Розглянуто сучасні глобальні тенденції соціокультурної динаміки на тлі їх оцінок, що містяться у працях визнаних вітчизняних фахівців із даної проблеми, таких, як П. Сорокін, О. Богданов, В. Вернадський. Проаналізовано прояви за сучасних умов виділених П. Сорокіним головних тенденцій нашого часу, виокремлено основні найбільш імовірні сценарії міжцивілізаційних відносин сьогодні та на перспективу. Проаналізовано окремі аспекти прояву динамічних перетворень у природі та суспільстві. Показано, якщо в природі домінують стихійно-організаційні процеси, то в соціокультурній діяльності людей вони носять свідомо-організаційний характер. Акцентовано, що організаційна діяльність у цьому випадку має доцільний сенс і містить у собі "ідею мети".

Досліджено проблему рольової реальності, актуалізовану суттєвими трансформаціями, які переживає Україна. Зрушення, що відбуваються у нашому постсоціалістичному суспільстві, несуть у собі конструктивні та деструктивні можливості, на які здатна вплинути ефективна соціальна політика. Потребують аналізу проблеми соціальної сутності людини та її репрезентації у соціальних формоутвореннях. До таких феноменів можна віднести поняття рольової реальності, яке грунтується на теорії соціальних ролей, опрацьованій кількома гуманітарними дисциплінами, а також західноєвропейську традицію розгляду діяльності сутності людини з конкретно-рольовою визначеністю цієї сутності у національній філософії історії. Створена на підставі цього соціально-філософська теорія рольової реальності дозволяє відпрацювання нової стратегії в ситуації, коли людська сутність зводиться до ансамблю сутнісних можливостей і нескіченності проектів цієї сутності постмодерном. Ця нова сутність особи, взаємодія особи та суспільства пов'язані з більш складним типом соціальності ніж той, на грунті якого виникла і розвивалась теорія соціальних ролей. Доведено, що суперечливий характер рольової реальності в межах інтерпретації історії, її дискретних і континуальних витоків представлено топологією символічної форми, універсалізм якої не в безмежній експансії ролей, а в універсальному самоздійсненні сутнісних сил людини. Рольові реальності як топоси історії дозволяють розгорнути ідею людиновимірності історії, визначену надлишком соціального резервуару рольових ідентифікацій, що надають історії антропомірних характеристик. Обгрунтовано необхідність творення

Запропоновано філософську концепцію місця та ролі воєнної могутності та воєнної сили держави у системі збереження гомеостазису суспільства, що трансформується. Обгрунтовано суть і розкрито особливості соціальних систем трансформативного типу. Здійснено аналіз стійкості та лабільності такої системи через дію варіативних величин, їх роль у системі суспільних відносин. Визначено умови та принципи функціонування трансформативної соціальної системи, що дозволяють їй забезпечувати стійкість і стабільність. Досліджено динаміку перехідних процесів у період трансформацій. Обгрунтовано систему силового забезпечення гомеостазису суспільства. Визначено, що її основою є воєнна могутність держави. Висвітлено детермінацію державної діяльності у силовому забезпеченні гомеостазису суспільства. Розкрито суть механізму забезпечення силового збереження гомеостазису та його типології. Виокремлено основні компоненти структури такого механізму за умов соціокультурних змін.

Проведено соціально-філософське дослідження процесів самоорганізації сучасного суспільства та детермінант їх оптимізації. Розкрито соціально-філософське значення категорій "процеси самоорганізації" та їх "механізми". Виявлено можливості оптимізації таких процесів, досліджено специфіку їх механізмів. Визначено міру оптимального для гармонійного розвитку суспільства співвідношення порядку та хаосу. Конкретизовано соціально-філософське визначення гомеостазу та гомеостазу соціальної системи. На підставі проведеного аналізу особливостей процесів самоорганізації обгрунтовано важливість збереження духовних і культурних цінностей суспільства як системної інформації суспільства, що забезпечує стійкий розвиток соціальної системи.

