Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4ФРА)5-517

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю216.26 + Ю3(4ФРА)5-517

Рубрики:

Душа і тіло

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4ФРА)5-528.3 + Ю3(4ФРА)5-517

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наголошено на недостатності редукціоністських тлумачень спадщини Декарта та акцентовано конститутивну значимість антропології у власному проекті мислителя. Звертання до феноменології та герменевтики надає змогу осягти ключові ідеї мислителя як прояв його особистості. Недоліком усталених редукціоністських методологій є зосередженість на тлумаченні ідей Декарта як прояву детермінуючого впливу зовнішніх чинників. Актуалізація суті антропології у структурі філософського вчення Декарта базується на визнанні ключової значимості як антропологічної інтенції у попередній філософії, так і антропологічного проекту у власних текстах мислителя. На основі окреслених ідей оприявнюється недостатність усталених деантропологізованих тлумачень базової інтенції вчення Декарта. Доведено, що антропологія, якою мала завершитися філософія Декарта, за умов домінування редукціоністської настанови була витіснена деантропологізованим образом реальності. Осягнення автентичного образу філософії Декарта передбачає посилену увагу до антропологічної компоненти його онтології.

Окреслено вчення Декарта про антропологічний компонент онтології як найважливішу складову його філософії. Реалізація означеної мети передбачає послідовне розв'язання таких задач: огляд дослідницької літератури з проблеми присутності людини та особистісного характеру істини; наголошення на амбівалентності його базової інтенції спадщини; обгрунтування тези про конститутивність присутності людини й осмислення пристрастей як форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Звертання до евристичного потенціалу феноменології, постпозитивізму та постмодернізму надає змогу наголошення на багатошаровості та полісемантичності класичних філософських текстів, усвідомлення обмеженості та недостатності наївно-просвітницького бачення природи людини, пошуків нової рецепції європейської класики, що передбачає подолання усталених нігілізму та песимізму стосовно інтерпретації феномену людини. Вперше об'єктом окремої уваги стає антропологічний компонент онтології Декарта, котрий досі обділявся увагою в силу ряду причин: основними серед них є традиційна недооцінка факту незавершеності творчості Декарта як нереалізованого антропологічного проекту та відсутність належної уваги до особистісного характеру істини. Передумовою їх конструктивного подолання є увага до амбівалентності базової інтенції та істотності етики у спадщині мислителя. Тексти філософа та дослідницька література дозволяють стверджувати конститутивний характер присутності людини та пристрастей як ключової форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Сьогодні втрачає свою переконливість усталена традиція тлумачення природи філософування у Декарта як процесу філіації знеособлених знань. Неупереджене бачення текстів спонукає переглянути як неприйнятні тлумачення процесу пізнання істини як відображення бачення процесу філософування як знеособленого, редукований образ людини як мислячої речі.

Запропоновано використовувати евристичний потенціал феноменології і екзистенціалізму, а також ті публікації зарубіжних декартознавців останнього часу, котрі закладають нове підгрунтя для осмислення філософської спадщини філософа. Вперше в науковій літературі об'єктом окремої уваги стає текст Декарта "Міркування про метод" як форма змістовного розгортання запиту на розбудову антропологічного проекту. Акцентовані спорідненість та спадкоємність філософських вчень Аристотеля і Декарта з проблеми природи людини, а саме - визнання ключової значимості для природи людини потреби в пізнанні істини. Виявлено безпосередній вплив на спосіб осмислення людської природи методології осягнення математичної істини. Аргументовано, що поза увагою Декарта не залишилася обмеженість раціоналістичної методології в ході осягнення людської природи. Проведений аналіз засвідчує правомірність тези про текст "Міркування про метод" Декарта як запит на змістовне розгортання антропологічного проекту. Виявлено детермінуючий вплив методології осягнення математичних істин на спосіб тлумачення природи людини. Акцентовано факт усвідомлення Декартом обмеженості методології математики в осмисленні природи людини та нередукованість позиції філософа до тези про res cogitans. Увага до проявів останньої дає достатні підстави характеризувати його антропологічні шукання як вихід за межі стереотипів своєї епохи.

