Розкрито джерела формування філософських ідей свободи, рівності, справедливості, договірних відносин між суспільством і державою, основні етапи становлення ліберального світогляду та тенденції концептуалізації даних ідей, їх інституалізація, критичне переосмислення та реконструкція Дж. Ролзом. Дане питання є системним і комплексним історико-філософським дослідженням, в центрі якого стоїть проблема становлення ліберально-філософського світогляду суспільства й умов формування його буття на засадах філософії класичного лібералізму під впливом соціально-економічних і суспільно-політичних викликів.

Проаналізовано філософські, соціальні та психологічні джерела формування концепцій самоідентичності й ідентичності загалом і, зокрема, в філософії символічного інтеракціонізму, виявлено схожі та відмінні сторони даних теорій. Доведено, що представники символічного інтеракціонізму є одними із перших ідейних засновників понять "ідентичність" і "самоідентичність". Останнє для них виступає головним елементом концепції самості, як персональної ідентичності та відіграє роль внутрішнього стрижня особистості, який формується через соціальну взаємодію за допомогою соціалізації індивіда. Розкрито проблему самоідентичності через призму соціально-філософського світогляду символічних інтеракціоністів, збагачуючи, таким чином, теоретико-методологічну та понятійну базу соціальної філософії.

Розглянуто застосування семіотики до сфери живописного мистецтва. З позиції семіотики Ч. Пірса розглядається специфіка не-фігуративного мистецтва, адже текст, яким оперує будь-яка знакова система, включає аналіз не тільки питання знакоутворення, але й комунікативний розвиток самого знаку.

Розкрито розуміння Еріхом Фроммом проблеми любові. Висвітлено типологію любові, створену мислителем, її важливість та необхідність як основної засади гуманізації життя та шляху подолання відчуження людини.

На основі праць мислителя здійснено спробу вмотивування проблеми співвідносності етики любові й політичних переконань.

Розкрито розуміння Еріхом Фроммом проблеми відчуження людини у суспільстві та надано шляхи її подолання. Розглянуто типи свободи та механізми втечі від свободи, виокремлені мислителем.

Розглянуто соціально-економічні умови розвитку суспільства в концепціях зарубіжних філософів, зокрема модель інформаційного суспільства Е. Тоффлера, в якій поняття світу, часу, простору, мислення набувають іншого виміру, а рівень самореалізації, самоусвідомлення людини стає головним фактором інформаційної доби.

Проанализированы гуманистические интенции философской концепции Э. Фромма о механизмах формирования личности и становления "здорового общества".

Проаналізовано філософію дії у Джеймса. Увагу зосереджено на особливостях методологічної програми цієї філософії. Розглянуто антиспекулятивну спрямованість, відхід від класичного розуміння раціональності пізнання, прагнення надати релігійно-моральне визначення мети діяльності.

Розглянуто своєрідну "ре-дескрипцію" філософської герменевтики як альтернативну пізнавальну практику - "повчальну філософію надії", здійснену Р. Рорті, що розглядається в контексті проблеми рецепції та поширення філософських концепцій в XX ст.

Показано принциповий зв'язок філософії з теологічною проблематикою. Доведено значущість у цьому контексті особливої форми філософії існування - теологічного екзистенціалізму. Проаналізовано творчість головного представника теологічного екзистенціалізму - Пауля Тілліха. Охарактеризовано теологічні особливості поглядів головних представників європейського та американського екзистенціалізму. Розкрито актуальність теологічного екзистенціалізму для розв'язання вузлових проблем онтології, антропології та соціальної філософії.

Рассмотрены некоторые аспекты становления и развития идей Р. Рорти об образовании в контексте философских исследований.

Досліджено персоналізм як парадигмальний вектор розвитку української філософії. Обгрунтовано, що природа персони визнавалася американськими персоналістами такою, що ніколи небуває об’єктом, оскільки повне занурення її у світ речей означало б втрату духовної унікальності. Доведено, що європейські персоналісти розглядають поняття особи як процес розвитку особистісного начала, яке досягається шляхом єднання з Богом та суспільством. Доведено, що генеза персоналістських ідей в українській філософії простежується у творчій спадщині Г. Сковороди, Т. Шевченка та В. Стуса через їх розуміння людини як такої, що може самореалізуватись лише завдяки вияву в собі особи. З’ясовано, що становлення ідей персоналізму в українській філософській думці поширюється на погляди А. Шептицького, Й. Сліпого, О. Кульчицького та С. Кримського. Окреслено філософські ідеї А. Шептицького та Й. Сліпого як прояв християнського персоналізму в українській філософській думці. Досліджено персоналістські інтенції у філософії О. Кульчицького як вияв національного персоналізму, де нації трактуються як сукупність колективних осіб. Проаналізовано монадологічний персоналізм С. Кримського, який виявляється у визнанні ним особистості як такої, що здатна репрезентувати собою свою націю, культуру, епоху, усвідомлюючи цим свою індивідуальність.