Проаналізовано особливості феномену ризику у соціально-філософському контексті, що дозволило представити його як специфічний засіб впливу на суспільні процеси та розробити модель функціонування соціального ризику. Опрацьовано концепцію прийнятного та необхідного ризику, яка визначає, що стратегічно позитивний ризик за умов динамічного розвитку суспільства є фактором сталого розвитку. Встановлено, що ризик виступає як засіб раціонально-практичного розкриття "таємниці" стратегічного творення нової дійсності, яка набула форми глобалізації, ризикогенної за своєю природою. Вдосконалено класифікацію ситуацій невизначеності як домінувальної характеристики ризику, розуміння векторів детермінування кризової ситуації як невід'ємного компонента ризику та критерії визначення ризикових наслідків глобалізації. Надано практичні рекомендації, які сприятимуть формуванню стійкості соціального розвитку.

Досліджено ідею про приховані в самій етнонаціональній системі чинники, що забезпечували на попередніх етапах розвитку формування сутнісних ознак української політичної нації, які через несприятливі умови перебували в латентному стані. Проведено аналіз політичної нації як соціальної системи, яку характеризують достатній рівень національної самосвідомості та воля до політичної самоорганізації, що обумовлює формування демократичної держави зі спрямованістю на спільне майбутнє. Запропоновано поділ механізмів самовідтворення української політичної нації на самоорганізаційні й ентропійні. Розроблено принципи самовідтворення, які рекомендовано використовувати з метою оптимізації процесу становлення української політичної нації в сучасний період.

Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження світоглядних орієнтацій особи в умовах трансформації суспільства. Визначаються зміст понять "світоглядна орієнтація особи" і "соціальна трансформація", їх суттєві ознаки, тенденції розвитку. Вперше аналізується специфіка світоглядної орієнтації особи пострадянського типу. Дається теоретична розробка проблем світоглядної свободи та світоглядної істини. Виявлені фактори та критерії оптимізації світоглядної орієнтації особи в умовах становлення та розвитку незалежної України.

Проведено соціально-філософський аналіз можливих стратегічних напрямів розвитку суспільства у контексті концепції сталого розвитку. Введено в науковий обіг базові концепти методології сталого розвитку суспільства - сценарії, стратегії, проект, стратегему. Розроблено інтеграційну модель освітньої системи як статегему сталого розвитку суспільства. Визначено необхідні технологічні заходи в освітній сфері, що сприятимуть формуванню передумов переходу України до суспільства сталого розвитку.

Встановлено, що основними (парадигмальними) чинниками, що впливають на стабільність сучасного суспільства, є: позитивна соціальна політика держави, адекватна громадська думка та громадянське суспільство, що розвивається. Обгрунтовано необхідність введення до категоріального апарату соціальної філософії поняття "стан суспільства" як основної характеристики сучасної соціальної системи, що дозволяє визначати кризові, стабільні та динамічні періоди суспільного розвитку на підставі спеціально створеної для даних цілей системи стандартів і показників. Розроблено стабілізаційну концепцію, пристосовану до умов України. Виявлено діалектичний зв'язок між станом трансформації та стабілізацією суспільства. Обгрунтовано умови, за яких інститути суспільства забезпечують його стійкий розвиток. Запропоновано сучасну інтерпретацію принципу соціальної детермінації, яка полягає у запереченні "жорсткої" та безпосередньої залежності соціального розвитку суспільства від рівня його економічного розвитку в епоху постіндустріалізму. Встановлено, що домінування "економічного" мислення, пріоритетність економічних цілей, характерні для пострадянських держав, є причиною дисбалансу, що утворився між темпами розвитку економіки та соціального розвитку. Створено систему операціональних (об'єктивних і суб'єктивних) показників і стандартів як засобів визначення та вимірювання стану суспільства. Наведено рекомендації щодо використання даної методики соціальної діагностики для формування державою, інститутами громадського суспільства адекватної соціальної політики з урахуванням особливостей конкретного етапу економічного розвитку країни.