Обоснованы идеи критического отношения Хайдеггера к устоявшимся техноморфным стереотипам о базовой интенции философии Декарта; реконструкция контекста обращения Хайдеггера к осмыслению базовой интенции и основных мотивов философствования Декарта; анализ аутентичности оценок учения Декарта Хайдеггером в современной литературе. Анализ научной литературы, посвященной отношению Хайдеггер - Декарт, свидетельствует о доминировании усеченного понимания философии Декарта, лишенного антропологической составляющей, и, как следствие, игнорирование содержательной преемственности идей Декарта Хайдеггером. Обращаясь к соответствующим текстам Хайдеггера, посвященным осмыслению глубинных трансформаций Нового времени, выяснено - именно антропология выступает в качестве краеугольного камня науки и техники. Осознание базисной роли антропологии в культуре Нового времени побуждает Хайдеггера посвящать многие страницы своих текстов деструкции устоявшихся представлений о самодостаточности науки, техники, мышления и обнаружению скрытых от поверхностного взгляда личностного характера философского знания. Хайдеггер считает целесообразным уделить много внимания наследию Декарта как одного из тех фундаментальных мыслителей, чье творчество особенно важно в ходе одновременного осмысления, как истоков европейской антропологии, так и становления основ техногенной цивилизации Нового времени. Наследие Хайдеггера в значительной мере способствует более аутентичному истолкованию базовой интенции и основных мотивов философствования Декарта. Открытие им новых перспектив в значительной степени обусловлено его собственной антропологической ориентацией, критическим отношением к линейной концепции истории философии, неприятием поверхностности техноморфного истолкования философии.

Інтерпретацію декартівського розуміння мислення з феноменологічних позицій у творчості М. Мамардашвілі можна доповнити декартівським розумінням мислення як системи нормативних вимог до розуму. Такий підхід вказує на широкий теоретико-методологічний і екзистенційний контексти творчості М. Мамардашвілі і демонструє специфіку організації теоретичної свідомості як системного цілого, в якому виділяються два полюси - феноменологічна редукція і сукупність нормативних принципів організації теоретичної роботи.

Уточнено характер амбівалентності базової інтенції тексту "Правила для керування розумом" як форми прояви двох основних, протилежно спрямованих запитів Нового часу, а саме - запиту на об'єктивність наукових знань та запиту на антропологію як наріжний камінь філософії. Автором обгрунтовано домінування антропологічної складової тексту "Правил" над науковими знаннями. Окреслені основні прояви амбівалентності базової настанови філософування Декарта як побудови об'єктивної картини світу та саморозбудови людини. Акцентовано детермінуючий вплив на процес становлення базової інтенції, по-перше, специфіки досвіду математичного знання та платонівсько-аристотелівська традиція філософування, по-друге - персоналістичної традиції християнства. В ході звертання до тексту "Правил" Декарта аргументується двозначність його базової настанови, уточнено її характер та обгрунтовується домінування антропологічної інтенції.

В ході з'ясування питання про спосіб рецепції та завершення філософського проекту Декарта у вченні Едмунда Гуссерля автор виявляє, що оригінальність його рецепції антропологічного раціоналізму Декарта постає як парадоксальне поєднання заперечення наявності антропології в базовому проекті та перевідкриття її ключової ролі в ході радикалізації позиції Декарта. Продумуючи її шляхи, він приходить до перевідкриття ряду ключових ідей французького філософа, укорінених в його антропологічному раціоналізмові. До їх числа належать амбівалентність базової інтенції, відмова від уявлень про панраціоналізм Декарта, визнання нередукованості філософського методу до математичного, конститутивність людської присутності в новому раціоналізмі. Перспективи подальшого дослідження автор пов'язує з осмисленням змістовної спорідненості та спадкоємності двох великих мислителів, а саме - особистісним характером філософування та етична спрямованість їх шукань. Звертання до гуссерлівської рецепції картезіанського проекту підтверджує тезу про істотну значимість антропології для базового проекту Декарта. Окреслений Гуссерлем варіант рецепції базового проекту Декарта є відтворення поверхових стереотипів епохи, котрі пов'язують шукання філософа з природничими науками та нехтують антропологічними вимірами. Запропонований варіант радикалізації проекту Декарта значною мірою є перевідкриттям ключової значимості антропологічних вимірів в шуканнях засновника раціоналізму. І хоча сам Гуссерль побоювався перетворення феноменології в антропологію, істотність тенденції антропологізації раціоналізму для його шукань є незаперечною.

