Розглянуто питання розвитку протезування в історичному аспекті до появи сучасних технічних засобів медичної реабілітації, устілок, корегуючого взуття, що використовується для лікування різних деформацій. Розкрито засади проектування та моделювання ортопедичного взуття (ОВ), описано елементи побудови нових видів верху ОВ для кукс по Шарпу, Лісфранку, Гаранжо.

Рассмотрены вопросы развития протезирования в историческом аспекте до появления современных технических средств медицинской реабилитации, стелек и корректирующей обуви, использующихся для лечения разных деформаций. Раскрыты основы проектирования и моделирования ортопедической обуви (ОО), описаны элементы построения новых видов верха ОО для кукс по Шарпу, Лисфранку, Гаранжо.

Наведено дані лікування 12-ти хворих з тяжкими переломами блоку надп'яткової кістки. З урахуванням тяжкості травми у кожному окремому випадку визначено показання щодо застосування адекватного хірургічного втручання. У більшості хворих, яким виконано оперативні втручання, вже через 5 років після операції спостерігався артроз у гомілковому та поперечному суглобах стопи. Хороший результат одержано після стабілізувальних операцій (резекції гомілкового та надп'ятково-п'яткового суглобів із застосуванням елементів кісткової аутопластики).

Розглянуто в історичному аспекті відношення фахівців до доцільності утинання стопи на рівні заплесна. Проаналізовано методики консервативного та хірургічного усунення еквінусної та еквіноварусної деформацій коротких кукс стопи, котрі існують на сьогодні. Обгрунтовано та розроблено методику медико-технічної реабілітації хворих з хибними короткими куксами стоп, яка включає: дві конструкції редресувальних експрес-ортезів для консервативного усунення еквінусної та еквіноварусної деформації та підготовки пацієнтів до хірургічного лікування; дві методики заглибного підтаранного компресійного артродезу; компресійний спице-стержневий пристрій; дві конструкції ранніх (експрес- та лікувально-тренувальних) протезів. Наведено результати клінічного застосування розробленої методики реабілітації у 22-х хворих. Весь реабілітаційний період хворі навантажують утяту кінцівку під час ходьби та стояння. Середній термін зрощення кісток кукси та готовності до постійного протезування 2 - 2,5 міс.

Зазначено, що розроблені конструкції протезів після ампутації стопи за Шопаром і гомілки за Пироговим і Саймом із застосуванням суцільнолитих стоп типу стопа-носок або стопа за Пироговим не дозволяють повністю задовольнити вимогам пацієнтів із високим ступенем рухової активності. З метою підвищення ефективності реабілітації інвалідів із високим ступенем рухової активності розроблено штучну стопу для протезів після ампутації стопи за Шопаром і Лісфранком та гомілки за Пироговим і Саймом, яка являє собою пружний елемент із композитного матеріалу, до якого кріпиться гільза протеза. Можливість створювати дозовану твердість за довжиною елемента дозволяє забезпечити ресорну й амортизаційну функції стопи, а також ефективний перекат стопи по опорі. Розроблені конструкції протезів після ампутації стопи за Шопаром і Лісфранком та гомілки за Пироговим і Саймом із застосуванням пружних елементів із композитних матеріалів дозволяють покращити протезно-ортопедичне забезпечення інвалідів із високим ступенем рухової активності. Біомеханічні та клінічні дослідження дали об'єктивну оцінку одержаних результатів, показали підвищення якості ходьби, покращання біомеханічних характеристик ходьби.

На підставі результатів широкого клініко-рентгенологічного та подометричного обстеження 864 дітей і дорослих із найбільш поширеними деформаціями стоп - плосковальгусною, поперечно-розпластаною та порожнисто-варусною - визначено показання та особливості ортопедичного їх забезпечення. Обгрунтовано конструктивні особливості та параметри коригувальних елементів вставних ортопедичних устілок і взуття. Своєчасне застосування в лікувальному процесі ортопедичних устілок і раціонального взуття нормалізує осьові взаємовідношення як в стопі, так і в системі стопа - нижня кінцівка - таз - хребет, що створює необхідні умови для розвитку стопи та вищерозташованих сегментів опорно-рухової системи в природному анатомічному та функціонально вигідному положенні та сприяє гармонійному фізичному розвиненню пацієнта.

Наведено результати біомеханічних досліджень опороспроможності та стійкості пацієнтів у положенні стоячи і просторові, тимчасові й кінетичні характеристики їх ходьби з використанням силіконових ортезів та без них. За біомеханічними показниками статики, зокрема, опороспроможності та стійкості під час стояння, часовими і динамічними параметрами ходьби, встановлено, що використання пацієнтами з патологією "відвисла стопа" сучасних силіконових ортезів поліпшує функції опорно-рухової системи.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.286.56

Рубрики:

Протезування стопи і пальців

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - провести систематичний огляд і метааналіз результатів тотального ендопротезування гомілковостопного суглоба за показниками виживаності різних конструкцій ендопротезів, часу й кількості ревізій, характеру ускладнень. Використані дані відкритих національних медичних реєстрів країн Скандинавії (Норвегії, Швеції, Фінляндії), Нової Зеландії, Австралії та ін.; статті, наукові публікації в спеціалізованих фахових виданнях, реферати, відкриті електронні бази даних, бази даних Національної медичної бібліотеки США Medline за останні 15 років. Застосовувався статистичний аналіз з урахуванням оцінки виживаності й ревізій методом Каплана - Мейєра, дисперсійний аналіз, непараметричний аналіз рангової кореляції Спірмена. Загальні тенденції, що виявляються в проведеному дослідженні, вказують на прогнозовану можливість ревізії в 10 - 15 % пацієнтів до кінця 5-річного періоду і до 20 - 30 % - до кінця 10-річного періоду. Більшість досліджень розглядала ревізійне ендопротезування або артродез як кінцеву точку при обчисленні показників виживання. Проте якщо проміжок часу до ревізії розглядається як кінцева точка для негативного результату, то показники виживання ендопротеза ще більше знижуються. Крім асептичної нестабільності й інфекційних ускладнень, прогресуючий больовий синдром є ще однією проблемою, що може поставити під загрозу клінічні результати. Висновки: трикомпонентні протези з мобільною поліетиленовою вставкою й безцементним типом фіксації дають кращі результати й характеризуються більшою виживаністю порівняно з протезами минулих поколінь. Ключовими елементами сучасного дизайну є мінімально можлива резекція кістки й покращене багатокомпонентне пористе покриття. При виборі тактики лікування важливо враховувати індивідуальні особливості пацієнта, такі як індекс маси тіла, статус куріння, коморбідність та інші змінні, що можуть допомогти прогнозувати результати й виживання імплантів. Крім того, вибір тактики лікування й протеза має бути зумовлений обізнаністю хірурга з конструктивними особливостями протезів, а також повинен враховувати їх наявність.