Розглянуто відображення проблем насилля в історії філософії. Розкрито поняття "зло" та "насилля" у релігійно-філософських концепціях, онтологічний сенс революції та насильства. Проаналізовано ніцшеанське заперечення теодиції та сенсу дихотомії "добра" і "зла" у релігійно-філософській традиції, поняття насилля і терору в філософії А.Камю, К.Юнга, Е.Фромма.

В перехідний період становлення української соціальної філософії проблемі насильства та ненасильства ще не достатньо приділяється увага у вітчизняній філософії, також відсутні роботи, де проводився б, власне, філософський аналіз вказаної проблеми. Статті, представлені в брошурі, можуть бути використані при читанні курсу "Соціальна філософія".

Розглянуто тему трансформації моральної парадигми в суспільній свідомості різних народів у різні історичні періоди. Зроблено порівняльний аналіз специфічних аспектів та особливостей застосування насилля і терору тоталітаристськими диктатурами ХХ ст. Досліджено проблеми формування моральних вимірів насильства в релігійно-філософських концепціях, поняття насилля в філософії К.Юнга, Е.Фромма, М.Бердяєва, А.Камю.

Наведено соціально-філософський аналіз насильства як істотної ознаки тероризму. Розкрито три типи теорій, що пояснюють джерела насильства (щодо природи людини, економічних і соціальних умов життя суспільства, зв'язок насильства з динамікою конфлікту). У контексті з'ясування особливостей насильства у разі здійснення терористичних діянь акцентовано увагу на явному та латентному елементах насильства.

Приведен социально-философский анализ насилия как существенного признака терроризма. Раскрыты три типа теорий, объясняющих истоки насилия (насилие из природы человека; насилие из экономических и социальных условий жизни общества; связь насилия с динамикой конфликта). Сделаны акценты на два момента: явный и латентный элементы насилия

The social-philosophical analysis of violence as essential tag of terrorism is adduced. Three types of the theories which are accounting for sources of violence (violence from human nature are uncovered; violence from economical and social living conditions of the society; connection of violence with dynamics of the conflicting). The accents on two moments are made: obvious and latent members of violence

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*666*325.81 + Ф03

Рубрики:

Соціальна філософія

Теорія політичної влади

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Раскрыты содержание современной западной теории конфликта, особенности ее генезиса и развития как наиболее совершенной формы знания данного элемента социальной реальности. Проанализированы идейно-теоретические источники формирования ее различных вариантов, перспективные направления развития в системе социально-философских знаний с позиций междисциплинарного подхода. Освещены основные положения теории социального конфликта. Рассмотрены описательные, математизированные и дедуктивные теории.

Освещены вопросы осмысления войны как социального явления, её нравственные и психологические аспекты, значимость мира на планете. Приведены результаты проведенного философско-социологического анализа войн, раскрыта причинная основа их возникновения, определена взаимосвязь человечества и войн на разных исторических этапах развития общества.

На підставі соціально-філософської рефлексії проблем політичного тероризму запропоновано авторське бачення шляхів протидії цьому соціальному феномену. Виділено задачі міжнародного та національного рівнів, спрямовані на вирішення вузлових проблем глобалізації, внутрішньосуспільного розвитку. Запропоновано низку принципових завдань на об'єднання громадських зусиль, для максимального сприяння формуванню та розвитку недержавної системи національної безпеки.

За допомогою історико-філософського аналізу висвітлено основні теоретико-методологічні концепції природи тероризму як новітньої глобальної проблеми людства.

Досліджено концепт політики у соціально-філософському аспекті. Розкрито специфіку онтологічного статусу політичної реальності, теоретичні форми й особливості соціально-філософської концептулізації засад політики. Визначено специфічну суть феномену політичного як субстанційної основи політики, що присутня в онтологічному архетипі колективного несвідомого та відображається сакральним онтологічним міфом. Консенсусні онтологічні міфи розглянуто як універсальні онтологічні детермінанти всієї системи соціальної комунікації суспільства, функціонування соціальних інститутів і легітимації їх формальної структури. Зроблено спробу довести, що у будь-якому суспільстві політичне є передумовою, соціальна комунікація - умовою, простір і час - формами актуалізації політичної субстанції у реальному політичному процесі. Розглянуто процеси взаємодії громадянського суспільства та політичної онтології.

Здійснено системний аналіз і розроблено типологію форм партнерства. Особливу увагу приділено аналізу його суб'єктивних засад та умов формування суб'єктивності партнера. Визначено, що партнерська взаємодія виражає природну потребу людини у співробітництві на паритетних засадах, у взаємному визнанні людей одним одного. Доведено, що ствердження партнерських відносин на усіх рівнях політичного та соціального життя є суттєвим фактором становлення та розвитку громадянського суспільства.

Надано об'єктивну і цілісну характеристику проблематики влади, місця, яке вона посідає в творчості зазначених авторів та ролі, що відіграла теорія влади у становленні філософії постструктуралізму. Проаналізовано понятійний апарат, вироблений у постструктуралізмі з метою вивчення владних відносин. Реконструкція проблематики влади у постструктуралістській філософії як проекту некласичної теорії доводить: постструктуралістська аналітика влади надається до вивчення суспільно-філософських феноменів.

