Розглянуто феномен рольової реальності як фундаментальної характеристики соціального буття людини. На підставі поєднання емпіричної форми рольового буття з феноменологічним дослідженням рольової реальності, акцентовано увагу на історичну динаміку репрезентації людини як суспільної істоти у конкретно-рольовій визначеності. Доведено, що ця репрезентація змінюється відповідно до культурно-історичних зрушень і зрушень в епістемах. Змістовні зміни відрефлектовані дискурсами, які є визначальними у характеристиці життєвого світу особи.

Подано узагальнений аналіз аксіологічного й онтологічного аспектів проблеми вибору в європейській та російській екзистенціальній філософії ХІХ - ХХ ст. Розглянуто тему сублімації любові в російській філософії даного періоду.

Проаналізовано становлення модерних уявлень про людську індивідуальність, розкрито її витоки, визначено виміри та описано способи її артикуляції у просторі культурних смислів. Висвітлено еволюцію поглядів на природу морального блага в їх співвідношенні з усвідомленням особистості як істоти з внутрішнім виміром, розглянуто панорамну картину еволюції історичних форм даної артикуляції - від Платона та Августина, Декарта, Лока і Канта до Ніцше, Фуко, Макінтайра.

Проанализировано становление модерных представлений о человеческой индивидуальности, раскрыты её истоки, определены измерения и описаны способы её артикуляции в пространстве культурных смыслов. Освещена эволюция взглядов на природу морального блага в их соотношении с осознанием личности как существа с внутренним измерением, рассмотрена панорамная картина эволюции исторических форм данной артикуляции - от Платона и Августина, Декарта, Лока и Канта до Ницше, Фуко, Макинтайра.

Зроблено спробу тлумачення образів фільму Бернардо Бертолуччі "Останнє танго в Парижі" - одного з етапних творів 70-х років ХХ ст. - крізь призму філософії екзистенціалізму. Увагу зосереджено на екзистенціалах людського існування, які займають місце традиційних філософських категорій, та їх відображенні у творчому пошуку режисера.

Викладено систематичну рецепцію джерел, які розкривають сутність та специфіку гуманістично-психологічних поглядів на буття людини. Розкрито головні принципи інтерпретації проблеми існування сучасного індивіда представниками гуманістичної психології. Висвітлено сутність філософсько-антропологічних та екзистенціально-феноменологічних підходів гуманістичної психології в розробці проблеми автентичного існування, самоактуалізації та самореалізації. Проаналізовано значущість та позитивний потенціал, вагомий внесок філософських ідей А. Маслоу, К. Роджерса, Р. Мея, Дж. Бюдженталя, Г. Олпорта, Ш. Бюллер, В. Франкла в розвиток гуманістичної традиції розуміння особистості. Визначено особливості та проведений компаративниий аналіз концепцій самоактуалізації та самореалізації А. Маслоу, К. Роджерса, Г. Олпорта, Ш. Бюллер, В. Франкла, Е. Фромма, що дозволило визначити погляди гуманістичних психологів на природу самоактуалізації людини як філософські ідеї, що стосуються проблеми автентичного існування.

Досліджено екзистенціальні ідеї у філософсько-літературній творчості В.Винниченка у контексті європейської соціальної філософії. Виокремлено основні підходи до розв'язання проблеми. Виявлено філософсько-антропологічні феномени у творчості В.Винниченка, їх розглянуто у контексті екзистенціального вчення української та світової соціальної філософії. Проаналізовано національно-екзистенційні пошуки у філософсько-літературній спадщині філософа. Здійснено історико-філософський порівняльний аналіз екзистенційного вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра. Доведено, що філософські ідеї В.Винниченка виявляють себе у традиційній формі філософування - літературі, відповідають екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант української світоглядно-філософської ментальності і потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії.

Проведено філософський аналіз динаміки комунікативних відносин у науці, виявлення у них феномену ідентичності. Досліджено роль ідентичності в процедурах наукової критики та її конкретних формах. Зроблено порівняльний аналіз теоретичних підходів до комунікативних проблем у філософії науки та комунікативного напрямку сучасної філософії, вказано точки їх взаємоперехрещення. Встановлено п'ять типів комунікативних відносин у науці, що є інваріантними стосовно різних типів фаз у розвитку теорій, та чотири форми наукової критики. З точки зору некласичного ідеалу раціональності значну увагу приділено специфіці нової для вітчизняної науки галузі, зокрема, гендерним, феміністським і жіночим дослідженням, їх критичним функціям.

