Висвітлено основні тенденції еволюції людської цивілізації, зроблено спробу виявити якісні параметри суспільства XXI століття, обгрунтувати необхідність морально-ціннісного підходу до аналізу суспільних явищ. Подано широкий спектр сучасного теоретичного осмислення суспільства на рубежі століть, визначено особливості філософського аналізу "плинного світу", викладено головні концепції уявлення про сутність та перспективи сучасного суспільного розвитку та системи їх аргументацій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*321 + Ш5(7Арг)-4

Рубрики:

Соціальна філософія

Література

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено соціально-філософське дослідження концепту "хронополітика" як форми рефлексії часового аспекту соціокультурних трансформацій, проаналізовано існуючі підходи щодо розуміння даного феномену. Вперше встановлено, що метатеоретичний концепт "хронополітика" виражає зміни міри соціокультурної єдності суспільних утворень, межами якої є модальність часу, цінності та соціальності. Розкрито буттєвий зміст хронополітики як сукупності ціннісно-раціональних видів діяльності, поведінкових і комунікативних актів, спрямованих на відтворення та створення різноманітних форм соціокультурної єдності. Проаналізовано структурний, процесуальний і суб'єктний аспекти хронополітики, які можна розглядати як систему вимірів соціокультурного континууму.

Виявлено обмеження й евристичний потенціал філософських парадигм, що визначають функціонування системи сучасного соціально-історичного знання, класики, модернізму й постмодернізму. Обгрунтовано положення, що різноманітність теоретичних уявлень про історію може бути охоплене об'ємним мисленням, у фокусі якого знаходиться особистість. Сформульовано та охарактеризовано гносеологічні й аксіологічні принципи неокласичного філософського підходу: історизм, системність, а також ціннісний універсалізм і його найважливіші конкретизації - гуманізм й етичний трансценденталізм. Шляхом зіставлення смислів основних положень і принципів неокласичного підходу з "верхом" - загальнофілософською проблематикою - та з "низом" - культурно-цивілізаційною схемою виміру історії - уперше обгрунтовано новий погляд щодо напрямку та траєкторії історичного розвитку: у вигляді заплутаної кривої, у численних векторних вигинах якої простежується гуманістична спрямованість угору. Визначено одну з суттєвих характеристик сучасного перехідного етапу соціальної еволюції - дисгармонію взаємодії культурних і цивілізаційних елементів соціокультурних систем, домінування зовнішніх (цивілізаційних) форм діяльності соціальних суб'єктів над внутрішніми (культурними). Відображено неокласичне розуміння конструювання гіпотетичної моделі майбутньої глобальної цивілізації шляхом ствердження універсальних, перш за все етичних, цінностей і норм, формування планетарної свідомості. Обгрунтовано тезу, що місце України в цивілізаційному процесі визначається її подвійною культурно-цивілізаційною належністю, а здійснення виходу країни з кризи

Розкрито аксіологічний аспект соціального часу українського етносу. Показано, що одним з проявів структури соціального часу є встановлення системи соціальних відносин і механізмів суспільного зв'язку, здатних підтримувати впорядковану, ритмічну послідовність буття, а також її змінення. Окрему увагу приділено концепції ціннісної свідомості М.С.Розова, головною особливістю якої є переважання морального смислу над ідеологією, який з часом замінює її повністю, а метою життя кожної особистості стає розумний вибір найкращого. Досліджено три історичні етапи людства, виділені Ф.В.Шеллінгом, поряд з етапами етногенезу, визначеними М.Степико, та в контексті становлення архаїчної та міфологічної свідомості як детермінанти соціального часу.

Досліджено моделі суб'єктивного сприйняття часу на матеріалі німецьких і російських соціально-філософських ідей кінця XIX - початку XX ст. Визначено загальнокультурні детермінанти розвитку уявлень про час даного хронологічного періоду, якими є: стародавній міфологічний час, аграрна циклічна та християнська лінійна темпоральні моделі. Доведено інваріантність більшості виявлених темпоральних патернів. Розглянуто унікальні та національно детерміновані моделі (концепцію чотиривимірного часу М.Гайдеггера, модель "танцівної" часової спіралі Ф.Ніцше, специфічну німецьку модель - представлення історичного часу у просторовому образі дому та деякі інші). Виявлено основні тенденції у розвитку суб'єктивних уявлень про час на початку XX ст., якими є: хвороблива відокремленість і відчуженість суб'єктивного часу індивіда від об'єктивного та інших форм іманентного часу; неоднозначність в орієнтації на певну часову перспективу; різноманіття моделей часової спрямованості; темпоральна інтенсифікація сучасного суспільства; особливе сприйняття тривалості та швидкості перебігу часу.