Базуючись на концептах соціальної філософії, досліджено питання сталого розвитку цивілізації у контексті екологічних проблем та визначено шляхи досягнення цього розвитку. З використанням фактичного матеріалу вітчизняних і зарубіжних вчених з'ясовано шляхи досягнення сталого розвитку як моделі подальшої долі людства, розкрито евристичні можливості розглядуваної моделі та її суперечливий характер. Відзначено, що людство постало перед альтернативою: або зберегти сформований тип діяльності (споживацький) та загинути в екологічній катастрофі, або кардинально змінити його та зберегти природу для життя наступних поколінь. Зауважено, що завданням сучасності є перегляд пріоритетів розвитку - перехід до сталого розвитку суспільства. Запропоновано тезу, що сталий розвиток - це економічна ефективність, біосферосумісність і соціальна справедливість за загального зниження антропогенного тиску на біосферу. Зазначено, що актуальним питанням реалізації моделі сталого розвитку є врахування природно-космічного чинника в життєдіяльності людей і проблем, наявних для сучасної цивілізації. Показано, що існують загрози космічних катастроф, які можуть істотно вплинути на екологію та стан Землі, цьому необхідно запобігти.

Висвітлено особливості ціннісного дискурсу безпеки та сталого людського розвитку. Проаналізовано розвиток теоретичних поглядів на безпеку та її цінний зміст у соціально-філософській думці Відродження та Нового часу. Розкрито сутність поняття безпеки як цінності суспільства сталого людського розвитку. Визначено когнітивний і ціннісний зміст екзистенціальної безпеки. Розглянуто ціннісну систему безпеки суспільства сталого людського розвитку. Висвітлено концептуальні засади дослідження ціннісної системи як соціокультурної умови безпеки та сталого людського розвитку. Приділено увагу соціокультурній регуляції безпеки та сталого людського розвитку.

Проанализирована проблема устойчивого развития на основе существующих в современной философии и науке представлений о формате, специфике и направленности глобальных процессов. Раскрыто содержание принципа коэволюции, при помощи которого возможно регулировать глобальный мир в сторону повышения его организованности и прогнозируемости.

Розглянуто глобальні тенденції поступу людства та вплив інноваційних технологій на виникнення процесів біфуркації техногенного суспільства. З'ясовано, що процеси біфуркації, спричинені антропогенним тиском на довкілля, зумовлюють втрату техногенним суспільством соціально-економічної та екологічної стабільності, засвідчуючи його кризовий стан. Аргументовано, що шляхом до подолання кризового стану є гуманістична еволюційна стратегія, в основі якої лежить ідея сталого розвитку. Вона передбачає створення динамічного, високотехнологічного та екологічно безпечного суспільства. Проаналізовано два можливі варіанти розвитку суспільства: ієрархічний та голархічний. Доведено, що суспільством майбутнього може бути лише глобальна самоорганізуюча система, інтегрована в довкілля, з локальною автономією та глобальною координацією.

Розкрито сутність цивілізаційного прогресу на засадах людиноцентричності соціуму, економіки та екології. Головною передумовою і водночас результатом успішного розвитку визначено справедливість щодо сучасних та майбутніх поколінь. Зазначено, що процеси людського розвитку в Україні відповідають глобальним трендам і спрямовані на досягнення вищих соціо-гуманітарних цілей держави. Визначено умови досягнення усталеності людського розвитку. Запропоновано шляхи подолання негативних чинників формування та використання природних, економічних та соціальних ресурсів, вирівнювання доступності ресурсів для різних верств та соціальних шарів населення, створення надійних інституційних механізмів передбачення системних загроз та ризиків, попередження або пом'якшення наслідків їх реалізації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*133.1

Рубрики:

