитку цієї патології. Установлено підвищення сенсибілізації організму до антигенів гіпоталамуса та трабекулярної тканини кута передньої камери ока, що є чинником ризику прогресування глаукомного процесу. Показано, що рівень лізоциму у внутрішньоочній рідині є вірогідним критерієм частоти та тривалості реактивних ускладнень з подальшим збільшенням швидкості замісної регенерації у зоні антиглаукоматозного втручання та підвищенням внутрішньоочного тиску. Одержано нові дані про імуномоделювальну дію біорегулятора "Бакплан". Розроблено новий двоетапний метод лікування, а також комбінований метод хірургічного лікування та нову модель гоніотома. Створено та впроваджено нові методи профілактики післяопераційних ускладнень з використанням даного біорегулятора, що дозволило підвищити ефективність лікування хворих на катаракту з супутньою первинною глаукомою.

Обгрунтовано шляхи вирішення проблеми зменшення інтенсивності післяопераційної запальної реакції у хворих віковою катарактою у післяопераційному періоді за екстрації катаракти з урахуванням результатів дослідження ролі ліпідних гідропероксидів у патогенезі післяоперційного запалення та корекції антирадикальної системи за допомогою препарату "Ліпофлавон". Проведено експериментальні, клінічні та біохімічні дослідження, одержано результати, що свідчать про певну роль гідропероксида (третичного бутилгідропероксида) у підвищенні інтенсивності запальної реакції та порушенні гематоаквального бар'єра. Встановлено, що у даному випадку знижується активність ферментів антирадикальної системи: супероксиддисмутази, глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази. На підставі результів експериментального моделювання операційної травми виявлено, що препарат "Ліпофлавон" знижує інтенсивність запальної реакції, вміст білка в камерній волозі та активує ферменти антиоксидантної системи. За клінічних умов показано наявність оборотного корелятивного зв'язку між станом ензиматичної антирадикальної системи крові хворих віковою катарактою та ступенем запальної реакції переднього відділу ока під час проведення екстракапсулярної екстракції катаракти. Встановлено протизапальну дію препарату "Ліпофлавон" у післяопераційному періоді. Виявлено, що за його шестиразових інстиляцій суттєво скорочуються строки регресії ознак запального процесу у хворих після хірургічного лікування вікової катаракти.

Досліджено характер зміни рефракції рогівки залежно від анатомо-фізіологічних особливостей ока (діаметра рогівки, аксіальної довжини ока, внутрішньоочного тиску), віку та статі пацієнта, а також типу та ширини тунельних розрізів на 529-ти очах за результатами реабілітації хворих на катаракту. Розроблено математичну модель післяопераційного рогівкового астигматизму в разі екстракції катаракт через тунельні розрізи. Запропоновано спосіб лікування катаракти, що передбачає індивідуальний підхід до використання різних тунельних розрізів для профілактики післяопераційного та корекції вихідного рогівкового астигматизму. Для практичної реалізації нового способу лікування розроблено комп'ютерні програми "Комплексна автоматизована історія хвороби офтальмологічного профілю OPHTALMUS" та "Система підтримки прийняття рішення лікарем-офтальмохірургом відносно типу тунельного розрізу, що має бути виконаний з метою формування оптимальної післяопераційної рефракції рогівки за умов хірургічного лікування катаракти Sphera Lux". Установлено, що використання розробленого способу хірургічного лікування катаракти дозволяє підвищити ефективність реабілітації хворих на катаракту, досягти некоригованої гостроти зору у віддалений термін після операції більше 0,6 - у 52 % випадків і більше 0,8 - у 23 %.

Досліджено процес медикаментозного розширення зіниці у пацієнтів зі зниженою діафрагмальною її функцією. Запропоновано схему досягнення максимального медикаментозного мідріазу на доопераційному етапі за стандартних і ускладнених ситуацій. Вивчено роль внутрішньокамерного введення 0,5 %-го розчину лідокаїну у досягненні та підтриманні мідріазу під час факоемульсифікації та його вплив на післяопераційне функціонування рогової оболонки. Розроблено засіб механічного розширення зіниці та захисту зіничного краю райдужки під час факоемульсифікації - пупілопротектор, проведено порівняльний аналіз його якостей з ефективністю відомих альтернативних методик. Наведено схему досягнення максимального мідріазу у процесі екстракції катаракти, яка враховує етапи та критерії переходу від способу медикаментозного розширення зіниці на доопераційному етапі за стандартних і ускладнених ситуацій до методик інтраопераційного мідріазу та способів його підтримання під час операції, а також методик механічного розширення зіниці (з урахуванням ступеня їх травматичності).