Проаналізовано естетичні виміри категорії "історичний час" і вивчено його вплив на творчий процес. Історичний час розглянуто як символічний контекст, у якому розгортається специфічне людське буття в світі. Динаміку цього глобального процесу визначено принципами гармонії та досконалості. Усвідомлення та сприйняття часу в контексті певної історичної епохи визначає її темпоральну специфіку. Відповідно до цього запропоновано класифікацію історичних епох: епохи зі статичним контекстом, коли дисгармонійність теперішнього співвідноситься з гармонією минулого, а онтологічна ситуація людини визначається "одвічним поверненням" до витоків; епохи з динамічним контекстом, коли поряд зі співвідношенням з минулим з'являється більш важливий рівень співвідношення з майбутнім, який активізує творчий імпульс, спонукає людину активно створювати реальний контекст власного існування; позаконтекстуальні епохи, репрезентовані "перехідним часом", характерною рисою якого є відсутність темпоральних орієнтирів. Сучасна історична епоха постмодернізму або посткультури є яскравим прикладом позаконтекстуальної епохи, що визначає складну систему детермінації творчого процесу історичним часом. Розглянуто віталістично-психологічну, онтологічну та естетичну детермінації як основні її типи.

Проаналізовано вплив темпорального фактора на людську творчість. Описано базові історичні моделі даного впливу як епохи зі статичним контекстом з темпоральним напрямком (ТН) на минуле, епохи з динамічним контекстом з ТН на майбутнє та позаконтекстуальні епохи з ТН багатовекторності. Увагу приділено віталістичній, психологічній, онтологічній та естетичній системі подібної детермінації.

Проанализировано влияние темпорального фактора на человеческое творчество. Описаны базовые исторические модели данного влияния как эпохи со статическим контекстом с темпоральным направлением (ТН) на прошлое, эпохи с динамическим контекстом с ТН на будущее и внеконтекстуальные эпохи с ТН многовекторности. Внимание уделено виталистической, психологической, онтологической и эстетической системе подобной детерминации.

Системно проаналізовано сутність феномена культурної пам'яті як механізм соціально-історичної наступності та розроблено поняття культурної пам'яті. Встановлено, що культурна пам 'ять - це філософське поняття, яке відображає властивість структурно-функціональної цілісності праці як соціокультурного процесу, що полягає в здатності соціального організму продукувати в собі самому відмінність, особливість, мінливість і водночас зберігати та відтворювати себе у своїй тотожності, всезагальності, інваріантності. Визначено, що культурна пам'ять є адекватною формою, що ізоморфно відтворює атрибутивну побудову праці. Зазначено, що культурна пам'ять є універсальним рухом спричинення, специфічним процесом "соціального метаболізму", суттю якого є комунікація як універсальний взаємний обмін діяльністю між людьми, яка складається незалежно від суб'єктивних намірів і цілей будь-кого.

Розглянуто феномен музики в контексті психофізичної проблеми на індивідуальному та колективному рівнях. Введено методологічне розрізнення понять "музична мова" та "музичне мовлення", завдяки якому можна розглядати специфіку музичного мислення, а також зрозуміти, чому у філософській традиції музика розглядається як універсальна мова людства. Запропоновано модель, згідно з якою музична мова знаходиться між інтонаційним (чуттєвим) змістом музичного мовлення та надпонятійним (надчуттєвим) сенсом духовного буття музики, не обумовленого обмеженнями мовного апарату й емоцій. Обгрунтовано, що музичний простір породжується внутрішньою активністю самої людини й у той же час підтримується соціальною реальністю. Таким чином, він є музичним виміром нашого буття - індивідуального й універсального.

Освещена мировая история VI - III ст. до н.э. как процесс параллельного развертывания ментальных революций (МР) в Древней Греции и Риме, Индии, Китае и Персии. Проанализирована эпоха коренных преобразований в древнеперсидской, древнеиндийской и древнекитайской культурах. Определены неоднородность ментального пространства культуры и своеобразие типов его жизнедеятельности, метакультурный уровень ценностно-мыслительного пространства в мировой истории. Дана общая характеристика великой МР. Рассмотрены вопросы формирования египетской и вавилонской науки в период осевого времени. Раскрыты истоки древнеиндийской метафизики, а также метафизики Дао-Пути Конфуция, социальной философии Кун-цзы. Внимание уделено вопросам преобразования ментального пространства культуры Древнего Китая в эпоху империи Цинь, завершения древнекитайской МР в период образования империи Хань.