Сучасна філософія позиціонує себе як практичну філософію, зосереджену на осмисленні морально-етичної проблематики та переосмисленні донедавна усталених технократичних концепцій як в теоретичному, так й історико-філософському плані. Серед основних чинників проблематизації усталених підходів ключова роль належить також революції в декартознавстві, що відбувається впродовж останніх півстоліття. До числа тих знакових постатей, із якими пов'язане становлення витоків технократичних тлумачень, прийнято відносити Рене Декарта. Наскільки правомірним є техноморфне тлумачення природи та людини як базових понять спадщини великого мислителя? Мета роботи - осягнення своєрідності сучасної рецепції картезіанського тлумачення природи та людини, що передбачає послідовне окреслення форм їх техноморфної рецепції, критичний аналіз її достовірності в дослідницькій літературі та осмислення тенденції реабілітації етики Декарта як практичної філософії. В центрі уваги знаходиться проблема автентичності техноморфізму в ході осмислення практичної філософії Декарта. Автори обстоюють доцільність тлумачення уявлень щодо технократичної спрямованості філософії Декарта в контексті його етичних шукань. Критичні інтерпретації обмеженості техноморфного бачення природи та людини пропонується розуміти як перехідний етап на шляху реабілітації етики як практичної філософії. Експлікується та аналізується вчення Декарта про природу в широкому значенні слова як метафізичне підгрунтя його етики. Технократичне тлумачення вчення Декарта - поверхова та спотворена форма інтерпретації його практичної філософії. Донедавна в дослідницькій літературі про Декарта домінувало техноморфне бачення його вчення, яке значною мірою детермінувало редуковане бачення природи і людини, котрі доповнювалися поверховою рецепцією етики. Критичне переосмислення усталених тлумачень спадщини Картезія на сторінках дослідницької літератури останнього часу одночасно є вирішенням як задачі теоретичного спростування спрощеного бачення світу, так і підготовка грунту до реабілітації етики як автентичної форми оприявнення його практичної філософії. Одна з форм прояви реабілітації - посилена увага до поняття природи в широкому значенні слова, котре є підгрунтям для його гуманістично-етичного бачення задач філософії.

Мета роботи - знайти ключ до розуміння парадоксальності способу філософування Декарта в ході звертання до тексту "ранніх записів". Реалізація означеної мети передбачає послідовне розв'язання таких задач: звертаючись до дослідницької літератури окреслити форми переходу до сучасної методології; експлікувати основні мотиви антропологізації філософування у Декарта; проаналізувати роль мистецтва як основної форми увиразнення світогляду Декарта в "ранніх записах". Теоретичний базис. Дослідження декартознавців та феноменологічна традиція. Наукова новизна. Здійснений аналіз "ранніх записів" дозволяє прояснити витоки головної настанови філософування Декарта. Її роль проявляється в ході прояснення основних мотивів антропологічного підходу французького філософа. Мова йде про їх укоріненість в започаткованій Коперником науковій революції Нового часу. Передумовою автентичного осягнення здійсненого Декартом радикального перевороту є увага до парадигмальної значущості мистецтва, найбільш повно оприявненої в "ранніх записах". Обгрунтовано, що звернення молодого Декарта до досвіду мистецтва впливає на його розуміння науки, а також усвідомлення людської присутності в розбудові наукової картини світу та виокремлення основних компонентів людської природи - ума і волі. Висновки: в ході аналізу присвяченої Декарту сучасної літератури окреслена тенденція виходу за межі уявлень про наївність та простоту його позиції, одним з проявів якої є посилення уваги до антропології. Основні мотиви її актуалізації укорінені в науковій революції Нового часу і є формою завершення започаткованого Коперником радикального перевороту в світогляді. Йдеться про бачення людини як головного компоненту світобудови, уваги до неї в ході шукань вихідного пункту та вирішальної інстанції розбудови світу, відображення прагнення мислителя розбудувати власне етичне вчення на базі людської природи. В ході осмислення "ранніх записів" автор зосереджує увагу на тлумаченні молодим Декартом мистецтва як форми оприявнення істини, котра уможливлює автентичне осягнення людської природи. Означені ідеї стали підгрунтям подальшої творчості мислителя, котрі сьогодні відкривають нові перспективи експлікації антропологічного підгрунтя для більш пізніх творів.

