Дисертацію присвячено питанням визначення зв'язків між поняттями поліфонії та фактури. В роботі розвивається новий теоретичний напрямок, який грунтується на концепції специфіки дії логічних поліфонічних принципів та законів психології музичного сприйняття в конкретному музичному творі. Встановлено, що поліфонічний тип мислення пов'язаний з деякими закономірностями та явищами, характерними для музики ХХ століття, зокрема, української. Запропоновано нове поняття - фактурно-поліфонічний комплекс, а також його класифікація. Представлено методи наукового і методологічного використання нових понять, висока ефективність яких є обгрунтованою теоретично та підтвердженою практичним аналізом музичних творів.

Проанализирована эстетика дуэтного творчества Ф.Шуберта (1797-1828),охарактеризованы оркестральность и фортепианность дуэтов композитора. Раскрыта поэтика шубертовских фантазий, сонат, вариаций, дивертисментов, маршей, полонезов, рондо как основных жанровых разновидностей в музыкальной архитектонике творчества композитора.

Дается развернутый анализ компонентов, активно влияющих на формирование самостоятельности ученика-пианиста.

Розглядається життя та різнобічна діяльність широко відомого в Європі на початку ХХ ст. піаніста - професора і педагога П.К.Луценка. Автор з сучасних естетичних і методологічних позицій намагається відновити реальну картину музичного життя тих років, прослідкувати шляхи формування харківської піаністичної школи в історичній єдності культур українського і російського народів та прогресивних тенденцій світового піанізму. Дається оцінка і розкривається значення творчості ряду інших маловідомих музикантів, серед яких А.Ф.Бенш, Р.В.Геніка, А.В.Шульц-Евлер та ін.

Дисертацію присвячено вивченню української фортепіанної сонати, її історії та сучасного стану. У роботі здійснено спробу поглиблення теорії жанру фортепіанної сонати, що розглядається як складноорганізоване, системне явище. У кореляції з провідними художньо-естетичними вимогами часу подано періодизацію розвитку української фортепіанної сонати до 1970-х років, прослідковано шляхи формування національного різновиду жанру, завершеного у творах Л.Ревуцького, Б.Лятошинського. Період розвитку української фортепіанної сонати з 1970-х до початку 1990-х років розглядається як новий етап еволюції жанру, пов'язаний з якісним стрибком і оновленням його структури, здійснених у неоромантичному, неокласичному та неоконструктивістському типах.

Вперше в контексті європейських традицій розглянуто проблему еволюції програмності в українській фортепіанній музиці. Визначено специфіку програмного мислення українських композиторів від початку ХІХ ст. до сьогодення. Самобутні національні особливості виразно проявились у фольклорному типі програмності, який зародився в надрах найдавніших зразків клавірної музики. Звернення українських авторів ХХ ст. до фольклорних джерел свідчить про їх актуальність у художньому світогляді нації. В українській фортепіанній музиці знайшли своє вираження інші типи програмності, в тому числі, звукозображальний, картинний, сюжетний тощо. Зміна стильових напрямків суттєво вплинула на розширення програмної тематики, на способи та засоби її втілення. Творчі здобутки останніх десятиліть у фортепіанному жанрі підтвердили інтерес сучасних українських композиторів до найрізноманітніших позамузичних паралелей та асоціацій.

Досліджено один з важливих аспектів проблеми художнього спілкування. Показано, що функція виконавця у процесі актуалізації твору не вичерпується інтерпретацією, а вимагає спілкування зі слухачем. Велике значення часового параметра в організації музичного твору визначило темпо-ритмічний ракурс вивчення проблеми. Темпо-ритмічні закономірності організації художньої цілісності циклу в фортепіанних концертах Л.Бетховена розглянуто як основу виконавського діалогу. Висвітлено комунікативні властивості найважливіших темпо-ритмічних засобів у циклічній формі концерту, відзначено їх системний характер. На прикладі виконавських інтерпретацій фортепіанних концертів Л.Бетховена висвітлено темпо-ритм як інструмент виконавського впливу на слухача.

Висвітлено прийоми і принципи методики гри на фортепіано видатного педагога Регіни Самійлівни Горовиць - викладача-методиста відділу спеціального фортепіано Харківського державного музичного училища ім. Б.М.Лятошинського.

Розглянуто період становлення молодої української виконавської школи та перебудови музичного навчання на початку ХХ ст., формування педагогічних кадрів і концертуючих піаністів, висвітдено діяльність засновника харківської піаністичної школи, видатного концертуючого піаніста і талановитого педагога П.К.Луценка та його учнів. З сучасних естетичних і методологічних позицій відтворено дійсну картину становища музичного життя даного періоду, простежено джерела і шляхи формування харківської піаністичної школи в історичній послідовності культур російського та українського народів. Пов'язуючи народження професійної виконавської школи з заснуванням харківського відділення Російського музичного товариства та музичного училища та діяльністю І.І.Слатіна, надано оцінку та розкрито значення творчості ряду таких талановитих, але маловідомих музикантів і піаністів, як А.Ф.Бенш, Р.В.Геніка, А.В.Шульц-Евлер та ін.

