Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Нім)5-563.7

Рубрики:

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено проблеми діалектики, логіки, людини, культури та пізнання у філософії Гегеля. У контексті релігійних і естетичних поглядів філософа проаналізовано особливості жанру романтичного реквієму. Запропоновано гегелівську класифікацію видів мистецтва. Охарактеризовано діалектику теоретичного та практичного, а також громадянське суспільство як дихотомію свободи та звичаєвості.

Освещены проблемы диалектики, логики, человека, культуры и познания в философии Гегеля. В контексте религиозных и эстетических взглядов философа проанализированы особенности жанра романтического реквиема. Предложена гегелевская классификация видов искусства. Охарактеризованы диалектика теоретического и практического, а также гражданское общество как дихотомия свободы и традиционности.

Исследованы место и роль философии Гегеля в теоретических исканиях главных представителей русского религиозно-философского Ренессанса конца XIX - начала XX в. Особое внимание уделено интерпретациям гегелевского учения, которые предложены В.Соловьевым и И.Ильиным, а также преодолению сформировавшихся в советское время идеологических стереотипов относительно идейного содержания и исторического значения русской религиозной философии.

Проаналізовано вплив гегелівських ідей на розвиток філософської думки на теренах Російської імперії (зокрема в Росії та Україні) в ХІХ - на початку ХХ ст. Висвітлено маловідомі сторінки російської гегеліани, зокрема, вплив ідей великого мислителя на філософські погляди слов'янофілів, формування російської державної школи історіографії та філософії права, вітчизняної історико-філософської науки. Охарактеризовано філософію Гегеля у творах В.Соловйова.

Проанализировано влияние гегелевских идей на развитие философской мысли на территории Российской империи (в частности в России и Украине) в ХІХ - начале ХХ ст. Освещены малоизвестные страницы российской гегелианы, в частности, влияние идей великого мыслителя на философские взгляды славянофилов, формирование российской государственной школы историографии и философии права, отечественной историко-философской науки. Охарактеризована философия Гегеля в произведениях В.Соловьева.

Проаналізовано когнітивний аспект дискурсивного мислення. Обгрунтовано тезу, що дискурс є завершальною складовою гносеологічного ряду діалог - дискусія - діалектика.

Проаналізовано вчення Гегеля про громадянське суспільство, виявлено й охарактеризовано його життєздатні елементи. Досліджено генезу філософсько-правових поглядів мислителя взагалі та його вчення про громадянське суспільство зокрема. Визначено місце філософії права у структурі "кінцевої редакції" системи Гегеля, показано роль його філософсько-правових студій у формуванні загально-філософських поглядів. Досліджено вплив загальнофілософських поглядів Гегеля на вирішення ним філософсько-правових проблем. Розглянуто структуру, основні принципи та категорії гегелівського вчення про громадянське суспільство. Здійснено порівняльне дослідження гегелівського вчення про громадянське суспільство з ідеями його попередників та конкретизовано особистий внесок ученого у розвиток даної теорії. Проаналізовано основні етапи засвоєння, критичні дослідження та подальший розвиток гегелівського вчення про громадянське суспільство. Окреслено можливості використання життєздатних елементів даного вчення сучасною вітчизняною філософсько-правовою наукою з метою правового забезпечення побудови громадянського суспільства в Україні.

Доведено, що розуміння релігії розвивалось протягом всієї творчості Г.Гегеля. Визначено два основних етапи розвитку гегелівської думки та розкрито особливості тлумачення релігії на кожному з них. Значну увагу приділено гегелівській інтерпретації релігійної свідомості, розкрито діалектику людини та Бога у філософії Гегеля, особливості його трактування історії релігії, проаналізовано значення принципу системності для формування філософії релігії як окремої дисципліни. З'ясовано функції релігійної спільноти в суспільстві та проаналізовано гегелівську тему "смерті Бога" у співвідношенні з розвитком цієї теми у роботах Ф.Ніцше.

Розглянуто еволюцію гегелевських поглядів на релігію. Показано місце філософії релігії як окремої філософської дисципліни у системі філософії Г. Гегеля. Основну увагу приділено аналізу розуміння Г. Гегелем релігійної свідомості, поняттю віри, проблемі особистості та гегелівській "етиці визнання". Проаналізовано особливості феноменології релігійної свідомості. Висвітлено тему "смерті Бога" в європейській філософії.