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена питанню покращення медико-соціальної реабілітації осіб з підвищеним ризиком утворення вторинної катаракти. Експериментально обгрунтована і розроблена техніка екстракапсулярної екстракції катаракти з імплантацією інтраокулярної лінзи, яка включає у себе первинну задню капсулотомію після введення віскоеластика до ретрокапсулярного простору. Доведена ефективність та доцільність її застосування у пацієнтів з підвищеним ризиком утворення вторинної катаракти.

Наведено результати обстеження стану вегетативної нервової системи (ВНС) у хворих на вікову катаракту, показано роль вегетативної дисфункції у виникненні ексудативної реакції після екстракапсулярної екстракції вікової катаракти (ЕЕК) з імплантацією інтраокулярної лінзи (ІОЛ), запропоновано медикаментозну вегетокорекцію дисфункції ВНС. Виявлено, що ускладнений перебіг постопераційного періоду після ЕЕК з імплантацією ІОЛ спостерігається у хворих зі зниженою вегетативною реактивністю, з підвищеною вихідною напругою симпатоадреналової системи з подальшим швидким виснаженням у післяопераційному періоді її резервних можливостей. У цьому випадку адаптивно-пристосувальна реакція ВНС є недостатньою для відновлення в оці гомеостазу, зміненого хірургічним втручанням, що призводить до ексудативних реакцій II - III ступеня важкості на 1 - 5-ту добу, атрофії райдужки з дисемінованими напівпрозорими преципітатами на ендотелії рогівки через 4 - 6 місяців після ЕЕК з імплантацією ІОЛ. Показано, що застосування симпатолітика "Гемітона" в пацієнтів з порушеннями ВНС сприяє покращанню перебігу постопераційного періоду після ЕЕГ з імплантацією ІОЛ, що дає змогу підвищити ефективність хірургії вікової катаракти.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р675.637.04 + Р675.437-387

Рубрики:

Хірургічне лікування катаракти

Шифр НБУВ: РА364688 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання інгібування та профілактики розвитку запальної реакції після екстракції катаракти з імплантацією ІОЛ. Обстежено 74 кролі породи шиншила, яким була зроблена модельована операційна травма та 138 пацієнти (138 ока) після екстракції катаракти з імплантацією ІОЛ. Встановлено, що одночасне селективне інгібування синтезу простангландину Е2 і лейкотрієну В4 за умов модельованої травми в експерименті призводить до зниження їх рівня на 55 - 65 % відповідно, у камерній волозі на сьому добу після операції, у порівнянні з їх неселективним пригніченням. Доведено, що одночасне застосування препаратів, які вибірково інгібують синтез простагландинів і лейкотрієнів під час проведення ЕЕК з імплантацією ІОЛ у клініці дозволяє знизити ступінь післяопераційного запалення на 20 % у порівнянні з кортикостероїдами та диклофенаком, що традиційно використовуються.

Розглянуто питання покращання ефективності лікування вікової катаракти. Удосконалено метод екстракапсулярної екстракції катаракти шляхом зменшення довжини тунельного розтину до 6,5 мм, незалежно від щільності ядра кришталика, за допомогою нуклеофрактісних процедур. Виявлено низький ступінь хірургічно зумовленого астигматизму. Доведено, що хірургічно зумовлений астигматизм залежить від існуючого до операції рогівкового астигматизму. Встановлено, що наявність шовної інфекції призводить до характерних особливостей рубцювання операційного розтину. З метою отримання максимальної гостроти зору без корекції у разі вікової катаракти запропоновано метод селективної шовної фіксації залежно від існуючого до операції рогівкового астигматизму.