Досліджуються питання становлення і сутності поетичної функції мови на матеріалі розвитку французької словесності ІХ-ХVІІІ ст. На основі концепції культурно-мовленнєвої діяльності розглядається процес семіозису поетичної функції. Функціональні та ідентифікаційно-аксіологічні моделі словесної творчості вивчаються в основоположних ракурсах мовленнєвої діяльності, таких, як комунікативний, рефлективний, відтворюючий і творчий. Основні роди і жанри літературної творчості розглядаються в контексті цілісної жанрово-стильової системи певного періоду в поєднанні синхронічної та діахронічної, а також зіставної перспектив дослідження.

Досліджено творчість визначних французьких поетів XIX ст.: П.Верлена, А.Рембо та С.Малларме. Детально проаналізовано особливості символізму в українській поезії початку XX ст., висвітлено діяльність В.Чумака, В.Еллана-Блакитного, П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Драй-Хмари та ін.

Исследуется художественный мир французской исповедальной прозы в жанре "личного романа". Рассматривается история жанра в динамике его эволюционного развития, этапах самосознания жанра, выработке им "своего" языка. Изучения жанра "личного романа" в его автономном бытии соединяется и с анализом многообразных жанровых вариантов, оригинальных стилевых решений, созданных разными писателями. Показано специфику "личного романа" как жанра, концепции мира и человека в нем, но также и неповторимость каждого из романтиков, своеобразия воссозданных ими в их книгах художественной картины времени, своеобразия романтического героя.

Висвітлено проблеми модальності художнього тексту, тісно пов'язані з проблемою вираження "образу автора" й авторського світогляду. Проаналізовано концепцію підходу до суб'єктивної модальності, з'ясовано її лінгвістичну сутність. Особливу увагу приділено текстовому модальному виміру.

Висвітлено питання теорії модернізму та проаналізовано шлях розвитку поезії символізму на прикладі творчості її перших представників - Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо. Подано філософське підгрунтя модернізму, визначено основні риси та течії даного напрямку, показано, як модернізм виявлявся у різних видах мистецтва. Розглянуто особливості символізму як однієї з ранніх модерністських течій у літературі.

Освещены вопросы теории модернизма и проанализирован путь развития поэзии символизма на примере творчества ее первых представителей - Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо. Представлено философские основы модернизма, определены основные черты и течения данного направления, показано, как модернизм проявился в разных видах искусства. Рассмотрены особенности символизма как одной из ранних модернистические течениях в литературе.

Освещена актуальная проблема литературоведческой компаративистики - межлитературное функционирование национального имиджа. На материале творчества А.С.Пушкина, К.Н.Батюшкова, П.А.Вяземского, Д.В.Давыдова, А.А.Бестужева-Марлинского, А.А.Дельвига, М.Ю.Лермонтова, Н.В.Гоголя, Ф.И.Тютчева, Л.Н.Толстого и ряда других авторов показано, что стремление русской литературы корректировать российский имидж во французской литературе являлось одним из импульсов возникновения русско-французского литературного общения первой половины XIX в. и одной из движущих сил, обусловивших беспрерывную динамику, бесконечный поиск литературных форм.

Проанализированы текстуальная структура французской романтической мифопоэтической литературы 1820-х гг., особенности интертекста и функционирования в нем библейских античных архетипов, а также традиционной мифологической символики. В контексте интертекстуальности изучены первые стихотворные сборники А. де Виньи А. де Ламартина, ранние новеллы Ш. Нодье, рассмотрены стратегические особенности использования в них актуальных в эпоху романтизма психологем и философем.

Досліджено питання відношення між поезією і політикою, роль міфу як "апарату ідентифікації" в контексті франко-німецьких культурних взаємин. З часів античності європейські романтики винесли фундаментальне питання: чи існує політика поетів, у який спосіб вона артикулюється й оцінюється? Яку роль відіграють міфи у публічній сфері? Простежено головні характеристики ідеології німецького романтизму та її рецепцію у французькій філософії. Проаналізовано поняття "вік поетів" Алена Бадью та філософське тлумачення поезії у Мартіна Гайдеггера як квінтесенції романтичного проекту поєднання поезії, політики та мислення.