Вперше в Україні проведено історико-філософське дослідження концепцій самоідентифікації американських філософів другої половини XX ст. на основі авторського комплексного підходу з позиції метафізичних, соціальних, біхевіористських, екзистенціальних, герменевтичних, комунікативних, аналітичних та постмодерних формоутворювальних параметрів осмислення такого поняття. Визначено специфіку бачення самоідентифікації в аспекті зазначеної парадигми її розгляду в континентальній та американській філософії другої половини XX ст. Проведено комплексне дисертаційне дослідження особливостей інтерпретації самоідентифікації Р. Рорті, Ч. Тейлором, А. Макінтайром, С. Гантінгтоном, Дж. Сьорлом, Д. Деннетом, Б. Скіннером, О. Лоуеном з позиції вищеперерахованих параметрів. Виявлено, що в концепціях американських філософів роль соціальної, комунікативної, постмодерної, аналітичної та біхевіористської детермінації виділяється як найбільш значуща в процесі формування та подальшого впливу на мотивацію та самоідентифікацію сучасної людини.

Досліджено поняття правового прагматизму, надано його основну характеристику та проаналізовано наукові праці в цій сфері. Здійснено порівняльний аналіз різних поглядів на формування визначення правового прагматизму. Обгрунтовано необхідність урахування досвіду США у сфері правового прагматизму під час проведення правових реформ в Україні. Розглянуто праці визначних теоретиків правового прагматизму, зокрема О. Холмса, що надає змогу глибше пізнати принципи ідей правового прагматизму. Зроблено висновки щодо проблем інтерпретації правових текстів. Аргументовано тезу, що кожна особа надає своє специфічне тлумачення поняттям "цінність закону" та "значення". Доведено, що під час здійснення законотворчої діяльності в обов'язковому порядку необхідно досліджувати існуючу практику застосування вже чинних законів, а також робити аналіз можливих наслідків від прийняття нового закону. Важливе місце при цьому має належати дотриманню рівних прав особи незалежно від будь-яких умов чи ознак.

Розкрито історико-філософські засади генези ідеї самоідентифікації в філософії. Досліджено проблему визначення параметрів самоідентифікації. Обгрунтовано концепцію творення ідентичності Ч. Тейлора з позиції діалогу сучасності. Викладено герменевтичні та екзистенційні аспекти філософії тіла О. Лоуена. Проаналізовано ментальні феномени Дж. Сьорлем. Розглянуто деконструктивістську модель самоідентифікації людини в філософії Д. Деннета. Розкрито сутність концепції інтенціональності Дж. Сьорля.

Досліджено сутнісні особливості екзистенціально-герменевтичної концепції відомого німецького теолога та філософа П. Тілліха. Викладено історико-філософські: культурно-історичні (німецька класична філософія), концептуальні (ліберальна теологія XIX ст.), онтологічні (екзистенціалізм С. К'єркегора та М. Гайдеггера) засади його екзистенціально-герменевтичної концепції. З'ясовано, що ядро цієї концепції становить вчення про Бога як "Самобуття", яке виступає як єдність божественного та демонічного, гріха як відчуження від буття, що розкривається через онтологізацію падіння та діалектику гріха, вчення про Нове буття як інваріант екзистенціальної христології. Сутнісною особливістю герменевтичної стратегії П. Тілліха виступає онтологізація тексту Святого Письма, християнської традиції епохи раннього християнства й її вираження в онтологічних та екзистенціальних структурах і категоріях. Розкрито вплив філософсько-теологічних аспектів вчення П. Тілліха на сучасну релігійно-філософську думку.

