Выявлен дополнителный метрический код рассмотренной структуры. Отмечено, что поскольку главный фасад имеет ярко выраженную условную ось симметрии, то характер фиксации оси входного блока (слева или справа) существенно не влияет на получаемые метрические структуры, в обоих случаях метрические коды представляются однотипными конечно-разностными уравнениями, которым соответствуют непрерывные дифференциальные уравнения первого порядка (наблюдается различие лишь в постоянных коэффициентах), что говорит о стилевой выдержанности и правильности проведенной реконструкции.

Надано детальну класифікацію другого виродженого стану процесу розвитку архітектури (ІІ-ВиСПРА) у контексті системного прояву його комбінаторних варіантів. Наведено загальну характеристику, схему та деталізовану формулу ІІ-ВиСПРА. Встановлено три основних, 18 узагальнених и 162 комбінаторних варіанти прояву ІІ-ВиСПРА.

Дана детальная классификация второго вырожденного состояния процесса развития архитектуры (ІІ-ВыСПРА) в аспекте системного проявления его комбинаторных вариантов. Приведена общая характеристика, схема и детализированная формула ІІ-ВыСПРА. Установлено три основных, 18 обобщенных и 162 комбинаторных варианта проявления ІІ-ВыСПРА.

Проаналізовано процес розвитку техностилю як єдиного художнього явища, що грунтується на естетико-образній виразності техніки в архітектурі та дизайні з другої поливини XIX до кінця XX ст. Розглянуто основні еволюційні зміни в розвитку ідеології техностилю й охарактеризовано його концептуальну спрямованість на початку XXI ст. Представлено техностильові роботи вітчизняних архітекторів і дизайнерів кінця XX - початку XXI ст., визначено особливості пострадянського техностилю, виявлено ряд його закономірностей - сталих у ході генези властивостей і принципів формоутворення, що визначають його проектну культуру. Відзначено символьно-семантичні засади техностилю, що формують ідейний зміст сучасної архітектури та її місце у загальному постсучасному культурному стані. На підставі результатів проведеного аналізу створено історико-теоретичну модель техностилю.

Розглянуто питання архітектурного формоутворення середовища в аспекті архітектурної екології (регіональної екології, екології міста, житла). Висвітлено актуальний напрямок в теорії архітектури, який базується на концепції екологічного підходу. Проаналізовано процес історико-культурного розвитку екологічного підходу у містобудівному й архітектурному формоутворенні Йорданії та побудовано його теоретичну модель. Досліджено урбоекологічну інфраструктуру міст Йорданії. Запропоновано теоретично обгрунтовану концепцію урбоекологічної стратегії формування збалансованого середовища та сформульовано принципи та прийоми екологічного підходу до формоутворення урбанізованих територій та мікросередовища (інтер'єрів житлових та громадських будинків) за природно-кліматичних умов.

Розглянуто проблеми, реалії та перспективи розвитку професії архітектора-дизайнера в сучасній Україні.

Досліджено проблему морфогенезу в архітектурі історизму, розглянутого з позицій положень загальної теорії систем Ю. Урманцева. Продемонстровано перспективність використання методів системного аналізу у дослідженні архітектурних феноменів.

Побудовано еволюційну модель морфологічних параметрів іконічного знаку як елемента архітектурної композиції (АК). Розроблено методику аналізу еволюції іконічних знаків-елементів АК у морфологічному аспекті. На прикладах більшості архітектурних стилів проведено кластерний аналіз і збудовано шкалу традиційних знаків-елементів архітектурної лексики. Визначено закономірності співвідношень консервативних і змінних характеристик в еволюційному процесі історичного розвитку архітектурних стилів. Виявлено кореляцію між знайденими закономірностями еволюції іконічних знаків у архітектурі та закономірностями розвитку біологічного генотипу. Встановлено відповідність знайдених у дослідженні закономірностей існування й історичного розвитку системи архітектури головним положенням загальної теорії систем. Побудовано шкалу рівнів зображувальності елементів АК.

Розглянуто принципи формального та іконологічного підходів щодо проблеми стилю у мистецтвознавчих дослідженнях. Показано значення цих підходів для концептуалізації проблеми стилю.

