На основі комплексного аналізу письмових, археологічних, речових, архітектурних і польових матеріалів та музейних колекцій висвітлено питання будівництва, утримання, постачання й охорони дерев'яних культових споруд Буковини. Значну увагу приділено формуванню та розвитку їх архітектурно-об'ємного планування й особливостей внутрішнього обладнання протягом XVII - XIX ст. у контексті взаємовпливів народних традицій, а також церковних канонів. Розглянуто традиційні способи оберігання дерев'яних культових споруд Буковини від пожеж, стихійного лиха, крадіжок та охарактеризовано перші пам'яткоохоронні заходи. З'ясовано роль культових споруд у житті традиційної буковинської громади та їх місце у формуванні духовних цінностей окремих її членів. Детально проаналізовано співвідношення канонічного та традиційного у процесі формування вертикального простору буковинських дерев'яних культових споруд, їх опорядження.

На підставі архівних джерел, сучасних вітчизняних та іноземних досліджень проаналізовано відродження грецької етнічної групи у Криму. Визначено роль грецьких культурних впливів в історії Криму щодо політики освоєння півострова. Розглянуто грецькі громади та парафії греків у Криму наприкінці XVIII - на початку XX ст., показано національні особливості у сфері релігійної обрядовості греків, охарактеризовано діяльність парафіяльних осередків і освітніх закладів як фактор збереження національної самосвідомості греків. Визначено місце релігійних об'єднань у духовному житті грецької меншини Криму періоду революції 1917 р., громадянської війни та політики "коренізації". Досліджено процеси ліквідації грецьких парафій та закриття церков у 1930-і рр., що призвело до прискорення асиміляції греків регіону іншими етнічними групами радянського Криму.

На основі друкованих джерел і краєзнавчих матеріалів висвітлюються деякі аспекти історії функціонування православної парафіяльної церкви у київському передмісті Шулявка, проаналізована перспектива реконструкції храму за сучасних умов.

Через доволі рідкісну для руських теренів посвяту, обставини закладання мурованого храму й дальшу розбудову Видубицького монастиря вже за онука хрестителя Русі автор прагне показати, що місце для цієї обителі було обране не просто невипадково, але цілком символічно - за народним переказом і містичною аналогією чуда у Хонах, актуалізованою грецькими ієрархами руської церкви.

Висвітлено морально-культурний зв'язок представника української діаспори, громадського та релігійного діяча - Олександра Воронина з Батьківщиною. Один із аспектів його багатогранної діяльності проявився у фінансовому сприянні будівництву Свято-Вознесенської церкви у м. Канів, звідки походила його сім'я. Вся його діяльність являлась відображенням християнського та патріотичного виховання, життєвої філософії, досвіду, та відданості національним традиціям.

На основе архивных материалов с позиций комплексного подхода исследованы процессы формирования и развития монастырской культуры Слобожанщины и отражения социокультурных явлений второй половины XVII - начала XX вв. в художественных образах монастырских ансамблей региона. Осуществлена хронологическая периодизация монастырской культуры Слободской Украины. Путем анализа роли монастырей Слобожанщины в культурных процессах, их духовных традиций, символики композиционных и стилистических решений выявлена эволюция художественного образа монастырей Слободской Украины.

Досліджено історію Маріїнсько-Благовіщенської церкви як сакрального та соціально-культурного осередку мешканців вулиці, яка свого часу надала назву самій вулиці. Розкрито роль церкви як об'єкта побутово-повсякденних і ритуальних практик, діяльність Благовіщенського парафіяльного братства.