Мета роботи - реконструювати той світоглядно-філософський контекст, в якому актуалізується у Декарта феномен людини та завдання спростування скептицизму. Передумовою її реалізації є увага до експлікації особливостей рецепції дослідниками скептицизму та вчення про сумнів; окреслення смислових імплікацій антропологічної інтенції філософування та меж сумніву. Погляд на спадщину Декарта засновано на концептуальних положеннях феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Виходячи з тенденції антропологізації базового проєкту Декарта, спростовано поширену тенденцію кваліфікувати позицію Декарта як скептика, яка базується на поверхових стереотипах щодо знеособленості його філософії. Сучасна рецепція текстів мислителя свідчить про пріоритетність для нього задачі експлікації умов реалізації людиною власного покликання у Всесвіті, яка доповнюється ідеєю меж науки та корелятивного їй сумніву. Відповідно до спростування скептицизму Декартом постає у вигляді турботи про створення сприятливих умов для саморозбудови людини, що передбачає стримане ставлення до сфер моралі та релігії. На базі власного тлумачення філософських шукань мислителя та засновника філософської революції здійснено спробу реабілітації позиції Декарта щодо скептицизму. Звертання до текстів французького філософа засвідчує, що сумнів є для нього засобом створення умов для репрезентації людського в людині. Більш глибоке змістовне прояснення обраного Декартом способу спростування скептицизму передбачає звертання до волі та практичного опанування нової системи смисложиттєвих координат.

Зазначено, що збірка містить ключові тексти сучасних французьких істориків філософії, присвячені новим підходам до осмислення славетних "Медитацій про першу філософію" Рене Декарта. Написані протягом 70-х - 90-х pp. XX ст., ці тексти стосуються найрізноманітнішої тематики (онтологія та метод, проблема суб'єкта, ego та субстанція, інтелектуальні чуття, аналіза підходів Гайдегера та Гусерля до картезіанства, онто-тео-логія Декарта тощо) і визначають напрям декартознавчих дискусій останнього десятиліття. Видання включає аналітичну статтю та довідково-бібліографічні матеріали, присвячені світовим досягненням в історико-філософському дослідженні "Медитацій", а також експериментальну трилінгвічну публікацію цього класичного твору. Зауважено, що зазначені тексти не лише дають змогу ознайомитися з теперішнім станом декартознавчих досліджень у Франції та інших зарубіжних країнах, але й усувають застарілі стереотипи сприйняття філософії Декарта вітчизняною науковою спільнотою.

