Цілеспрямовано досліджено особливості втілення "художньої концепції людини" в музичних творах різних за жанровою специфікою, історико-національною та індивідуально-композиторською стилістикою. Уперше, завдяки здійсненому інтонаційному аналізу, введено до українського музикознавства оперу "Пер Гюнт" В.Егка та одноіменний балет А.Шнітке. Розглянуто концепцію відомої музики Е.Гріга до ібсенівської драми.

Розглянуто синтез літературно-художніх і музикальних образів, засоби їх сприйняття в нинішньому соціокультурному просторі, актуалізацію методів виховання творами письменства та музики. Доведено, що рецепція духовних цінностей, зосібна художніх, виступає своєрідною складовою цілісної системи образотворення: взаємодія літератури та музики та їх мистецьке засвоєння.

Досліджено процеси взаємодії музичного та вербального смислових компонентів у художніх текстах на прикладі "вагнерівського елементу" в творах Т. Манна та "вагнерівсько-маннівського" - в опері Б. Бріттена "Смерть у Венеції" за новелою Т. Манна. Проблему виявлення механізмів зазначеної взаємодії, а також інтерпретації її результатів, представлених народженням нового типу мистецького синтезу, розв'язано за рахунок залучення у дослідження поняття фрейм. Аналіз ранніх творів Т. Манна та різних інтерпретацій новели "Смерть у Венеції" з застосуванням фреймової методики дозволив відстежити на глибинному рівні процес перекладу музичних структур у вербальне мовлення, розкрити вплив специфічного музичного контексту творчості Т. Манна на формування нових художніх творів, виявити інтертекстуальний зв'язок між творчістю Р. Вагнера, Т. Манна та Б. Бріттена.

Присвячено компаративістичним вимірам музики й слова, їх контактам, зв’язкам і впливам. Програмові фортепіанні композиції, вокальна музика, "музична" проза, музична номеносфера заголовків у літературі та інші синтетичні парадигми творчості українських авторів поєднуються емінентністю (термін Г.-Ґ. Ґадамера), що трактується тут як кроскультурне взаємовивищення та взаємопрезентування двох мистецтв. Розглянуто емінентний вимір програмованості у фортепіанній музиці українських композиторів. Визначено емінентний вимір української вокальної музики. Досліджено музично-вербальної емітентності у музічній критиці й публіцистиці письменників,мистецтвознавстві та в белетристиці музикантів. Визначено емінентний вимір музичної номеносфери заголовків.

Наведено огляд музично-критичного доробку галицького композитора Дениса Січинського, що вийшов друком на сторінках "Діло". Розглянуто тематику рецензій, в яких висвітлювалося культурно-освітнє життя Східної Галичини кінця ХIХ - поч. ХХ ст. З'ясовано жанровий спектр пресових матеріалів митця. Описано творчі здобутки українських композиторів, визначних співаків С. Крушельницької, О. Мишуги, М. Левицького, хорового колективу "Львівський Боян", диригента О. Нижанківського, появу нових музичних видань. Проаналізовано особливості публіцистичного стилю журналіста. Досліджено джерелознавчу цінність, пізнавальну та просвітницько-виховну функції газетних публікацій Д. Січинського.

Доведено особливу ретельність композитора В. Степурка в осягненні смислового поля, символіки і метафоричності канонічних, фольклорних та інших словесних текстів у впливі на особливості драматургії й архітектоніки композицій. Філігранність роботи композитора з текстами пов'язана з власним відчуттям сакрального. Цим зумовлена увага до кардинальних фраз, довкола яких розгортається смисловий простір віршів, де психологізм сприйняття "сюжету", особистісні переживання так чи інакше виявляються причетними до аури сакральності. Вважаючи жанр аурою, в якій функціонує музичний твір, композитор використовує матеріал найрізноманітніших стильових пластів і рішуче підпорядковує їх власним художнім задумам.

Узагальнено внесок українських музикознавців до процесу формування компаративних студій у царині мистецтвознавства, висвітлено основні досягнення (фундаментальні ідеї і положення та часткові напрацювання) й запропоновано запровадження філософсько-герменевтичної категорії "емінентного тексту" Г.-Г. Гадамера як термінологічної одиниці ідіому музично-культуральної компаративістики. Предметом дослідження є концептуалізація музично-вербальної емінентності як культурно-мистецького феномена, що грунтується на творчій інтерпретації закладеного у творі додаткового змісту. Розглянуто деякі виміри сполучення музики й слова (програмна й вокальна творчість, "музична" проза, музична критика письменників і белетристика музикантів, музична номеносфера в літературі) у руслі сучасних компаративістичних теорій.

Монографію присвячено вирішенню питань щодо природи екфразису (інтермедіальна чи інтертекстуальна), форм його вираження, ідентифікації музичного екфразису з-поміж інших тропів та явищ. Звернено увагу на функціональність музичного екфразисму як прийому в художніх текстах. Висвітлено авторські модифікації музичного екфразису в українській літературі. Дослідження подане у формі доведення теореми бінарності екфразису.