Проаналізовано бердяєвську есхатологічну перспективу історії з позиції релігієзнавства з урахуванням міфогенної та релігійної свідомості мислителя і специфіки бердяєвського дискурсу як релігійно-філософського. З'ясовано, що зміст есхатологічного вчення Бердяева розкривається через зв'язок з проблемою структури релігійної свідомості. Зроблено висновок, що у бердяєвській містично-реалістичній філософії історії історичний процес постає як генеза релігійної свідомості людства. Доведено, що концепт катастрофи є ключовою ідеєю бердяєвської концепції історії. Обгрунтовано, що він ідейно і генетично пов'язаний з поняттям "катастрофа" давньогрецької трагедії, теорією катарсису в психології творчості, з поняттям "інсайд" гештальтпсихології, з містичним досвідом ініціальних практик архаїчних культур і, таким чином, виступає механізмом змін у структурі релігійної свідомості. Встановлено, що історичний процес Бердяєв розглядає як шлях творчого пізнання істини. Систематизовано за типологічним принципом катастрофізму кластери історії і вперше описано бердяєвські міфопоетичні її форми.

Розглянуто проблему смислотворення та взаємодії есхатологічних ідей в історії європейської філософії. Презентовано комплексне (філософське) осмислення есхатологічно-навантаженої ідеї Долі. Зазначену ідею досліджено у просторі різних світоглядних моделей: в архаїчних уявленнях, міфопоетичній картині світу, античних філософських вченнях та різних релігійних доктринах: єгипетській, іудаїстській, християнській та ін. Ідею Долі розглянуто як світоглядну матрицю культур. Розроблено нову, розгалужену систему координат сприйняття, усвідомлення та розуміння есхатологічних понять, їх смислового навантаження.