Досліджено та проаналізовано процес формування архітектурного середовища Вінниці міжвоєнного періоду. Сьогодні однією з найскладніших проблем містобудівного розвитку є проблема адаптації територій історичного центру до умов сучасного міста. Проте пріоритетні завдання в галузі охорони та ревіталізації історичної забудови вимагають чіткого визначення факторів, що вплинули на її створення, правильного розуміння морфологічних особливостей і точної стильової ідентифікації будівель і споруд. Що зумовлює необхідність у визначені етапів розвитку архітектури, з узагальненням стильових особливостей, розглянувши кращі зразки зодчества Вінниці. За результатами проведеного дослідження встановлено, що архітектурно-містобудівний розвиток Вінниці у 20 - 30-х роки XX ст., який вирізнявся високою динамічністю, залежав від багатьох загальнодержавних і регіональних чинників. Радянська архітектура того часу, що формувалась під впливом технічного прогресу та ідеологічних засад, залишила багато яскравих зразків зодчества в межах міста. Перша третина XX ст. - час сміливих творчих пошуків і запеклої боротьби стильових течій; час проголошення нової естетики простору та форми, що опиралась на нові соціальні реалії, та повернення до класицистичних архітектурних засобів. Важливою складовою міського середовища, як поліфункціональної та динамічної структури, є житлова забудова, що сформувалась у різні періоди часу та має характерні ознаки стильової приналежності. Проте житлова архітектура Вінниці на сьогодні залишається малодослідженою, що призводить до знищення її автентичності та руйнування характеру забудови цілих кварталів. Запропоновано періодизацію розвитку житлової архітектури у 20 - 30-х роках XX ст., з урахуванням архітектурно-містобудівних та історико-культурних чинників. Архітектура міжвоєнного періоду - явище унікальне та неоднозначне, що визначалось паралельним існуванням трьох ідейно-протилежних напрямків розвитку. Так у Вінниці до середини ХХ ст. відзначається зростання історичних стилів, що замінили авангардні течії. Стильовий плюралізм надав можливість сформувати нове архітектурно-містобудівне середовище, створити раніше невідомі типи будівель і споруд, змінити уявлення людей про зручність, стиль та якість життя. Також у цей час суттєво змінюється панорама міста. Стають виразними силуети вулиць, збагачується пластика фасадів в архітектурі державних і громадських будівель. Вони формують нове містобудівне середовище.

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Вперше систематизовано та удосконалено класифікацію музейно-виставкових авіаційних комплексів (МВАК) (за територіальною ознакою, за терміном функціонування, за тематикою виставки, за характером ізоляції простору тощо.). Виявлено вплив технологічного процесу на функціонально-планувальне вирішення МВАК (функціонально-планувальна схема, функціональне зонування). Зазначено, що вплив конструктивних рішень на формування МВАК (на художній образ, на візуальну естетику авіаційного комплексу та на функціонально-планувальне вирішення). Вперше запропоновано методи розробки проектів МВАК, нормалі для розрахунку площ виставкових приміщень МВАК (формули розрахунку виставкових площ відповідно до диференціації повітряних суден та їх габаритів). Вперше сформульовано основні принципи формування МВАК (принцип естетичної унікальності, принцип ситуативної адаптивності, принцип екологічної безпеки та принцип варіабельності). Вперше запропоновано номенклатуру МВАК (музей авіації, музейно-виставковий авіаційний комплекс, авіа парк).