Досліджено політичну комунікацію, її зміст, суть і особливості прояву у процесі формування громадського суспільства. На підставі аналізу основних концептуальних підходів до проблеми політичної комунікації останню визначено як соціокультурний феномен, поліструктурний і складний вид взаємодії суб'єктів, за якої відбувається цілеспрямована передача повідомлення, що формується з політичних символів, притаманних певному середовищу, та зворотну реакцію, відповідно до якої може формуватися нове повідомлення-образ, який виникає з метою заволодіння, утримання владних повноважень всередині політичної системи та безпосередньо у суспільстві. Розглянуто основні форми політичної комунікації й акцентовано увагу на позитивних, а також негативних аспектах кожної з них. Показано, що особливістю політичної комунікації є те, що вона за своїм змістом і функціями є процесом продукування та поєднання владних потреб та інтересів різних соціальних сил і утворень. Доведено, що у сучасному світі роль соціальної віртуальної реальності полягає у творенні оманливого, викривленого ставлення індивіда та мас до дійсності та у конструюванні позитивного образу майбутніх соціальних процесів відповідних ідеї громадянського суспільства. Відзначено, що соціальний прогрес в Україні значно пов'язаний з розвитком всіх комунікативних систем, однак тільки завдяки конструктивно-творчому змісту політичної комунікації практично вибудовується необхідна протилежність державі - громадянське суспільство.

Виявлено фактори, що обумовлюють існування феномену опозиції: суттєві розбіжності інтересів держави та громадянського суспільства, протиріччя між різними суспільними силами, гілками влади, політичними партіями, різні підходи до мети і дій держави та влади. Визначено поняття демократичної політичної опозиції як сукупності суб'єків політичного життя, що не приймають змісту політики діючої влади, та/або методів реалізації цієї політики, виступають організованою альтернативою цій владі. Проведено класифікацію політичної опозиції за різними критеріями: структурним (системна, позасистемна), ідеологічним (ліва, центристська, права), діяльнісним (активна, пасивна), масштабом дій (елітна, масова), цілями (конструктивна, деструктивна), відношенням до держави (державницька, антидержавницька), ступенем лояльності та іншими. Розглянуто діяльність опозиції в аспекті теоретичного і практичного протистояння владі. Визначено особливості формування об'єктивних і суб'єктивних умов функціонування опозиції в українському суспільстві, зокрема "нецивілізованих" форм і методів співпраці влади з опозицією. Доведено, що розбудова демократичної, соціально-правової держави є необхідним фактором ефективної взаємодії влади й опозиції. Обгрунтовано, що формування зрілої політичної та правової культури суспільних відносин - один зі шляхів гармонізації взаємовідносин влади й опозиції в Україні.

Проаналізовано трансформацію моралі, світогляду та суспільної свідомості як чинників і передумови процесу широкомасштабного застосування насильства. Охарактеризовано сутність розуміння насильства у гуманістичних концепціях зарубіжної філософії та методологію дослідження сучасного тероризму.

Дисертацію присвячено філософському дослідженню насильства і ненасильства. Розглядаються насильство і ненасильство в різні історичні періоди, аналізуються детермінуючі чинники, форми, типи, методи, функції, зміст насильства і ненасильства. Зроблений аналіз трансформації насильства в ненасильство.

Проаналізовано процес соціально-філософської концептуалізації ідеї епістемократії як специфічної моделі організації влади на базі знання. Розглянуто трансформацію ідеї від міфу до логосу в закордонній соціально-філософській думці. Увагу приділено експлікації генезису ідеї епістемократії у вітчизняній філософії, доведено закономірний характер буття ідеї та практики епістемократії у вітчизняному інтелектуальному та соціально-політичному просторі. Вивчено сучасний стан ідеї епістемократії в концептуальному полі технологічного детермінізму та постмодернізму, показано, що саме в цей час і за цих парадигмальних умов процес концептуалізації ідеї епістемократії досягає свого апогею.

Проанализирован процесс социально-философской концептуализации идеи эпистемократии как специфической модели организации власти на базе знания. Рассмотрена трансформация идеи от мифа к логосу в зарубежной социально-философской мысли. Уделено внимание экспликации генезиса идеи эпистемократии в отечественной философии, доказан закономерный характер бытия идеи и практики эпистемократии в отечественном интеллектуальном и социально-политическом пространстве. Изучено современное состояние идеи эпистемократии в концептуальном поле технологического детерминизма и постмодернизма, показано, что именно в это время и в этих парадигмальных условиях процесс концептуализации идеи эпистемократии достигает своего апогея.

Розглянуто основні теоретико-методологічні підходи щодо визначення поняття "цінності". Визначено існуючі концептуальні підходи щодо політичних цінностей і подано власну їх класифікацію. Доведено, що під політичними цінностями слід розуміти владні відносини в суспільстві, а також організацію й управління цими відносинами. Зазначено про необхідність грунтовної розробки проблем політичних цінностей у масовому та громадянському суспільствах. Проаналізовано основні концепції масового та громадянського суспільства. Обгрунтовано, що провідну роль в трансформації масового суспільства в громадянське виконують саме політичні цінності. Зазначено, що нівелювання державою цінностей демократичних процесів і громадянського суспільства призводить до "масовізації" соціально-політичного життя та появи тоталітаризму.

Вивчено роль культурного простору у процесі формування нації. Розглянуто основні теоретичні підходи до концептуалізації взаємозв'язку простору та культури у гуманітарних науках, традицію використання понять "культурний простір" та "культурний ландшафт". Проаналізовано взаємозв'язок культурного простору з формуванням ідеології, історичної пам'яті, ідентичності. На основі аналізу політико-історичних та соціокультурних чинників формування регіонів України зроблено висновки про характер сучасного культурного простору, шляхи його організації в інтересах української політичної нації у контексті гуманітарної і політичної безпеки держави.

На підставі виявлення діалогічної субстанціональності соціального проектування, філософської рефлексії провідних рівнів механізму даної діяльності, закономірного характеру її становлення та розвитку розкрито основні детермінанти оптимізації проектного осмислення шляхів і форм будівництва української держави. Увагу приділено пошуку шляхів налагодження паритетної соціально-проектної моделі відновлення взаємозв'язку суспільних потреб і державних інтересів за конкретно-історичних умов сучасної України.