Проаналізовано синергетичну модель еволюційної епістемології з урахуванням ускладнення форм організації матерії. Розкрито сутність синергетики, її основні принципи. Висвітлено механізми становлення та розвитку відкритих, нелінійних, нерівновісних і складних систем. Досліджено світоглядний і методологічний аспект синергетики у контексті сучасної постнекласичної науки.

Рассмотрены методологические возможности синергетической парадигмы применительно к задачам социального познания. В историческом и общетеоретическом контексте представлены идеи и принципы синергетики - нового международного стремительно развивающегося научного направления. Освещен опыт некоторых самоорганизационных интерпретаций, описаны организационные и самоорганизационные механизмы социального изменения. Охарактеризована социальная энтропия как мера самоорганизационной упорядоченности.

Мета дослідження - з'ясування сутності віртуальної реальності (ВР) та її продуктивної ролі у самореалізації особистості, а також значення процесу самореалізації особистості для розширення вимірів її ідентичності шляхом включення у неї віртуальних вимірів. Для цього розкрито процес формування феномена віртуальної ідентичності (ВІ) у середовищі ВР і виявлено вплив продуктивної діяльності людини у ВР на характер віртуалізації її ідентичності. Теоретичним базисом роботи є розуміння ВР як поєднання свідомої продуктивної уяви як її атрибута, з одного боку, та технологічного компонента у вигляді комп'ютера та відповідних програм, - з іншого. Антропологічною передумовою ВР є здатність творчої уяви людини з багатьох розумових проектних моделей вирахувати й обрати найоптимальнішу, використовуючи, крім іншого, горизонтальні комп'ютерні мережі, в яких і формується ВІ. З'ясовано, що необхідною умовою формування ВІ є обмін результатами продуктивної та посередницької діяльності між інтернет-користувачами, яку вони здійснюють у інтеренет-мережах за допомогою самої ВР. Відповідно до цього, філософські дослідження ВР (R. Burrows, G. Cooper, M. Heim, R. Harper, N. Green, J. Juul, B. Loader, N. McDonnell, N. Wildman, S. Muncer, G. M. Murtagh, S. Nettleton, O. Ollinaho, N. Pleace, G. M. P. Swann, T. P. Watts) поступово доповнюються дослідженнями у царині ВІ (R. Baltezarevic, B. Baltezarevic, V. Baltezarevic, D. Deh., D. Glodovic, Este N. Beck, P. Kwiatek, R. A. Hardesty, B. Sheredos, N. McDonnell, N. Wildman, O. Ollinaho, E. J. Ramirez, S. LaBarge, J. Spiegel). Конкурентне продукування та розподіл засобів існування людини шляхом творчої проектної роботи у ВР у взаємодії та комунікації з Іншими в умовах швидко змінюваного соціуму вимагає розширення ідентичності, включаючи у неї і віртуальні виміри. Самореалізація особистості у сучасному світі включає у себе розширення ідентичності за рахунок її віртуалізації. Зроблено висновки, що продуктивна діяльність людини у комп'ютерній ВР, - як допоміжного інструмента її творчої уяви, - у солідарній і конкурентній взаємодії з Іншими створює її віртуалізовану ідентичність, сприяє самореалізації її особистості та робить її цілісну ідентичність більш гнучкою. Відповідно і філософські дослідження ВР із часом доповнюються філософсько-антропологічними дослідженнями ВІ.