  Скачати повний текст

Вивчено вплив поетонімогенезу (онімізації, апелятивації, трансонімізації) на формування семантичних і образних можливостей поетонімів. Уперше досліджено трансонімізацію як засіб формування поетики онімів. Доведено, що семантика поетоніма є контекстною семантикою складної ієрархічної структури. На підставі зіставного аналізу змістової структури поетонімів в оригінальному творі та перекладах виявлено облігаторні та факультативні компоненти у семантиці іменувань, з'ясовано їх вплив на виражальні можливості поетонімів. Розглянуто аспект формування поетики онімів залежно від фонетичних, дериваційних, морфологічних і граматичних засобів. Вивчено синергатичну семантику та конгенеративну поетику онімів у словосполученнях. Відзначено, що результати дослідження дозволяють здійснити розробку принципів лексикографування поетонімів, що функціонують на базі прийомів трансонімізації та онімізації.

Досліджено проблематику відтворення словотвірних, семантичних і функціональних особливостей арготизмів в українських перекладах французької художньої прози. Узагальнено та класифіковано критерії ідентифікації одиниць французького арго. Підтверджено положення, що "арго" є національно маркованим терміном французької лінгвістики. Проаналізовано французьке арго як лінгвокультурний бар'єр, розкрито лінгвостилістичні та словотвірні особливості аргонізмів і динаміку їх статусу у контексті перекладу. Розглянуто українських сленг і просторіччя як можливі перекладацькі відповідники французького арго. Обгрунтовано стратегію і тактику перекладу арготичної лексики. Охарактеризовано основні способи і прийому відтворення структурної й етнокультурної специфіки арготичних лексем. Досліджено способи та засоби перекладу соціальних різновидів французького арго, показано специфіку передачі експресивного, полісемантичного, образного (лексичного й фразеологічного) навантаження арготизмів.

Проаналізовано романи провідних французьких письменників сучасності. Визначено параметри дискурсу пам'яті в аспекті конструювання суб'єктом (героєм-оповідачем) самоідентичності. Досліджено дієгезу пам'яті сучасної псевдоавтобіографії, яка віддзеркалює просвітницькі та романтичні зразки. Висвітлено особливості часової організації дієгези пам'яті на основі дисперсії, що реалізується у переплетенні різних часових пластів. Визначено специфіку сучасного французького роману, розкрито тему пам'яті у контексті конструювання індивідом самоідентичності.

На матеріалі художніх творів експериментально-ігрового характеру французьких письменників-постмодерністів комплексно досліджено дискурсивні стратегії й тактики мовленнєвої взаємодії, спрямовані на створення та подолання комунікативних порушень. Вперше запропоновано інтеракційний підхід щодо аналізу стратегій і тактик спілкування, які розглядаються у контексті взаємодії комунікантів. Проаналізовано дискурсивні стратегії, тактичні прийоми, засоби мовного та мовленнєвого характеру, що використовуються для реалізації загальної стратегії створення комунікативних порушень. Вивчено конкретні стратегії й тактики подолання комунікативних порушень на внутрішньому та зовнішньому рівні комунікації. Розроблено типологію та класифікацію стратегій і тактик, що застосовуються для перешкоджання кооперативній взаємодії та усунення порушень, які виникають у процесі спілкування, розглянуто лінгвістичні засоби їх реалізації. Встановлено закономірні відповідності між стратегічними цілями комунікантів і художнім задумом автора у двосторонньому інтеракційному процесі у літературній комунікації: автор - читач і читач - авторський текст.

Досліджено специфіку наукової фантастики (НФ), розглянуто художні та філософські домінанти жанру на матеріалі романів відомих французьких письменників (Ж.-П.Андревона, Р.Баржавеля, П.Буля, С.Вюля, М.Грімо, Д.Дуая, Ф.Кюрваля, Р.Мерля). Визначено, що НФ для відтворення альтернативних світів широко використовує принцип моделювання, а також гіпотези та концепції гуманітарних і природничих наук, порушує філософські та глобальні проблеми сучасності, і не вдається до психологічного аналізу характерів. Катарсис у НФ виникає завдяки інтелектуальному, а не емоційному сприйняттю. У процесі еволюції жанру розроблено специфічні художні домінанти, чільне місце серед яких посідає фантастична реалія-кліше, яка має сюжетокреаційний характер, сполучається з трафаретними сюжетними блоками і традиційними для жанру ідеями та проблемами.