Архітектурний образ міста або міський пейзаж чи краєвид загалом формують такі складові: а) природний простір: б) містобудівна структура; в) архітектура будинків та їх комплексів. Еволюційні процеси у західноукраїнських містах набули значного прискорення у другій половині XX ст. і на початку XXI ст. під впливом радикальних політичних і суспільно-економічних перетворень. Можна виділити 3 характерні періоди: А. 1945 - 1955 рр. - період творчого освоєння класичної спадщини в радянській архітектурі в умовах тоталітарного суспільно-економічного ладу (ТСЕЛ); Б. 1955 - 1990 рр. - період індустріалізації будівництва та типізації та уніфікації архітектурних і містобудівних вирішень у радянській архітектурі в умовах обмеженої еволюції ТСЕЛ; В. 1991 - 2016 рр. - період плюралізму архітектурних і містобудівних форм в умовах розвитку ринкової економіки та парламентської демократії. Після 1945 р. для більшості міст Західної України були розроблені генеральні плани, згідно з якими у містах проектувалися великі центральні площі (для партійних мітингів і урядових демонстрацій) з монументальними громадськими будинками і регулярними кварталами житлової забудови в їх оточенні для надання західноукраїнським містам архітектурного образу "радянського міста". Сприятливі передумови для цього у 1945 р. склалися у Тернополі, Луцьку, Рівному. Водночас, у більшості центрів міст Західної України не існувало широких можливостей для їх перебудови, оскільки, формуючи просторову структуру міських центрів, пам'ятки містобудування та архітектури суттєво обмежували можливості створення нових ансамблів. Комплексний характер збереження планувальної та об'ємно-просторової структури центру у Чернівцях визначив основний напрямок його розвитку у перше післявоєнне десятиліття, схожа містобудівна ситуація склалася у центрах Ужгорода та Івано-Франківська. Перше післявоєнне десятиліття не внесло значних змін у архітектурний образ центру Львова, нові елементи планування і забудови еволюційнім шляхом доповнили існуючу містобудівну структуру. Автори проектів реконструкції малих міст у більшості випадків бачили перспективу розвитку історичних осередків цих міст у наданні їм ролі нових громадських центрів зі збереженням існуючої містобудівної структури. У кожному місті передбачалося створення головної площі для мітингів і демонстрацій у дні державних свят, забудові площі намагалися надати парадності тощо. Прикладами можуть слугувати проекти площ у Жовкві, Бродах, Винниках, Глинянах, Перемишлянах, Раві-Руській Соколі, Яворові. Свідченням нових перетворень повинні були стати нові міста Новововлинськ і Червоноград, які у просторових формах демонстрували тип "соціалістичного міста", в основу їх планування та забудови була покладена концепція "міста-саду". В урядових постановах 1954 р. і 1955 р. засуджувалося звертання до зразків класичної архітектурної спадщини, нове будівництво мало здійснюватися лише за типовими проектами та з використанням збірних залізобетонних конструкцій. Упродовж 1960 - 1980-х рр. значні території у містах Західної Україні були зайняті типовою промисловою і типовою багатоповерховою житловою забудовою. У великих містах сформувалися 2 різнохарактерні міські образи: образ історичного центру міста з пам'ятками архітектури; образ районів нової промислової і масової багатоповерхової житлової забудови. Прикладами описаної ситуації можуть слугувати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль, Ужгород, Дрогобич. Радикальні суспільно-політичні та економічні зміни що відбулися в Україні у 1991 р., суттєво змінили умови містобудівної діяльності. Зміна форм власності та відміна багатьох обмежень попередніх періодів обумовили своєрідний "вибух" індивідуальної житлової забудови у містах. На жаль, архітектурний образ міст західноукраїнського регіону загалом зазнав при цьому великих втрат. У великих містах регіону негативним чинником у формуванні міського ландшафту стала хаотична забудова вільних ділянок багатоповерховим житлом у центральних частинах міст. Прикладом може слугувати огляд панорам центру Львова зі східного напрямку, де сьогодні шпилі церков і костелів губляться на тлі кольорових масивних фасадів нових житлових багатоповерхівок. Це свідчить про деформування історичного міського культурного краєвиду у місті, де частина історичного центру вписана до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Індивідуальність в творчості є однією з головних засад. Не зважаючи на це розуміння необхідності дослідження є недостатнім. Дана категорія поєднує в собі як теорію так і практику. Зважаючи на складність смислової природи індивідуальності її можна окреслити через інші архітектурно-смислові поняття та субстанції - норму, масштаб, стиль тип, ідентичність, межу, метод.

Визначено адаптивну архітектуру. Розроблено принципи та прийоми формування адаптивної архітектури, що забезпечували б ефективний і сталий розвиток архітектурних об'єктів у часі. Розглянуто методи системного підходу. Систематизовано прийоми формування адаптивної архітектури та сформовано класифікацію архітектурних та інженерно-технічних рішень адаптивних архітектурних об'єктів (ААО). Виявлено бар'єри і стимули розвитку адаптивності в Україні, систематизовано принципи формування адаптивної архітектури в контексті сталого розвитку міського середовища; надано рекомендації щодо проектування ААО.

Визначено місце і роль еклектики в процесах архітектурного стильоутворення. В процесі дослідження застосовано методи: історико-генетичний, аналітичний та графоаналітичний, історико-культурологічного аналізу, порівняльний стилістичний і композиційний аналіз архітектурних об'єктів, різні методи класифікації і систематизації зібраного матеріалу. Доведено, що архітектурна еклектика є циклічним явищем, яке історично розвивалося. Виявлено роль еклектики в процесах стильоутворення. Встановлено, що стиль та еклектика є діалектичною парою явищ в архітектурі. Визначено основні типи еклектики, що склалися історично; виявлено основні напрями і течії еклектики в архітектурі Європи та Російської імперії XIX ст., окреслено часові межі їх поширення. Встановлено, що погляди на явище еклектики в теорії архітектури історично змінювалися: від повного протиставлення понять «стиль» і «еклектика» до визнання еклектики цілком природним явищем, яке періодично виникає в архітектурі з різних історико-культурних причин та з різними цілями. Вперше визначено 5 типів еклектики, що історично склалися в Європі. Сформульовано і проілюстровано основні принципи еклектичного підходу, які склалися з середини XV до кінця XIX ст.