На підставі критичного аналізу класичних новоєвропейських підходів, гештальттеорії, феноменології Е.Гуссерля, феноменологічних та екзистенціалістських концепцій М.Гайдеггера і Ж.-П.Сартра здійснено феноменологічний опис сприйняття первісного та дорефлексивного зв'язку людини зі світом, у якому відбувається самовираження людини та конституювання світу культури.

Висвітлено фази розвитку свідомості (духу) від простого пізнання чуттєвих даних до абсолютного знання, а також напрямок у філософії ХХ ст. Розглянуто буття і почуття, генеалогію істинного, класичну та сучасну онтологію.

Освещены фазы развития сознания (духа) от простого познания чувственных данных до абсолютного знания, направление в философии ХХ ст. Рассмотрены бытие и чувства, генеалогия истинного, классическая и современная онтология.

Проаналізовано стратегії дослідження культури повсякденності. Визначено феноменологічну, соціологічну, історичну, екзистенційну школи, а також школу семіотики та структуралізму. Досліджено історико-культурний контекст формування світоглядних і філософських настанов Е. Левінаса з наголосом на роках проживання майбутнього філософа в Харкові. Реконструйовано концепцію культури повсякденності у "філософії Іншого" Е. Левінаса як мозаїчну, багаторівневу структуру, соматичний, жестовий, речовий та вербальний рівні якої впорядковуються через категорію Іншого як домінуючого елементу концепції.

Надано результати історико-філософського аналізу парадигмальних змін у французькій філософії кінця XX - початку XXI ст., їх рушійною силою визнано рефлексію мовлення та проблем, що воно у собі концентрує (інтенціональності, соціальності, практичності, історичності тощо). Запроваджено поняття семіологічної філософії як ідейно-методологічної основи філософії постмодерну. Представлено новий для української філософської думки напрям - французьку аналітичну філософію граматичної інспірації. Встановлено методологічну несуміснсть семіологічної та граматичної критики мовлення, розкрито модернізаційні наслідки останньої для філософського дискурсу. Зазначено, що використано тільки оригінальні джерела, переважна більшість яких (праці В. Декомба, Ж. Бувреса, С. Ложьє, П. Анжеля) дуже рідко залучаються до аналізу у вітчизняних історико-філософських дослідженнях.

Досліджено ідею громадянського суспільства (ГС) і її роль в історії філософії і подальшому впливі на становлення та розвиток філософського дискурсу. Проведено аналіз теоретичних і методологічних засад здійснення дослідження ідеї ГС як фундаментального поняття сучасного філософського дискурсу, яке наділено великою кількістю функцій по відношенню до соціуму. Встановлено зв'язки з попередніми та послідуючими течіями, концепціями мислителів, що підтверджують історичну обумовленість даної категорії. Виведено основні засади ГС згідно з ученнями І. Канта й Е. Левінаса, загальні критерії ГС, які висуває соціум щодо останнього та здійснено їх співставлення з ідеями, висловленими І. Кантом та Е. Левінасом. Доведено, що підхід впровадження ідеї ГС за І. Кантом та Е. Левінасом і моделі суспільних взаємовідносин, виведеної на основі моделей суб'єкт-суб'єктної взаємодії, можуть бути застосованими по відношенню до сучасного суспільства. Проаналізовано можливі вектори розвитку ГС як категорії, що набула ідеологічного значення для життя соціуму. Означено місце концепцій І. Канта й Е. Левінаса у визначенні подальшого розвитку ГС.