Розглянуто історію посвят престолів Києво-Софійського собору. Це дослідницьке завдання потребує розв'язання з огляду на численні анахронізми за використання назв престолів у різні періоди вивчення, та зумовлене необхідністю з'ясування назв окремих частин храму, адже посвяти є окремою темою історії пам'ятки, в якій відображено процеси "адаптації" давньоруського комплексу до потреб, уявлень духовних кіл Київської митрополії XVII - XIX ст. Дев'ятнадцять престолів Софії, на початок XIX ст. присвячені різним сюжетам Євангелія, змінювалися впродовж часу: можна назвати більш ранніми посвятами престоли храму, пов'язані з сюжетами розписів компартиментів собору, а також пізні - як шанування руської традиції християнізації та культу князя Володимира. Недослідженість теми стала передумовою хибних теорій часу і ктиторства будівництва основного храму Київської митрополії. На підставі збережених описів XVII - XIX ст. реконструйовано процес посвят окремих частин святині, що впродовж чотирьохсот років фіксованих джерел як виникали, так і зникали під нашаруванням нових посвят. Методологія студії базується на археографічному та джерелознавчому аналізі наявних історичних текстів, описів храму, його престолів. Певні найменування посвят мали свою політичну причину, що характерно для головного храму митрополії, на який (як і зрештою на всю митрополію) з середини XVII ст. поширювались інтереси Московського патріархату. Пізні посвяти XVIII ст. "видають" програми деконструкції старих систем посвят престолів собору часів Речі Посполитої та конструювання нових на базі використання місцевої київської руської історії, зразком якої був так званий Володимирський приділ храму, що виник у XVIII ст. Такими новоствореними посвятами ряснів сакральний простір собору й у пізній час - у кінці XVIII - XIX ст., коли тут знайшли своє відображення культ святих Антонія та Феодосія Печерських, а також Успіння Богородиці - явна данина традиції Печерського монастиря. Наукова новизна полягає у встановленні послідовності історії посвят престолів храму та усуненні необгрунтованого анахронізму використання їх назв у працях, присвячених історії собору. Результатом дослідження стали реконструктивні схеми і список змін посвят софійських престолів, ілюстративний матеріал представляє план храму від 1809 р., який уперше публікується у даній роботі. Свідченням руської традиції шанування у соборі архангела Михаїла є його зображення з Київського Псалтиря 1397 р., на якому архістратиг тримає склепіння споруди.

Досліджено літописи, в яких згадується Софія Київська. Визначено місце двох київських княгинь Ольги-Олени й Анни-Олени в історії Київської Русі. Розглянуто образи Володимира Великого та Ярослава Мудрого у стінописі Софії Київської часів Петра Могили. Підкреслено, що іконографія українського іконопису XVII - XVIII ст. займає особливе місце в історико-джерелознавчих дослідженнях, оскільки є джерелом мистецтвознавчої, а також історичної інформації. Розглянуто інформацію польського хроніста Яна Длугоша як джерело до ранньої історії Золотих воріт. Досліджено традицію українського ктиторського портрета від Київської Русі до Гетьманщини. Подано інформацію про найдавніші монастирі на Русі.

На всьому просторі Європи найбільша кількість, і то найцінніших зразків, дерев'яного будівництва збереглися на Україні. На Сколівщині і Турківщині у XVIII ст. відбувався процес створення нового типу сакрального об'єкта, тобто йшла своя західноукраїнська інтерпретація вертикальної композиції церковної споруди. Цей процес тривав майже два сторіччя та закінчився тим, що в цих двох районах сформувалось своє оригінальне об'ємно планувальне вирішення, яке пізніше отримало назву церкви бойківського типу.

Вивчено історію храмового будівництва в портовому південноукраїнському місті Бердянську 1830 - 1848 рр. Проаналізовано перипетії такої, що розтяглась на вісім років і так і не була доведена до кінця, справи із отримання дозволу на будівництво храму на честь Зішестя Святого Духу. Зроблено висновок, що причинами тривалого затягування із будівництвом стали складності бюрократичної процедури отримання потрібних дозволів і складання необхідної будівельної документації, а також рівень кваліфікації та амбіцій губернського архітектора, який наполегливо відстоював своє переконання, що бердянські грунти не витримають кам'яну церковну споруду. Зволікання із початком будівництва призвело до того, що держава відмовилась від початкового наміру фінансувати значну частину витрат за рахунок збору з кримських татар, а місцева громада виявилась не спроможною зібрати потрібну на будівництво суму. Тож до 1848 р. на території Бердянська, який офіційне веде свій початок з 1827 р., жодного православного храму, за виключенням тимчасового молитовного будинку, так і не було зведено. І це при тому, що процедура облаштування стаціонарного храму була розпочата ще в 1830 р.