Проаналізовано поняття та категорію самоорганізації у природничо-науковому й соціально-гуманітарному пізнанні. Доведено, що розвиток соціальної синергетики та теорії соціальної самоорганізації сприяв застосуванню синергетичних концептів і моделей для дослідження соціокультурної реальності. Вперше в українській соціально-філософській думці здійснено комплексне дослідження самоорганізації в соціогуманітарній сфері в роботах української філософської та наукової школи кінця XX - початку XXI століття (Українська синергетична школа); вперше показано філософсько-методологічний взаємозв'язок наукових досліджень явища та процесу самоорганізації групою українських філософів і гуманітаріїв (соціологів, психологів, педагогів, культурологів) у соціогуманітарній сфері на основі синергетики; виявлено евристичний потенціал теорії самоорганізації в сучасних соціальних дослідженнях соціальної реальності та людини, що дозволило ввести в науковий обіг новий концепт "психомірність соціальної реальності". Обгрунтовано доцільність вживання концепту "еволюція поняття самоорганізації в соціогуманітарних дослідженнях" та застосування теорії самоорганізації для дослідження розвитку українського суспільства в період соціальних змін. Розглянуто новий проект розвитку знання на основі трансдисциплінарності, в якому синергетичне бачення займає одне зі значущих місць. За основі узагальнення теоретичних напрацювань з означеної проблеми встановлено, що базовим фундаментом для інтеграції та трансформації способів пізнання постала синергетика, яка уже здійснює проект трансдисциплінарного підходу до реальності. Однією з центральних проблем соціальної синергетики визначено проблему самоорганізації складних соціальних систем в умовах нестабільності, динаміку процесів самоорганізації, соціальні трансформації як теоретичне прогнозування та самоуправління соціальних систем. Схарактеризовано провідні категорії соціальної синергетики - категорії соціального порядку та соціального хаосу. Наголошено на пріоритетності вивчення процесів самоорганізації в природничих науках (фізика, хімія, біологія), що відіграло важливу роль у формуванні постнекласичного етапу розвитку науки. Розглянуто теоретичні аспекти еволюції категорії і теорії самоорганізації в постнекласичному соціально-філософському знанні. З’ясовано, що психосинергетика зробила крок до спроби переходу до синтезованого, різноманітного та проблемно-орієнтованого підходу до вивчення психіки людини на основі синергетики, а також у дослідженні психосинергетичної стратегії людської діяльності, яка формується протягом життя, та пізнавальної системи людини. Розвиток психосинергетики в філософсько-теоретичному плані дозволив уявити людину як відкриту складну систему, що самоорганізується, що надало можливість сформулювати нові уявлення про механізми її розвитку, становлення та деформації. Проаналізовано проблему дослідження процесів самоорганізації в освіті та в педагогіці. Осмислюються засади впровадження синергетики в освітній процес: синергетика для освіти, синергетика в освіті та синергетика освіти. Стверджується, що актуальним для сучасної педагогічної думки є створення нової галузі педагогічної науки, що визначає своїм предметом математичне моделювання розвитку освітніх систем - педагогічна синергетика. Встановлено значення та роль концепції трансформативної освіти, що знаходиться в загальному контексті таких постнекласичних гуманітарних стратегій, як теорія комунікативної дії Ю. Хабермаса, теорії зміни парадигм Т. Куна, проблемно-орієнтованої системи освіти П. Фрейре, а також робіт із соціального конструктивізму і теорії соціальної самоорганізації. У соціальній філософії формується нова парадигма, яка охоплює постнекласичні трансдисцигшінарні стратегії та практики. Спільним фундаментом цих стратегій, що відповідають вимогам сучасного глобального суспільства, є синергетичний світогляд, який грунтується на вивченні процесів самоорганізації особистості та соціуму. Описано роль представників Української синергетичної школи в упровадження ідей синергетики у соціогуманітарне знання. З'ясовано, що сучасне глобальне суспільство - це нелінійне суспільство, яке саморозвивається, в якому відбувається постійний перехід між станами соціального порядку та соціального хаосу. Студіювання спеціальних джерел засвідчило необхідність розгляду суспільства як дисипативної системи, аналізу соціального порядку та соціального хаосу, що нерозривно пов’язаний з поняттям соціальної ентропії. З'ясовано, що акцентуація уваги на людині та її соціальній діяльності дозволяє розглядати соціальну реальність як психомірне середовище, що розвивається та трансформується в результаті психічної діяльності людини, групи, спільноти людей у різному масштабі простору й часу, а також у масштабі окремих культур і цивілізацій. На основі узагальнення наукових підходів до проблеми психомірності, встановлено, що психосинергетична парадигма задає певний ракурс і оптику розгляду проблем соціальної реальності як "психомірного середовища". Психосинергетика, як парадигмальна модель, дозволяє здійснити певний синтез між конкретними дисциплінами та соціальною філософією.