Розкрито сутність філософсько-педагогічної спадщини американського філософа та освітянина ХХ ст. Дж. Дьюї, який обгрунтовував навчання як активний, творчий процес розвитку особистості. Акцентовано увагу на методологічних засадах філософсько-освітньої концепції вченого в контексті модернізації історичної освіти. Визначено, що теоретико-методологічною основою педагогічних ідей вченого є прагматизм - філософський напрям, згідно з яким заперечується необхідність пізнання об'єктивної дійсності та визнається істиною лише те, що дає корисні результати. Зроблено висновок, що в умовах реформування історичної освіти знову зростає інтерес до філософсько-освітньої спадщини Дж. Дьюї, який запропонував модель соціально-орієнтованої школи, в основу діяльності якої покладено розвиток дитини.

Раскрыта сущность философско-педагогического наследия американского философа и педагога ХХ в. Дж. Дьюи, обосновавшего обучение как активный, творческий процесс развития личности. Акцентируется внимание на методологических принципах философско-образовательной концепции ученого в контексте модернизации исторического образования. Выяснено, что теоретико-методологической основой педагогических идей ученого является прагматизм - философское направление, согласно которому отрицается необходимость познания объективной действительности и признается истиной лишь то, что дает полезные результаты. Сделан вывод о том, что в условиях реформирования исторического образования вновь растет интерес к философско-образовательному наследию Дж. Дьюи, предложившему модель социально-ориентированной школы, в основе деятельности которой находится развитие ребенка.

The essence of the philosophical and pedagogical legacy of the American philosopher and educator of the twentieth century, is grounded in learning as an active, creative process of personal development. Focuses on the philosophical and methodological principles of the educational concept of the scientist in the historical context of the modernization of education. Determined that the theoretical and methodological basis of pedagogical ideas of the scientist is pragmatism - philosophical direction, according to which negated the need for knowledge of objective reality and truth admits only that gives useful results.

Проинициировано осмысление того пути раскрытия подлинности внутреннего опыта "я", который был проложен американской персоналистической философией в ходе пересмотра моделей субъективности, обоснованных классическим рацинализмом, и сформировал основания "личностного мира", созданного рациональным сознанием США. На основании анализа боуновской ревизии основных положений трансцендентального идеализма И. Канта, которая нацеливалась на экспликацию непосредственности личностного опыта самопознания, автор доказывает, что такая аргументация его познавательной первичности переросла в обоснование опосредованности внутреннего обращения человека к живому Богу внешним опытом рационального познания. Выявленное возобновление рационалистически опосредованного отношения тварной личности к Творцу связывается с ограничением того поиска "личностного начала всех размышлений", который воплотился в персональной метафизике Б. П. Боуна, рационалистическим инструментарием саморефлексии "я". Обосновывается, что оно обусловлено конфессиональной принадлежностью философа к Методистской церкви, отстраненной от святоотеческой триадологии и христологии, а следовательно - и от тринитарной металогики, обладающей арсеналом объяснения личностного принципа бытия. В выводах определяется ресурс боуновской идеи "персональной интерпретации опыта", которой инициировались онтологические конструкции, сформировавшие диалогическое пространство американского персонализма, обеспечивающее наращивание его потенциала во взаимодействии с другими философскими направлениями. Проявляясь как персоналистическая инспирация новейшей философии, эта тенденция требует дальнейшего углубленного изучения.

Поднят вопрос об основных положениях философской антропологии Э. Фромма; осуществляется философско-критический анализ его способов толкования онтологических, гносеологических и ценностных основ бытия личности; комментируются попытки Э. Фромма показать, что основной подход к изучению человеческой личности должен состоять в понимании отношения человека к миру, к другим людям, к природе и к самому себе. Философ говорит про особую человеческую природу в ограниченном онтологическом пространстве без соотношения с абсолютом, отказывается от божественной природы человека в пользу субъективных философско-экзистенциальных рефлексий. Акцентируется внимание на мысли Э. Фромма, что полнота человеческого существования проявляется в свободе, в выстраивании универсальных отношений к природе, обществу, другим людям и самому себе. Такой подход критикуется нами, поскольку в этой системе рассуждений человек оказывается властелином мира, его нравственные искания соотнесены только с постижением человеческой природы. Предложен критический взгляд на вопросы экзистенциальной "разорванности" человека в идеях Э. Фромма и его попытку преодоления пессимистических настроений эпохи воинствующим гуманизмом. В целом обращает на себя внимание тот факт, что в трактовке гуманизма у Э. Фромма отсутствует понимание его трагической роли в жизни человека и целых культурных эпох. Критикуется намерение американского ученого лишить смысловой основы историю человечества. Содержанием человеческой истории, по Э. Фромму, является стремление людей обрести себя, реализовать те потребности, которые порождены распадом прежних, изначально целостных связей.