Висвітлено історію ментальності будівничих раннього Києво-Печерського монастиря. Досліджено сприйняття давніми русичами процесу розбудови знаменитої чернечої обителі і, особливо, її головної святині - Великої Печерської церкви чи Успенського собору. Зазначено, що цей храм був сакральним і архітектурним осердям Києво-Печерського монастиря. Запропоновано нове герменевтичне прочитання інформації "Києво-Печерського патерика" - крізь призму середньовічної ментальності та православної культурної традиції, що прийшла в Русь із Візантії. Окрім Успенського собору Києво-Печерської лаври, в цьому контексті розглянуто найбільші святині раннього Києво-Печерського монастиря - "намісну" Богородичну ікону та пояс варяга Шимона.

Збірник складено з уривків текстів опублікованих у XIX - на початку XX ст. історичних документів, досліджень, описів, путівників, енциклопедій та довідників, у яких вміщено інформація про Аскольдову Могилу, Микільський Військовий собор, Пустинно-Микільський монастир та його бібліотеку. Поштовхом до підбору таких матеріалів стало дослідження бібліотеки Пустинно-Микільського монастиря, яка зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій, а також інших відділах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Книги з історичної бібліотеки Київського Пустинно-Микільського монастиря звірені з рукописним каталогом бібліотеки монастиря 1912 р., що перебуває в Інституті рукопису НБУВ. Зазначено, що Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, відновлюючи історичну пам'ять про Аскольдову Могилу, Микільський Військовий собор, Пустинно-Микільський монастир та його бібліотеку, робить вагомий внесок до історичної пам’яті України. Представлене дослідження дає можливість сучасному читачу ознайомитися з написаними понад століття історичними працями, які не залишають своєї актуальності в наші дні. Видання є важливим для парафії церкви св. Миколая Мир Лікійського, нагадує про багатовікову історію цього місця і дає сподівання на проведення подальших історичних розвідок.

Розглянуто церковну історію Півдня України. Висвітлено історію православного храмового будівництва на землях південноукраїнського регіону від заснування запорозькими козаками Нової Січі до початку контрреформ Олександра ІІІ і К. Побєдоносцева. Досліджено православне храмове будівництво на землях південноукраїнського регіону 1734 – 1881 рр. На основі широкого кола джерел уперше в історіографії комплексно вивчено історію православного храмового будівництва на землях південноукраїнського регіону від заснування запорозькими козаками Нової Січі до початку контрреформ Олександра ІІІ і К. Побєдоносцева. Зміни конфігурації церковної мережі та динаміку храмового будівництва в регіоні простежено у взаємозв’язку зі змінами державної політики, державних кордонів і меж адміністративно-територіальних одиниць, що мали місце впродовж досліджуваного періоду і, в свою чергу, були тісно взаємопов’язаними із процесами залюднення, колонізації та господарського освоєння Півдня. Введено до наукового обігу комплекс джерел, що стосуються історії православних храмів Південної України. Здійснено аналіз змін впродовж 1734 - 1881 рр. законодавчого регулювання питань, пов’язаних із зведенням, перебудовою та ліквідацією православних релігійних споруд; дослідження храмової архітектури регіону; реконструкцію процедур отримання дозволів на закладку й освячення релігійних споруд; вивчення історії окремих храмів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.27-655.9(4УКР-2К) + Э371-3-014

Рубрики:

Українська Православна Церква

Раннє християнство ( I-V ст.)

Шифр НБУВ: ВС71052 Пошук видання у каталогах НБУВ