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж23051 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто теоретичні засади концепції сталого розвитку в Україні. Визначено пріоритетні концептуальні положення парадигми сталого розвитку. Проаналізовано умови розвитку творчо обдарованої особистості в країні. Розкрито питання соціально-педагогічного супроводу обдарованих учнів в умовах загальноосвітньої школи. Вивчено проблеми екологізації продуктивних сил України. Показано можливості використання глобальних стратегій фінансування сталого розвитку. Розглянуто питання фітоіндикації динаміки зростання сільськогосподарських угідь лісами. Охарактеризовано синтаксономічну структуру лишайникових угруповань Центрального Полісся. Досліджено рівень психологічної адаптованості людини в різних типах ландшафтних екосистем. Розкрито проблеми впливу ЗМІ на суспільство. Описано сучасні криптографічні методи захисту інформації.

Послідовно і в багатьох аспектах висвітлено явище початку якісно нової стадії науково-технологічної революції (НТР-ХХІ), визначальною рисою якої є створення нешкідливих для людини та біосфери мудрих ноотехнологій. Їх поява потребує змін, а з деяких пунктів і повного перегляду філософії та теорій сталого (екобезпечного) розвитку, створених до 2010 р. що спиралися на стратегічні плани, які не враховували можливість заміни індустріальних технологій новими екобезпечними. Тепер сталий (екобезпечний) розвиток може відбуватися шляхом заміни індустріальних технологій - ноотехнологіями, що створює можливість усунення загроз для подальшого цивілізаційного поступу. Наведено докази оптимістичності філософії ноорозвитку людства, гносеологічної небезпеки розгортання фактологічно необгрунтованної критики точних наук на базі поняття "небезпечних знань", адепти якого не помічають найновіших відкриттів. Досліджено філософсько-евристичний потенціал нової інтегральної філософської дисципліни "Концепції сучасного природознавства", а також досвід її використання, накопичений у Росії, у тому числі в Україні. Виявлено факт її високого значення для формування у студентів нового світогляду та засад філософії ноорозвитку - прогресу людства на базі масового створення та використання ноотехнологій.

Продовжено розгляд проблем цивілізаційних змін з позицій постнекласичної науки. Основний акцент зроблено на необхідності інструментарію ідентифікації і реалізації таких змін саме як сталого розвитку або того, що має сенс. Показано, що таким інструментарієм має бути відповідна теоретична модель, а її робочим режимом - "мислення немислимого".

Зазначено, що біологічні та соціальні системи є сталими, доки вони можуть керувати змінами і пристосовуватися. Сталість є функцією здатності системи задовольняти свої потреби, підтримувати здоровця, цілісність і гнучкість. Оскільки глобальна системи наразі є екологічно та соціально несталою, її чекає колапс найближчими десятиріччями. Несталість глобальної системи зумовлена руйнівним світоглядом і цінностями: конкуренцією, експлуатацією, нерівністю, стразом, насиллям і марнотратством. Стала глобальна система має грунтуватися на конструктивних цінностях, які зможуть задовольнити екологічні, соціальні та особисті потреби. Ключові складники сталості вже з'являються, але дотепер є фрагментарними. Для їх розвитку потрібна чітка й уніфікована концепція реалізації сталого розвитку. Наріжним каменем останньої вбачається Хартія Землі.

Здійснено спробу проаналізувати концепції соціальних змін в умовах постійно функціонуючих локальних конфліктів з точки зору забезпечення ними процесу формування єдиного соціокультурного простору. Доводиться необхідність узгодження сучасних світових і національних тенденцій соціальних конфліктів із попередніми для того, щоб уявляти масштаби та логіку дії кожного напрямку. У свою чергу, революційні зміни, не дивлячись на можливість нищівних руйнувань, все одно мають творчий характер, сприяють формуванню особливого типу людини та відповідного його потребам культурного середовища, а моделювання цивілізаційних перспектив тієї чи іншої країни стає неможливим поза дослідженням сутності самого соціокультурного процесу розвитку її народу, який базується на традиціях, національній ідентичності, принципах господарської культури та специфічній взаємодії рушійних сил соціального розвитку.