Зроблено спробу комплексного та порівняльно-типологічного аналізу експресивно-виражальних засобів, характерних для творів П.Тичини, М.Рильського, Є.Маланюка, Є.Плужника, Б.-І.Антонича, С.Гординського, Г.Аполлінера, М.Жакоба, П.Реверді, П.Елюара, П.Ж.Жува, Л.Арагона, поетів Рошфорської школи та інших з метою вивчення й інтерпретації поетичних текстів зазначених авторів, а також для з'ясування та класифікації нових на той час мовних засобів виразу поетичної думки. Установлено та порівняно експресивно-виражальні можливості лексичних, синтаксичних, морфологічних одиниць в українській та французькій поезії першої половини XX ст. У контексті мовознавчої проблематики досліджено синтез мистецтв (поезії, музики та живопису). Розглянуто синтетичні способи досягнення у поетичному творі музичного та живописного ефектів.

Досліджено проблеми національної своєрідності французького романтизму і у жанрі "особистого роману" та новели-казки ("conte fantastique"). Еволюцію, художній світ "особистого роману" розглянуто через історію жанру від Шатобріана до Фромантена. Досліджено жанрові варіанти "особистого роману" в розмаїтості стильових втілень. Розкрито національну специфіку жанру романтичної новели-казки у Франції. Визначено системні риси французького романтизму, що виявляють його самобутність у низці інших національних романтичних культур. Романтизм досліджено як живу дійову традицію, що набула розвитку також в літературі XX ст.

Досліджено рецепцію та інтерпретацію естетичного дискурсу поезії французького символізму в ранніх творах Д.С.Мережковського. Проаналізовано естетичні концепції французьких символістів, в яких визначено поняття символу, обгрунтовано методи ідеалістичної художньої творчості. Висвітлено ставлення Д.Мережковського до "нової поезії" Франції, розглянуто його рецепцію естетичного дискурсу французького символізму: запропоновано систематизацію типологій архетипного значення в творчості іншомовних поетів кінця XIX ст. З'ясовано типологічні збіги та контактно-генетичні зв'язки творчості Д.Мережковського з поезією раннього французького символізму.

Комплексно проаналізовано кінетичну лексику художнього твору та її форми безпосередньо в художньому тексті. З'ясовано основні характеристики художньої кінетичної системи та показано особливості її функціонування у французькому романі XX ст. Визначено головні функції кінем і кінетичних комплексів у художньому тексті, запропоновано класифікацію смислових типів художніх кінем. Виділено основні структури будови художніх кінетичних одиниць і кінетичних комплексів. Показано функціонування кінем у романах французьких письменників XX ст. Зроблено висновок, що кінетична лексика є важливим показником індивідуально-авторського стилю письменника. Виявлено загальну тенденцію поступового переходу індивідуальних кінетичних одиниць, властивих певному стилю письменника певної епохи, до групи нормативно-типових кінем.

Досліджено лінгвопоетичні особливості французьких готичних новел XVII - XIX ст., які мають прояв у специфіці реалізації глобальних текстових категорій, що обумовлюють композиційно-архітектонічну структуру творів, а також їх граматико-морфологічні, лексико-семантичні та риторико-стилістичні особливості. Французька готична новела є наративним текстом особливого типу зі стійкою ускладненою композиційною структурою, яка обумовлюється домінантною роллю художньої події, структурні компоненти якої - передподія, власне готична подія та постподія - зумовлюють особливості кожного з композиційних рівнів: змістового (власне композиційного), формально-змістового (рівня композиційно-мовленнєвих форм), формального (архітектонічного) й образного, а також особливості лінгвостилістичної організації. Прототипна модель французької готичної новели впродовж XIX ст. існує у трьох провідних жанрових формах - романтично-афектованій, орієнтальній і психологічній.

Досліджено проблему авторської модальності французького художнього тексту - її формування, функціонування, основні типи та засоби вираження. Визначено її особливий категоріальний статус, запропоновано новий погляд щодо модальності як дискурсивно-текстової прагмасемантичної актуалізаційної категорії, що набуває першочергової значимості не тільки в семантичному аспекті. Опозицію об'єктивність/суб'єктивність, на якій базується модальність, висвітлено як нерозривне когнітивно-онтологічне ціле. Введено новий термінологічний апарат: "модалізація", "суб'єктивний модус", "суб'єктивний фокус", "дискурсивна точка зору". Розроблено дискурсивну модальну модель, що розкриває механізм творення модальності. Виокремлено основні модальні рівні - референційно-актуалізаційний та суб'єктивно-прагматичний, а також засоби їх представлення - модальні засоби, шифтери та сегменти. З'ясовано особливості її композиційно-текстового виміру. Розроблено типологію модальності за наративно-оповідним модусом, виокремлено аукторіальний, об'єктивований, інтеріоризований та суб'єктивний типи.