Проаналізовано період світової історії VII - II ст. до н.е. як період "осьового часу" у філософії історії. Розглянуто даний період в культурах осьових народів як перехід від архаїчного суспільства до класичного, ментальну революцію, в процесі якої зруйновано натуралістично-силову систему координат ціннісно-розумового простору культури та сформовано розумово-добродійну. Встановлено, що в даний період відбулося "програмування" світового історичного процесу, закладено традиції, межі ментальності східної й західної цивілізацій. Проведено тематичний аналіз динаміки та своєрідності реформаційних процесів у культурах Стародавньої Греції, Риму, Індії, Китаю та Персії. Розглянуто духовну культуру як ментальну просторову конфігурацію, що розгортається в часі, систему координат якого становлять домінуючі теми як її універсалії й абсолютні цінності. Обгрунтовано уявлення про вплив персидської культури епохи імперії Ахеменідів на подальший розвиток реформаційних процесів великої ментальної революції. Досліджено особливості персидської, грецької, римської, індійської та китайської ментальних революцій, визначено їх хронологію, основні етапи, ціннісно-розумову спрямованість, становлення систем координат.

Розглянуто структуру соціального часу, яка розкривається через відношння його інваріантних елементів. Зазначено, що визначення динамічної та функціональної природи соціального часу робить можливим осмислення зміни часових структур у контексті темпоральної комплексності соціального часу. Доведено, що час є не лише універсальним виміром соціальних змін, але й їх основою, констатувальною фактичністю.

Проаналізовано співвідношення простору та часу як модусів соціального буття у зв'язку з інформатизацією суспільних стосунків в її соціокультурних вимірах. Досліджено зміни просторово-часових характеристик соціального буття в аграрно-ремісній, індустріальній та інформаційній епохах, що дозволило стверджувати про зростання ролі процесу інформатизації в зміні основних параметрів соціального часу та диференціації соціального простору. Аналіз модусів соціального буття в інформаційному суспільстві дозволяє осмислити інформатизацію як соціокультурне явище, зумовлене процесами глобалізації. У такому суспільстві інформатизація постає не тільки як технологічне або інструментальне явище, а і як феномен культури, що найбільш яскраво виявляється на етапі постіндустріального суспільства. Суспільний розвиток йде від панування технологічно-економічних тенденцій до пріоритету глобальних інформаційних цінностей суспільства, котре визначається як конформаційне. Формування особистості здійснюється за суперечливих умов віртуалізації часо-просторових модусів індивідуального буття під впливом деперсоніфікованих соціальних комунікацій та маніпулятивних можливостей масивів інформації.

Осмислено та соціально-філософськи проаналізовано наративи, орієнтації яких закладені відповідними дискурсивними практиками, що містять соціально сконструйовані оповіді, які організують сприйняття соціальних феноменів. Показано, що існує багато наративів, заданих конкретними соціальними та культурними практиками життя. Наратив як форма буття соціальної пам'яті виявляється способом, що надає сенсу людським діям і практикам ідентифікації й уяви, організує переживання суб'єктів. Основною функцією наративу як форми буття соціальної пам'яті є самоідентифікація певної спільноти шляхом текстового збереження та ретрансляції її унікальності. Спільність наративів соціальної пам'яті конструюється як результат соціальних взаємодій, підтримується існуючим смисловим горизонтом і забувається, коли соціокультурні межі, які могли б їх підтримувати, зникають. Розглянуто наративи різних соціальних спільнот - родини, тендерної спільноти, нації тощо та виявлено загальну специфіку наративу як форми буття соціальної пам'яті.

Рассмотрен вопрос конституирования оптимальной стратегии образования в контексте глобальной игры цивилизаций. Проанализированы факторы формирования образовательной стратегии каждой из современных цивилизаций. Внимание уделено западной цивилизации, либеральным основаниям её модели онаучивания образования.

Запропоновано переосмислення проблеми неспівпадіння індивідуального буття людини та історичної дійсності у контексті сучасної кризи ідентифікації та маргіналізації особистості.

Розглянуто проблему історичного часу, як одну з найбільш дискусійних у філософії історії. Надано стислу типологію уявлень за часи у середньовічній Франції, розглянуто способи його вимірювання та періодизації, спростережено еволюцію розвитку часових концепцій та їх вплив на опис історичних подій.

Раскрыты методологические проблемы выведения общественного времени. Проанализированы проблемы теории развития и развития теории в кризисное время. Описаны трансфузии общественного времени в генезисе денежных систем. Рассмотрено культурное самоопределение времени и пространства истории. Изложены трансгрессии времени в логической замкнутости становления. Исследованы степень и границы основания в синхронности современной истории. Рассмотрено время мира в контексте логики возникновения и разрешения противоречий истории.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х002 + Ю212.132 + Ю6*321

Рубрики:

Загальна теорія права

Час

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