Вперше національне дістає філософсько-антропологічну експлікацію шляхом використання як методологічної основи феноменології, герменевтики та екзистенційної діалектики, а також залучення до активного філософського обігу концептуального поля філософської класики, зокрема, класики метафізики, у тісному поєднанні з екзистенційною філософською думкою XX ст. Наведено інтерпретацію поезії, зокрема, поезії Празької поетичної школи як форми філософського осягнення національного українського світу. Запропоновано інтерпретацію екзистенційного проекту "пражан" як поля ідеальних можливостей людини (аж до прориву у вимір трансцендентного, нескінченного), і певної онтологічної потенції, конституйованої смислами тут і тепер. Саме така втіленість репрезентує рух екзистенцій. Розгорнуто розуміння "пражанами" національного як буття, у належності до якого людина знаходить цілісність і сенс існування. Зазначено, що гранична ситуація є найтиповішою для розуміння поетами Празької школи українського національного світу і означає рух екзистенції у трансцендентне. Доведено, що в цій межовості закладено засади антиномій: сутності - існування, стражденості - бунтівливості, які виростають на грунті української антитетики (насамперед, Сковороди та Чижевського). Визначено особливий емоційний характер цих антиномій, що обумовлює специфічну напругу внутрішнього кордоцентричного світу української людини, екзистенціалами якого є найчастіше страх - туга - відчай. Доведено, що в межах досліджуваної поетичної школи український національний простір концептуалізується двома проектами - проектом стражденності та проектом

На підставі сучасних підходів до розуміння феномену самотності досліджено його місце в людській екзистенції, що на сьогодні не знайшло відображення у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників. Доведено, що іманентно властива людській екзистенції суперечність виражена діалектикою "особа - суспільство", "індивід - колектив" (соціальна самотність), "свобода - відчуження" (культурна самотність, "людина - Всесвіт", "людина - природа" (метафізична самотність), "Я - Ти" (комунікативна самотність, "Я - дійсне - Я - ідеальне" (інтраперсональна самотність), суперечностями інтимно-особистісної сфери (еротична самотність), "бути - мати" (екзистенціальна самотність і "вибір - відповідальність" (моральна самотність), когнітивною суперечністю світу "Я - Інший" (епістемологічна самотність), відношенням "людина - Бог" (релігійна самотність). Показано що досліджена суперечність є універсальним джерелом самотності та свідчить про тотальність даного феномена. З використанням змістовного аналізу вживання лексеми "самотність" в українському мовленні зроблено висновок, що весь спектр значень української лексеми "сам" як основи сутності понять "самотність" і "усамітнення" вказує на багатоманітність прояву переживань людини, викликаних феноменом самотності, що є невід'ємною складовою її екзистенції.

Доведено онтичний та онтологічний пріоритет людського буття перед усім іншим сущим, на конкретному кіноматеріалі засвідчено примат екзистенції перед есенцією. Описано основоположні екзистенціали людського існування - тривогу, нудьгу, страх, смерть. В процесі аналізу окремих фільмів з'ясовано, що успішний розвиток інтелекту у людини не супроводжується таким самим прогресом у моральній царині. Проблема співвідношення розуму та віри, поставлена в епіцентр мистецької рефлексії, дозволила встановити внутрішні суперечності всередині екзистенціалізму. Простежено тлумачення проблеми людського співіснування й екзистенціальної комунікації у філософії, з'ясовано чинники переформування суспільством буття індивіда. Наголошено на зв'язку свободи з відповідальністю та екзистенційним вибором у філософії та кіномистецтві. Обгрунтовано логіку звернення екзистенціалізму до проблеми історичного процесу та встановлено, що у перемозі демократичних інституцій екзистенціоналістська філософія вбачає загрозу нівелювання особистості.

Розглянуто актуальну проблему "природи" людини як тілесно-духовної єдності. Мета дослідження - системно-порівняльний аналіз змісту понять "дух", "душа", "тіло" у софіологічному персоналізмі В.С. Соловйова та М.О. Бердяєва як їх синтетичної філософії, в якій обгрунтовується ідея єднання Бога та людської особистості, ідеальних і матеріальних основ, єдиного та множинного, емпіричного та інтуїтивно-містичного знання: моралі, науки, релігії та естетики. Проведено історико-філософський аналіз взаємовідношення духовного та тілесного в софійному ідеалізмі В.С. Соловйова та морально-екзистенціально-персоналістичній філософії М.О. Бердяєва, який показав, що досягнення "цілісної єдності" людини може бути досягнуте лише з урахуванням єдності трьох її фунаментальних складових: тіла, душі та Духа.

Проаналізовано сутнісні риси теорії особистості Р. Мея з позицій екзистенціальної філософії.

Досліджено феномен загальнолюдських цінностей в таких культурологічних синтезах постекзистенціалістського мислення, як екзистенціальні аксіологія, психологія та теологія. Висвітлено антропо-психологічні й антропо-онтологічні характеристики процесу трансформації ціннісних пріоритетів і ціннісного ставлення, сприймання та розуміння світу в добу глобалізації, зміни рольових функцій і поведінки людей, а також способи їх самоздійснення та життєдіяльності. В контексті постекзистенціалістського інваріанту екзистенціальної аксіології розглянуто концепцію російського професора Л. В. Баєвої, з якою пов'язують сподівання щодо створення нового вчення, яке б допомогло у вирішенні проблеми теперішньої глобалізованої реальності.