Запропоновано цілісне бачення філософської спадщини Декарта, в основі якого лежить наскрізний антропологічний інтерес. Продемонстровано форми прояву інтересу до феномену людини на кожному з етапів його творчої еволюції. Аргументовано всезагальний характер антропологічного запиту епохи Нового часу під час звертання до вчень представників англійського емпіризму (Т. Гобс, Дж. Лок, Дж. Берклі, Д. Г'юм) та Б. Паскаля. Доведено опосередкований вплив наукової революції на спосіб тлумачення Декартом феномену людини. До чинників актуалізації антропології насамперед належать питання щодо спроможності людини виконувати роль вихідного пункту філософії й критерію істинності знань та питання про належні засади людської поведінки. Запропоновано власну періодизацію основних етапів творчості Декарта як розробника антропології, де своєрідність першого етапу (1619 - 1638 рр.) пов'язана з пошуком форм увиразнення антропологічного інтересу, що супроводжується осмисленням методології природознавства та викладом власної позиції у знеособленій формі. Обґрунтовано, що на другому етапі творчості Декарта (1639 - 1650 рр.) домінує посилений інтерес до метафізичної природи людини й вивчення умов можливості її свободи. Виявлено, що "Ранні записи" Декарта є першою формою увиразнення антропологічного запиту епохи. Продемонстровано важливе значення антропологічного мотиву в роботі над "Правилами для керування розумом" та обґрунтовано пріоритетність для автора "Дискурсії" антропологічно-етичного мотиву. Аргументовано правомірність характеристики позиції мислителя на сторінках "Медитацій" як метафізичної антропології, що поглиблюється у його більш пізніх творах у вигляді окреслення способів опанування пасій під час розбудови досконалої етики.

Мета роботи - реконструкція і порівняння двох філософських концепцій - Рене Декарта і Джорджа Берклі. Методологія дослідження. Стаття побудована на аналізі вибраних текстів згаданих філософів та філософської літератури з цієї теми. Обговорення. Наведена інтерпретація протиставляється поширеному розумінню концепції тварини-машини і представляє поглиблений аналіз позиції Р. Декарта, згідно з якою сприйняття тільки в своїй останній фазі вимагає свідомості. Результати дослідження. Це дозволяє зберегти субстанціональну відмінність між твариною, що належить до res coginans, і мисленням. Визнання за тваринами обмеженої здатності сприйняття дозволяє Декарту відмовитись від припущення про існування субстанціональної тваринної души, що виступало би як непотрібне звертання до аристотелізму. Підкреслення складності процесу сприйняття дозволяє, незважаючи на різницю в підходах (дуалізм та імматеріалізм), побачити аналогію між позиціями Р. Декарта і Д. Берклі. Це приводить до декількох висновків. Висновки: по-перше, дозволяє вказати на велику подібність, а, може бути, навіть зв'язок між концепціями французького та ірландського філософів. У випадку другого з них це припущення знаходить своє підтвердження у ранніх записках в Philosophical Commentaries. По-друге, Д. Берклі в своїй праці An Essay towards a New Theory of Vision, заперечуючи картезіанське геометричне пояснення сприйняття більшості предметів, в цілому все ж таки погоджується з картезіанськім психологічним поясненням, проте його доповнює і розширює. Це приводить до третього висновку, а власне, до підкреслення багатогранності творчості обох мислителів. Поза відмінностями метафізичних підходів треба звернути увагу на подібність психологічних та епістемологічних рішень. Особливо в випадку Д. Берклі маємо справу з уявною незалежністю фізіологічного, психологічного аналізу відносно метафізики. Проблема складності сприйняття і з'ясування можливості сприйняття у тварин в цілому узгоджується з імматеріалізмом, але може розглядатися і в відриві від нього.

Нині відходить у минуле образ мислителя як утілення наївності та простоти. Очевидною є неможливість вмістити філософську спадщину Рене Декарта в Прокрустове ложе техноморфного тлумачення. Більш широке бачення контексту та звертання уваги на біографію мислителя відкривають перспективу рецепції його вчення як першої змістовної розбудови антропології, яка є відповіддю на запит епохи Нового часу. Виявлення замаскованого Декартом та традиційно обділеного увагою дослідників антропологічного виміру його вчення актуальне своєю співзвучністю сучасній епосі. Автор обґрунтовує тезу про запит сучасної епохи на експлікацію антропологіч¬но-етичного мотиву його філософування. На підставі сучасних досліджень та текстів мислителя доводиться, по-перше, нередукованість позиції Декарта до гносеології та методології науки; по-друге, здійснено розгляд антропології, етики та метафізики як пріоритетних для нього галузей філософування. Головну увагу зосереджено на окресленні передумов та форм оприявнення в філософії Нового часу антропологічних поглядів та здійснення історико-філософської реконструкції основних етапів творчості Декарта через призму наскрізного інтересу до людини.