Рассмотрена эволюция гегелевских взглядов на религию. Показано место философии религии как отдельной философской дисциплины в системе философии Г. Гегеля. Основное внимание уделено анализу понимания Г. Гегелем религиозного сознания, понятию веры, проблеме личности и гегелевской "этике признания". Проанализированы особенности феноменологии религиозного сознания. Освещена тема "смерти Бога" в европейской философии.

Приведены результаты исследования зрелой ("берлинской") антропологической мысли Гегеля в контексте его философии духа. Раскрыто фундаментальное значение антропологии в философии Гегеля. Проанализированы гегелевские понятия интенсивности души и антроплогической судьбы. Определено место антропологии в логике субъективного духа (антропология - феноменология - психология). Рассмотрена гегелевская антропологическая критика сознания и "человека сознательного". Показана важная связь философской антропологии Гегеля и его философской теологии и христологии.

Надано уявлення про погляди на загальні проблеми буття, питання пізнання світу та історії розвитку людської думки, зіставлення оптимізму і песимізму в творчості двох великих німецьких філософів XIX століття Артура Шопенгауера і Георга Гегеля, чиї праці належать до найбільших досягнень світової філософської думки.

Критично розглянуто панлогічне вчення Г. В. Ф. Гегеля про категорії, тенденційний вплив якого є однією з причин того, що у науковій і навчальній літературі часто і дотепер категорії хибно витлумачуються лише як найбільш загальні поняття. Гегелівська теорія форм інтелектуальної діяльності осмислюється у порівнянні з гносеологічною логікою І. Канта, який першим в історії світової філософії довів, що категорії є перш за все знаряддями пізнання, а гносеологія і логіка є науками про взаємодоповнення та взаємоперетворення категоріально-поняттєвих структур.

Показано, що міжнародні правові інститути застосовують силу закону не симетрично по відношенню до тих чи інших представників світового співтовариства, а їхні стратегічні інтереси ігноруються. Мета роботи - здійснено концептуалізацію феномену "абсолютного права" як основного принципу в архітектоніці універсальних моральних і етичних парадигм, а також сучасних інституційно-правових систем. У дискурсі панлогічної філософсько-правової парадигми Г. Гегеля вимірюється актуальність "абсолюту" і "права", що є ключовим завданням. Методологія дослідження. Філософсько-правові та філософсько-історичні підходи використовуються для порівняння фундаментальних позицій Г. Гегеля, що представляють "Закон" як соціальну норму і "Закон" як моральну волю, а також здійснено перевірку їх сумісності в дискурсах історичного і логічного. Метод герменевтики дозволив інтерпретувати тексти Г. Гегеля з погляду психічного розуміння. Цей метод сприяв ефективній психологічній обробці текстової інформації, що призвело до правильного використання ключових категорій, які представлені в тексті - "закон", "право", "моральність", "мораль". Показано, що гегелівські роботи сформували спеціальні рівні, фази та чинники розуміння. Результати. Обгрунтовано, що право, с одного боку, являється похідною всіх суспільних зв'язків та відносин, що склалися історично, а також воно легітимується в деякому колективному Дусі як загальне поняття та як сукупність усіх правових знань. Обговорення. Підтверджено, що в різних державах правові інститути й законодавчі органи формувалися з урахуванням власних культурних та історичних традицій, однак у процесі глобалізації відбувається "накладання" на них західних принципів застосування правових норм. Висновки: концепція Г. Гегеля про "абсолютне право" грунтується на ідеї самостійного розвитку абсолютної мети волі. У той же час, кінцева ланка в розвитку абсолютної мети волі, яка перетворюється на кожному етапі сходження на добро, є реалізація правди добра. Тільки тоді вона зможе наблизитися до абсолютного знання. Кульмінацією її розвитку є розуміння абсолютної ідеї. Абсолютне право стає свідомим в центрі своєї самості і свободним, здатним до нескінченного саморозвитку. Абсолютне право є втіленням "чистої ідеєю свободи". Абсолютне право ідентичне абсолютному духу.