Розглянуто проблематичний статус інтерпретації наративних фільмічних текстів у добу після кінця "великих теорій". Обстоюється необхідність деяких інтерпретацій, зокрема психоаналітичної, а також їх контекстна обумовленість. Матеріалом слугує радянський, американський та французький кінематограф 1930 - 1950-х рр.

Досліджено генетичні витоки екранної фантастики та казки, історію їх розвитку в кіномистецтві. Увагу приділено темі космосу та роботехнічній проблематиці, які знайшли своє відображення в кінематографі. Показано, що художня фантастика виконує унікальну та водночас відповідальну місію, бо, прагнучи визначати, так би мовити, людський вимір природи, стає тим мостом, який поєднує добу технічного та гуманітарного прогресу.

Увагу приділено одній із яскравих сфер людської діяльності - шахті та шахтарській діяльності. На прикладі цієї фактурно виразної предметної галузі виявлено загальні принципи функціонування ''кіногенічного'' матеріалу на екрані. У контексті кіногенічності виразні деталі шахти - своєрідний каталізатор, який надає виразності. Зроблено висновок, що дія виразних деталей в екранному образі загальна для будь-якого тематичного матеріалу.

Увагу приділено одному з найцікавіших типів сучасного екранного горору. Введення дитячого образу у систему загроз знаменувало радикальну трансформацію в сфері ціннісних координат сучасного суспільства. Розглянуто найбільш знакові стрічки в рамках обраного напряму і систематизовано їх за тематичними, жанровими та стилістичними ознаками. Досліджено філософсько-естетичні аспекти втілення визначальних категорій горору в кінематографі . Здійснено диференціювання фільмів жахів останньої третини XX - початку XXI ст. Репрезентовано етнокультурні основи для трактування образу дитини як потенційного втілення зла. Охарактеризовано динаміку розвитку тематичних аспектів дитини-лиходія (від таємничої вагітності 1960-х рр. до дитини з потойбіччя у ХХІ ст.). Увагу приділено страшній казці як знаковому прояву в жанровому контексті горору.