Клементі зробив значний і багатогранний внесок в розвиток фортепіанного мистецтва. Він одним з перших розкрив нові звукові можливості фортепіано і переваги його перед клавесином. Кращі твори композитора-піаніста містять у собі глибину музичної думки, визначену промовистість і художній зміст. У них знайшов своє втілення "симфонічний" склад його мислення, одним з яскравих прикладів якого є словнозвісна "Патетична сцена". Клементі сприяв своїми фортепіанними творами виникненню піанізму нового типу, що дало змогу новому фортепіано вийти на широку концертну естраду.

Розглянуто шляхи формування музично-педагогічного мислення у професійній діяльності на рівні висунутих вимог, роль і місце засобів наочності у процесі навчання. Висвітлено особливості застосування зорових і комбінованих засобів наочності, конкретних слухових засобів навчання. Визначено загальну структуру застосування засобів наочності у різних жанрах. Проаналізовано суб'єктивно-психологічні передумови виконавської інтерпретації, питання використання елементів музичної критики у навчанні як педагогічних важелів.

Визначено та проаналізовано деякі типологічні характеристики жанрових різновидів, що існують у фортепіанному мистецтві. Основними типологічними різновидами фортепіанного виконавства є сольне фортепіанне виконавство, ансамблеве виконавство, яке включає такі жанрові сфери: суто фортепіанні ансамблі; ансамблі за участю фортепіано; фортепіанне виконавство з музичним колективом (оркестром чи хором), що теж має два типи - концертування з оркестром і участь у колективному оркестровому (хоровому) виконавстві.

Досліджено проблему еволюції фортепіанного мистецтва бетховенської епохи з її особливостями і закономірностями, рушійною силою. Висвітлено тенденції розвитку фортепіанного виконавства й педагогіки на межі XVІІІ - XІХ ст., а також стан і взаємозв'язки фортепіанної творчості Бетховена з діяльністю видатних піаністів-сучасників. Вперше надано об'єктивну оцінку внеску відомих піаністів-виконавців зазначеної доби в процес формування фортепіанної музики, зокрема фортепіанної фактури. Визначено роль малих п'єс у творчості Бетховена та піаністів-виконавців у процесі еволюції музики. Висвітлено процес трансформації жанрів музики XVIII ст. у перехідну епоху, що передувала музичному романтизму XІХ ст. Досліджено еволюцію фортепіанної музики залежно від технічних і художніх засобів виконавства.

Досліджено проблему виконавської інтерпретації фактури на прикладі трактування "Прелюдій" opаторії 28 для фортепіано Ф.Шопена. Вперше комплексно розглянуто питання виразного потенціалу виконавської інтерпретації фортепіанної фактури. Проаналізовано й узагальнено систему засобів виразності, що використовуються для виконавського втілення фактури твору. Розроблено понятійний апарат, адекватний меті, завданням і методиці дослідження. Синтезовано наукові досягнення дослідження фактурних явищ у галузі теоретичного музикознавства та теорії музичного виконавства. Виявлено та проаналізовано стильові витоки "Прелюдій", закорінених у музиці епохи бароко. Запропоновано жанрову класифікацію твору, що не дублює існуючі підходи. Визначено та проаналізовано певні тенденції трактувань музичного твору, а також питання виразних можливостей та нескінченної множини виконавської інтерпретації фортепіанної фактури.

У контексті еволюції баянної фактури в музиці ХХ ст. розкрито зміст її поняття. Описано специфіку баянних фактурних характеристик як атрибутики музично-художнього вираження. Запропоновано концепцію баянної специфіки деяких фактурних формул у художньому процесі фактуроутворення як характерної ознаки сучасного етапу баянної творчості. З позицій смислотворчого процесу фактуроутворення проаналізовано твори для баяна Вл.Золотарьова, С.Губайдуліної, Е.Денисова, В.Бонакова, В.Власова, К.Цепколенка. Визначено фактурно-детерміновану специфіку баянного виконавства як "інструментальний театр".

Висвітлено аспекти формування фортепіанної фактури в період виникнення та вдосконалення фортепіано, обгрунтовано музикознавчий та виконавський погляди на музичну фактуру.

Проанализировано исполнительское воплощение семантики и инструментального стиля баянных произведений второй половины ХХ века. Рассмотрены тенденции обновления интонационно-выразительной палитры музыкантов. Освещены основы творческой интерпретации композиторского замысла.

Досліджено маловідомі сторінки історії музичної культури України першої третини ХХ ст. Висвітлено етапи її розвитку, насамперед у Харкові - одному з найбільших мистецьких центрів України даного періоду. Особливу увагу приділено творчій особистості видатного діяча культури, професора П.К.Луценка - фундатора музичної освіти Харкова на початку ХХ ст. Розглянуто праці з теорії музики, музичної педагогіки та історії музики і музичної освіти в Україні.

Розглянуто проблеми виконавської інтерпретації фортепіанних творів композитора М.Кармінського. На підставі аналізу численних виконавських версій зроблено висновок, що розкриттю художніх намірів митця більше відповідає академічне виконання творів без відтінку сентиментальності.

Вперше докладно та всебічно проаналізовано піаністичну реформу Мусоргського та її вплив на подальший розвиток фортепіанного мистецтва. Висвітлено шлях композитора до піаністичної реформи та її обумовленість характерними рисами його особистості, пов'язаними з відмінними акцентуйованими якостями темпераменту митця. Розглянуто проблему використання Мусоргським виразових можливостей свого "нового" фортепіано для розбудови музичної форми та досліджено основні тенденції в інтерпретації найвидатнішого фотепіанного твору Мусоргського - "Картинки з виставки".