На підставі історико-філософського аналізу ключових положень про справжнє існування людини, висунутих у філософії екзистенціалізму, відтворено цілісну картину формування поглядів цього філософського напряму щодо феномена творчості. Розкрито зміст феномена творчості як іманентно-духовного виміру людського буття, виявлено його світоглядні детермінанти прояву та значення у становленні, самоздійсненні та самоствердженні особи. Встановлено, що особливість осмислення творчості пов'язується із найважливішими аспектами людського самовизначення, особистісним пошуком та конституюванням власного Я, а також пошуком моделей взаємовідносин зі світом. Творчість є способом самоствердження людини всупереч зовнішній детермінації та постійного подолання власної обмеженості.

Досліджено феномен автентичності екзистенції й особливості її визначення у філософських поглядах представників "негативного" та "позитивного" екзистенціалізму. Висвітлено проблеми історико-філософського та філософсько-теоретичного аналізу поняття "автентичне існування" в екзистенціалістичному осмисленні сенсу людського буття. Розглянуто екзистенцію як фундаментальний проект людського буття у феноменологічному екзистенціалізмі Ж-П. Сартра.

З'ясовано, що процесі аналізу майже всіх сфер суспільного життя ідеалом екзистенціалістських досліджень обирали мистецтво. Саме в ньому завдяки ірраціональній інтуїції пізнавали глибинну антропологічну історію, людські реалії та цінності.

Розглянуто поняття ситуації як можливості переходу від Я до людини. Доведено, що Я і людина - це не одне і те саме. Обгрунтовано важливість екзистенціально-феноменологічних досліджень ситуації Сартра, Ясперса та Рікера для формування соціальної комунікації на основі екзистенціальної відкритості людини до трансцендентного.

Розглянуто процес становлення екзистенціалізму як соціокультурно обумовленої теорії ХХ ст. Висвітлено різноманітні погляди на характер її соціального утвердження. Зазначено, що західноєвропейську екзистенціалістську парадигму першої половини ХХ ст. можна назвати усвідомлено вибудуваною представниками цієї школи: вона була найбільш популярною та затребуваною науковою концепцією свого часу. Констатовано, що методологія екзистенціалізму, понятійний апарат, форми викладу та донесення за умов насичення інформаційного поля культури були зрозумілими, затребуваними і широкодоступними.

Рассмотрен процесс становления экзистенциализма как социокультурно обусловленной теории ХХ в. Представлены разнообразные взгляды на характер ее социального утверждения. Отмечено, что западноевропейскую экзистенциалистскую парадигму первой половины ХХ в. можно назвать сознательно выстроенной представителями этой школы: она была наиболее популярной и востребованной научной концепцией своего времени. Констатировано, что методология экзистенциализма, понятийный аппарат, формы подачи и донесения в условиях насыщения информационного поля культуры были понятными, востребованными и широкодоступными.

The process of formation of existentialism as a sociocultural theory due to the twentieth century. Presents a variety of views on the nature of its social approval. It is noted that the Western European existentialist paradigm of the first half of thetwentieth century can be called consciously constructed by the representatives of this school: it was the most popular and in demand scientific concept of the time. It was stated that the methodology of existentialism, the conceptual apparatus, presentation and reporting of information under conditions of saturation field of culture are clear, relevant and widely available.

Рассмотрена проблематика романной трилогии Владимира Сорокина "Лед", "Путь Бро", "23 000" сквозь призму идей философии экзистенциализма ради выявления нового основания структуры образной системы и конфликта романов.

Проаналізовано основні теоретичні аспекти часу та часовості в літературі. Увагу акцентовано на концепції Часу і Буття в європейському екзистенціалізмі (Гайдеггер, Сартр, Ясперс та ін.) і на тому, як ці концепції представлені в художньому світі літератури. Доведено, що філософські тенденції, вироблені західноєвропейським модернізмом, також відобразилися і в українській літературі, особливо у жанрі модерністичної новели (Кобилянська, Винниченко, Яцків та ін.).

Проанализированы основные теоретические аспекты времени и временности в литературе. Главное внимание обращено на концепции Времени и Бытия в европейском экзистенциализме (Хайдеггер, Сартр, Ясперс и др.), и то, как эти концепции представлены в художественном мире литературы. Обосновано, что философские тенденции, разработанные западноевропейским модернизмом, проявились и в украинской литературе, особенно в жанре модернистической новеллы (Кобылянская, Винниченко, Яцкив и др.).

The article analyses the main theoretical aspects of time and timing in literature. Attention is drawn to the concepts of Time and Being in European Existentialism (Heidegger, Sartre, Jasper and others) and the way they are represented in the artisticworld of fiction. The author argues that philosophic tendencies developed in West European Modernism were also reflected in Ukrainian literature, especially in the genre of modern short story (Kobylyanska, Vynnychenko, Jatzkiv).